У цьому дайджесті ми прагнемо висвітлити ключові аспекти транспозиції acquis ЄС у сфері охорони довкілля та кліматичної політики у рамках двосторонніх перемовин про вступ України до ЄС. Проаналізовано нормативно-правові акти, які спрямовані на гармонізацію національного законодавства з європейськими стандартами, а також висвітлено досягнення, актуальні виклики та перспективні напрями подальшого вдосконалення екологічної політики та законодавства України у процесі її наближення до вимог ЄС.
Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії” № 4963-IX від 02.09.2026 року
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії» № 4963-IX від 2 вересня 2026 року спрямований на приведення національної нормативно-правової бази у сфері відновлюваних джерел енергії у відповідність до вимог європейського законодавства, зокрема, Директиви (ЄС) 2018/2001 Європейського Парламенту і Ради від 11 грудня 2018 року про стимулювання використання енергії з відновлюваних джерел (із наступними змінами).
Проєктом акта передбачається імплементація положень законодавства Європейського Союзу у сфері відновлюваних джерел енергії, зокрема у частині: узгодження національної термінології у сфері відновлюваних джерел енергії із термінологією acquis communautaire Європейського Союзу; визначення особливостей розрахунку показника валового кінцевого споживання енергії з відновлюваних джерел енергії та формування національного цільового показника; визначення спільнот відновлюваної енергії, а також їх особливостей;
визначення механізму проведення статистичних трансферів з державами – членами (сторонами) Європейського Союзу або Енергетичного Співтовариства, а також реалізації спільних проєктів та запровадження спільних схем підтримки; визначення особливостей формування спеціальних зон для розвитку відновлюваної енергетики, установок зберігання енергії та мережевої інфраструктури; впровадження основних принципів дозвільних процедур для інвестицій у відновлювану енергетику; запровадження критерів сталості та скорочення викидів парникових газів, біопалив, біорідин та палив з біомаси, та їх дотримання; визначення необхідного вторинного законодавства, яке має бути розроблено на рівні підзаконних нормативно-правових актів після прийняття проєкту акта, для подальшої імплементації acquis communautaire Європейського Союзу, зокрема положень Директиви (ЄС) 2018/2001 та відповідних делегованих та імплементаційних регламентів.
Окремо варто звернути увагу на ст. 9-10 Зони прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії, якою доповнюється ЗУ «Про основні засади державної кліматичної політики». План (схема планування) зон (зони) прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику в електроенергетичному комплексі, із залученням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури, з урахуванням зобов’язань України відповідно до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.
Кабінет Міністрів України встановлює порядок розроблення плану (схеми планування) зон (зони) прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії та з урахуванням територій, визначених відповідно до статті 9-9 цього Закону, затверджує план (схему планування) зон (зони) прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії для одного або кількох видів відновлюваних джерел енергії, або без розподілу за окремими відновлюваними джерелами енергії. План (схема планування) зон (зони) прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План (схема планування) зон (зони) прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії має 1) визначати доступні земельні ділянки, акваторії (водного простору) водних об’єктів, на яких впровадження об’єктів відновлюваної енергетики, що використовують різні типи відновлюваних джерел енергії, не матиме значного впливу на довкілля, та одночасно: надавати пріоритет штучним та забудованим поверхням, таким як дахи та фасади будівель, транспортна інфраструктура та прилеглі до неї території, паркувальні майданчики, ферми, звалища, промислові об’єкти, шахти, штучні внутрішні водойми, водосховища, а також, за доцільності, об’єкти очищення міських стічних вод, деградовані і малопродуктивні землі; 2) виключати природоохоронні території та об’єкти (території та об’єкти природно-заповідного фонду, їх функціональні та охоронні зони, території, зарезервовані з метою наступного заповідання, території та об’єкти екомережі, території Natura 2000, водно-болотні угіддя міжнародного значення, території вище 1000 метрів над рівнем моря, біосферні резервати України в рамках програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”, об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), а також інші території, важливі для біологічного різноманіття, визначені за результатами наукових досліджень (місця існування / зростання видів флори і фауни, занесених до Червоної книги України та додатків до міжнародних договорів України, місця розташування рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, природні середовища існування (оселища), що охороняються відповідно до міжнародних договорів України, території, важливі для птахів, рослин, морських ссавців, основні міграційні шляхи тварин (птахів, кажанів, морських ссавців, ратичних та хижих ссавців, амфібій, риб), у тому числі оформлені у вигляді картосхем), та охоронні зони навколо них, крім штучних і забудованих поверхонь, таких як дахи, паркувальні майданчики або транспортна інфраструктура, розташованих на таких територіях; використовувати інструменти та набори даних для визначення територій, які виключаються із зон прискореного розвитку відновлюваних джерел енергії.
З екологічної точки зору важливим є те, що реалізація проєктів у сфері відновлюваних джерел енергії не виводиться з-під дії природоохоронного законодавства. Передбачене Законом прискорення окремих процедур має застосовуватися з дотриманням вимог законодавства про стратегічну екологічну оцінку, оцінку впливу на довкілля, охорону природних територій та біорізноманіття. Відтак практичне значення Закону залежатиме не лише від швидкості реалізації проєктів відновлюваних джерел енергії, а й від належного забезпечення екологічних гарантій під час їх планування та впровадження. Водночас принциповим є недопущення того, щоб спрощення або скорочення строків окремих процедур фактично призводило до звуження чи послаблення вимог природоохоронного законодавства.
Важливо відмітити, що в контексті територій, які не можуть входити до зон прискореного розвитку, текст закону згадує території Natura 2000, які почнуть з’являтися в Україні лише після повноцінного приєднання нашої держави до ЄС, але дещо упускає Смарагдову мережу, території якої Україна вже ідентифікувала, узгодила із Секретаріатом Бернської конвенції та нанесла спеціальним шаром на публічну кадастрову карту. Закон говорить про інші території, важливі для біологічного різноманіття, визначені за результатами наукових досліджень (місця існування / зростання видів флори і фауни, занесених до Червоної книги України та додатків до міжнародних договорів України, місця розташування рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, природні середовища існування (оселища), що охороняються відповідно до міжнародних договорів України), при цьому уникає вже вживаного у національному законодавстві поняття території Смарагдової мережі. Така ситуація створює правову невизначеність та може призвести до включення територій Смарагдової мережі до зон прискореного розвитку.
Проєкт Закону “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо вдосконалення відповідальності за правопорушення у сфері управління відходами” № 16039 від 04.09.2026 року
Проєктом Закону пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою приведення його положень у відповідність до Закону України «Про управління відходами». Зокрема, пропонується внести зміни до статей 52, 72, 73, 82, 82-1, 82-3, 82-4, 82-5, 82-6, 152, 219, 242-1, 255 КУпАП, які регулюють питання відповідальності за псування, забруднення та/або засмічення земель і ґрунтів; знищення або пошкодження лісу; засмічення лісу відходами; порушення вимог щодо управління відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення (відновлення або видалення); порушення порядку ведення обліку відходів та/або подання звітності у сфері управління відходами; приховування, викривлення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями щодо безпечності утворення відходів та управління ними, у тому числі про аварійні скиди відходів та їх наслідки; змішування чи захоронення відходів, для оброблення яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу; порушення вимог щодо передачі відходів; порушення встановлених правил і режиму експлуатації об’єктів оброблення відходів; порушення національних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів.
Виключаються статті 82-8 та 91-3 та доповнено Кодекс новими статтями 82-9 «Порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або неподання такої декларації», 82-10 «Невжиття заходів з ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, нездійснення обліку несанкціонованих сміттєзвалищ та відходів, власник яких не встановлений», 82-11 «Відсутність плану управління відходами», 82-12 «Здійснення операцій з оброблення відходів без відповідного дозволу або недотримання показників і умов дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів». Передбачається посилена відповідальність за дії (проступки), вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, або якщо такими діями (проступками) завдано довкіллю великої шкоди.
Повноваження щодо ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ, здійснення обліку несанкціонованих сміттєзвалищ та відходів, власник яких не встановлений, виявлених або розміщених у межах відповідної територіальної громади на землях комунальної власності перекладено на виконавчі комітети місцевих рад, а ті, що виявлені на землях державної власності на місцеві державні адміністрації, замість обласних, як передбачено чинним законодавством.
Проєкт розроблено відповідно до Національної програми адаптації законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 року №438, для запобігання адміністративним правопорушенням у сфері управління відходами та створення правового механізму притягнення до адміністративної відповідальності відповідно до європейських стандартів екологічної безпеки, зокрема передбачених Директивою 2008/98/ЄС про відходи та скасування деяких директив, Директивою 1999/31/ЄС про захоронення відходів та Директивою 2010/75/ЄС про промислові викиди (інтегрований підхід до запобігання забрудненню та його контролю).
Разом з тим, враховуючи, що в Україні досі відсутня адміністративна відповідальність юридичних осіб за екологічні правопорушення, в тому числі у сфері управління відходами, внесення змін лише до КпАП, який передбачає відповідальність фізичних та посадових осіб із відповідними незначними штрафами, навряд може вважатися повноцінною транспозицією вимог актів ЄС у сфері управління відходами, які стосуються ефективних, пропорційних та стримувальних покарань.
Проєкт Закону “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти довкілля та у сфері управління відходами” № 16040 від 04.09.2026
Проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти довкілля та у сфері управління відходами» спрямований на реалізацію положень Закону України «Про управління відходами» та посилення кримінальної відповідальності за порушення природоохоронного законодавства і законодавства у сфері управління відходами. Передбачається внесення змін, зокрема, до статей 236, 237, 239, 241–243, 247, 268 КК України, які встановлюють відповідальність за порушення правил екологічної безпеки, невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; псування, забруднення та/або засмічення земель; забруднення атмосферного повітря; порушення правил охорони вод; забруднення та/або засмічення внутрішніх морських вод та/або територіального моря України; порушення законодавства про захист рослин; незаконне ввезення на територію України відходів чи транзит відходів.
Кодекс доповнено новою статтею 268-1 «Порушення встановленого порядку управління відходами». Пропонується передбачити можливість застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за вчинення їх уповноваженими особами визначених кримінальних правопорушень проти довкілля та у сфері управління відходами. Окремо встановлюються критерії істотної шкоди та тяжких наслідків: істотною визначається шкода, що у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а до тяжких наслідків віднесено, зокрема, шкоду у 200 і більше таких мінімумів, масове захворювання людей, істотне погіршення екологічної обстановки, масову загибель або тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу та неможливість використання природних ресурсів у певному регіоні.
Проєкт має євроінтеграційне спрямування та розроблений відповідно до Національної програми адаптації законодавства України до права Європейського Союзу (acquis ЄС), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2026 року № 438. Його метою у цій частині є створення механізму кримінальної відповідальності відповідно до європейських стандартів екологічної безпеки, передбачених Директивою 2008/98/ЄС про відходи, Директивою 1999/31/ЄС про захоронення відходів, Директивою 2010/75/ЄС про промислові викиди та Директивою (ЄС) 2024/1203 про кримінально-правову охорону довкілля.
З огляду на акти ЄС законопроєкт передбачає відповідні зміни до системи кримінальної відповідальності за екологічні правопорушення, зокрема в частині криміналізації певних діянь та запровадження заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб. Разом з тим, підходи законопроєкту до визначення істотності екологічної шкоди не відповідають відповідним підходам актів ЄС, де враховуються не економічна вартість пошкодженого чи втраченого ресурсу, а істотність шкоди оцінюється, виходячи з критеріїв вихідного стану, тривалості, масштабу та зворотності шкоди.
Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань у сферах питного водопостачання та водовідведення” № 4978-IX від 15.09.2026 року
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань у сферах питного водопостачання та водовідведення» № 4978-IX від 15 вересня 2026 року спрямований на вдосконалення правового регулювання у сферах питного водопостачання та водовідведення, а також на наближення національного законодавства до вимог Директиви (ЄС) 2020/2184 про якість води, призначеної для споживання людиною.
Якість питної води та належне очищення стічних вод є невід’ємними складниками захисту довкілля і громадського здоров’я. Забруднення поверхневих і підземних вод, недостатня ефективність очисних споруд, неналежне поводження з осадами стічних вод та зношеність інфраструктури водовідведення створюють ризики для водних екосистем, джерел питного водопостачання та здоров’я населення.
Для України ці питання особливо актуальні з огляду на значне навантаження на водні ресурси, пошкодження інфраструктури внаслідок російської агресії та необхідність модернізації систем водопостачання й очищення стічних вод. Тому зміни у відповідному законодавстві важливо оцінювати не лише з погляду організації надання послуг, а й крізь призму запобігання забрудненню вод, збереження водних екосистем і забезпечення права людини на безпечну питну воду.
МБО «Екологія-Право-Людина» розглядає запровадження сучасних підходів до управління ризиками у водопостачанні та водовідведенні як важливий напрям удосконалення екологічної політики. Водночас реальний результат залежатиме від того, чи будуть законодавчі зміни підкріплені належними механізмами контролю, фінансуванням модернізації інфраструктури та ефективним виконанням природоохоронних вимог.
Однією з ключових новел Закону є запровадження ризик-орієнтованого підходу, зокрема через введення поняття управління ризиками у системі водовідведення. Закон передбачає розроблення та затвердження Кабінетом Міністрів України відповідної методики, яка має охоплювати виявлення й ідентифікацію ризиків, аналіз їхнього ступеня, причин і можливих наслідків, а також визначення заходів для моніторингу, запобігання та мінімізації негативного впливу.
З екологічної точки зору перехід до системного управління ризиками є позитивним кроком. Він створює передумови для виявлення потенційних проблем до того, як вони призведуть до масштабного забруднення водних об’єктів або погіршення якості питної води.
Такий підхід особливо важливий для систем водовідведення, аварії або неналежна робота яких можуть спричиняти потрапляння неочищених чи недостатньо очищених стічних вод у річки, озера та підземні води. Систематична оцінка ризиків може допомогти визначати найбільш уразливі ділянки інфраструктури, пріоритети технічної модернізації та заходи реагування на аварійні ситуації. Водночас ефективність ризик-орієнтованого підходу залежатиме від якості вихідних даних, регулярності моніторингу, спроможності відповідальних органів і підприємств реалізовувати визначені заходи та наявності ресурсів для усунення виявлених проблем. Управління ризиками має бути практичним інструментом запобігання забрудненню, а не лише процедурою документування потенційних загроз. Результати оцінювання повинні впливати на рішення щодо модернізації очисних споруд, обслуговування мереж, запобігання аваріям і захисту водних об’єктів.
Закон також врегульовує механізм тимчасових відхилень від установлених показників якості питної води. Такі відхилення допускаються лише за визначених законом умов і не повинні створювати потенційної небезпеки для здоров’я людини. Це питання потребує особливої уваги, оскільки якість питної води безпосередньо пов’язана з правом людини на безпечне довкілля та захист здоров’я. Відхилення від установлених показників не можуть ставати звичайною альтернативою належному очищенню води, модернізації інфраструктури або усуненню джерел забруднення.
МБО «Екологія-Право-Людина» наголошує на необхідності прозорого та контрольованого застосування такого механізму. Для цього важливо забезпечити: чітке обґрунтування причин, через які виникла необхідність тимчасового відхилення; належну оцінку можливих ризиків для здоров’я людини; регулярний контроль якості питної води протягом усього періоду дії відхилення; своєчасне інформування населення про якість води, наявні ризики та необхідні запобіжні заходи; визначення конкретних заходів і строків усунення причин, що призвели до відхилення. Принципово важливо, щоб тимчасовий характер такого механізму забезпечувався не лише юридично, а й фактично. Його застосування не повинно призводити до тривалого збереження неналежної якості води або відкладення необхідних інвестицій у водопідготовку та водопостачання.
Окремим напрямом змін є вдосконалення обліку у сфері водовідведення, зокрема щодо утворення, оброблення, зберігання та повторного використання осадів стічних вод. Це важливе питання для охорони довкілля, адже осади, що утворюються під час очищення стічних вод, можуть містити органічні забруднювачі, важкі метали, патогенні мікроорганізми та інші небезпечні речовини. Їхнє неналежне зберігання, оброблення або використання може призводити до забруднення ґрунтів і вод, а також створювати ризики для екосистем і здоров’я людини.
Водночас належне оброблення осадів може створювати можливості для їхнього безпечного повторного використання та ефективнішого використання ресурсів. Однак такі рішення мають ґрунтуватися на оцінці складу осадів, рівня забруднення та придатності для конкретного способу використання.
Вдосконалення обліку має супроводжуватися належним контролем за всім циклом поводження з осадами: від їхнього утворення до остаточного використання або видалення. Сам факт обліку не гарантує екологічної безпеки, якщо відсутні достовірні дані про склад осадів, умови їх зберігання та фактичні способи поводження з ними. Тому під час реалізації Закону важливо забезпечити прозорість відповідної інформації, дотримання екологічних вимог і недопущення перенесення забруднення зі стічних вод до ґрунтів або інших компонентів довкілля.
Закон передбачає доручення Кабінету Міністрів України забезпечити прийняття необхідних нормативно-правових актів і розробити державну цільову програму технічної модернізації підприємств водовідведення та очищення стічних вод. Це положення має особливе значення, оскільки ефективність правового регулювання безпосередньо залежить від технічної спроможності підприємств виконувати встановлені вимоги. Зношені мережі, застарілі технології очищення, недостатні потужності очисних споруд і брак фінансування можуть перешкоджати досягненню належної якості очищення стічних вод навіть за наявності відповідних нормативних вимог. Модернізація має бути спрямована не лише на відновлення працездатності інфраструктури, а й на зменшення фактичного навантаження на водні об’єкти. Для цього необхідно визначати пріоритети інвестицій з урахуванням стану водних ресурсів, масштабів і характеру забруднення, ризиків для джерел питного водопостачання та чутливості водних екосистем.
Важливо, щоб державна цільова програма передбачала чіткі цілі, вимірювані результати, визначені строки реалізації та належне фінансове забезпечення. Окрему увагу слід приділити прозорості використання коштів і оцінюванню того, чи приводять вкладення в модернізацію до реального поліпшення якості очищення стічних вод.
Наближення українського законодавства до Директиви (ЄС) 2020/2184 є важливим кроком у напрямі європейської інтеграції. Водночас якість питної води та екологічна безпека водовідведення потребують комплексного регулювання, яке охоплює не лише контроль показників питної води, а й охорону джерел водопостачання, запобігання забрудненню та належне очищення стічних вод. Тому під час реалізації Закону важливо забезпечити узгодженість його положень із законодавством про охорону навколишнього природного середовища, водним законодавством та іншими застосовними природоохоронними вимогами.
Не менш важливою є участь громадськості. Доступ до інформації про якість питної води, стан очисних споруд, результати моніторингу та виявлені ризики дає змогу громадянам і громадським організаціям здійснювати громадський контроль і своєчасно реагувати на потенційні загрози. Прозорість у цій сфері має бути невід’ємною складовою управління водними ресурсами. Ефективна система водопостачання та водовідведення повинна забезпечувати не лише технічне виконання нормативів, а й підзвітність відповідальних органів і підприємств перед суспільством.
МБО «Екологія-Право-Людина» звертає увагу на кілька ключових умов, від яких залежатиме практична ефективність Закону: 1. Методика управління ризиками та інші необхідні нормативні документи мають забезпечити зрозумілі правила, практичні механізми виконання вимог і належний розподіл відповідальності. 2. Контроль має ґрунтуватися на достовірних даних, охоплювати потенційно небезпечні ділянки й давати змогу своєчасно виявляти забруднення. 3. Необхідно запобігти перетворенню виняткових механізмів на постійну практику та забезпечити своєчасне усунення причин погіршення якості питної води. 4. Екологічно безпечне поводження з осадами стічних вод. Облік має супроводжуватися контролем їхнього складу, оброблення, зберігання та повторного використання. 5. Програма модернізації підприємств водовідведення та очищення стічних вод повинна мати чіткі пріоритети, належні ресурси та вимірювані екологічні результати. 6. Громадськість має мати реальну можливість отримувати інформацію про якість питної води, результати моніторингу та заходи, вжиті для усунення ризиків.
МБО «Екологія-Право-Людина» загалом позитивно оцінює спрямованість Закону України № 4978-IX на оновлення правового регулювання питного водопостачання та водовідведення, запровадження ризик-орієнтованого підходу й наближення національного законодавства до європейських стандартів. Втім, реформа водопостачання та водовідведення має оцінюватися передусім за її фактичними результатами для довкілля і людей: поліпшенням якості питної води, зменшенням забруднення водних об’єктів, екологічно безпечним поводженням з осадами стічних вод і збереженням водних екосистем. Саме ці результати мають бути основним критерієм ефективності впровадження Закону.
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Стратегії розвитку циркулярної економіки України на період до 2035 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2026—2028 роках” № 934-р від 17.09.2026 року
У 2022 році Україна отримала статус кандидата на членство у ЄС, а у 2024 році Регламентом (ЄС) 2024/792 Європейського Парламенту та Ради від 29 лютого 2024 року запроваджено механізм фінансової допомоги України Ukraine Facility. З метою реалізації ініціативи ЄС “Ukraine Facility” розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 березня 2024 року № 244 схвалено План України, яким передбачено розроблення цієї Стратегії, впровадження принципів циркулярної економіки та плану заходів щодо її реалізації.
Стратегія розвитку циркулярної економіки України на період до 2035 року формує нормативні та інституційні засади для переходу України до циркулярної моделі економіки, передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, розвиток ринку вторинної сировини, екодизайну, рециклінгу, повторного використання ресурсів, розширеної відповідальності виробника та промислового симбіозу. Стратегія також визначає пріоритетні сектори економіки та передбачає створення системи моніторингу і оцінки прогресу на основі офіційних статистичних та адміністративних даних.
Водночас наявні застереження, які стосуються практичної реалізації Стратегії. Виконання операційного плану покладається на відповідні органи державної влади та має здійснюватися у межах видатків державного і місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Ефективність Стратегії залежатиме від належного фінансового та нормативного забезпечення, міжвідомчої координації, функціонування системи моніторингу та фактичного виконання передбачених заходів у встановлені строки.
Проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про тваринний світ» щодо особливостей торгівлі продукцією з ластоногих» від 22.09.2026 року
Проєкт розробило Мінекономіки на виконання Національної програми адаптації законодавства України до права ЄС (постанова КМУ від 01.04.2026 № 438). Мета – наблизити українське законодавство до Регламенту (ЄС) № 1007/2009 про торгівлю продукцією з тюленів (у редакції Регламенту (ЄС) 2015/1775) та Директиви 83/129/ЄЕС.
Статтю 53 Закону «Про тваринний світ» пропонується доповнити новими частинами. Вони забороняють ввезення в Україну з комерційною метою продукції з тварин родин тюленеві (Phocidae), вухачеві (Otariidae) та моржеві (Odobenidae). Виняток зроблено для продукції традиційного полювання інуїтів чи інших корінних громад. Таку продукцію можна ввозити за наявності документа уповноваженого органу країни експорту чи реекспорту. Документ має засвідчувати, що полювання: традиційно проводилося громадою; здійснювалося для забезпечення її існування, а не переважно з комерційною метою; проводилося з належним урахуванням добробуту тварин.
Для видів, що підпадають під дію Конвенції CITES, додатково застосовується порядок, визначений Конвенцією. Такий самий документ потрібен і для розміщення ввезеної продукції на ринку України.
Усі три умови винятку описують громаду та мету полювання, але жодна з них не стосується того, чи витримує вилов популяція, на яку полюють. Сталість згадано лише щодо існування громади, а не щодо самого ресурсу. З екологічної точки зору доцільно доповнити умови вимогою, щоб полювання відбувалося в межах науково обґрунтованих квот або національних систем управління популяціями країни походження. Так само умовним залишається критерій добробуту тварин, адже формулювання «з належним урахуванням добробуту тварин» не містить жодних орієнтирів щодо методів добування. Тому документ про її дотримання неможливо перевірити по суті.
Найбільший ризик пов’язаний із підтвердженням походження продукції. Відрізнити шкуру чи жир із традиційного полювання від продукції комерційного промислу можна лише через систему перевірених видавців документів. У ЄС такі документи видають тільки визнані органи, що відповідають встановленим вимогам і перебувають під наглядом. Проєкт натомість допускає документ від будь-якого «уповноваженого органу» країни експорту чи навіть реекспорту. При цьому країна-посередник не може засвідчити, як і де полювали на тварину. Саме тут відкривається можливість для відмивання продукції незаконного або нестабільного промислу.
Не визначено й сам предмет заборони. Регламент ЄС охоплює всю продукцію з тюленів, таку як м’ясо, жир, олію, органи, шкурки, хутро та вироби з нього. Проєкт оперує розмитим поняттям «продукція з тварин», через що поза контролем можуть опинитися, наприклад, харчові добавки з тюленячого жиру. Цей ринок значно менш помітний, ніж хутровий, але так само формує попит на добування тварин. Крім того, проєкт обмежує лише комерційне ввезення. У ЄС без документів дозволено ввозити тільки особисті речі мандрівників за чітких умов. В українському варіанті поза регулюванням залишається будь-яке ввезення, задеклароване як некомерційне, зокрема сувеніри з хутра чи моржевої кістки.
Проєкт також не передбачає ні штрафів, ні конфіскації продукції, а без цього заборона не вплине на реальний обіг. Також пояснювальна записка стверджує, що реалізація акта не матиме впливу на екологію. Це суперечить самій суті регулювання, мета якого полягає в охороні морських ссавців і гуманному поводженні з ними.
Закриття ринку для продукції з ластоногих зменшує попит, який є головним рушієм промислового тиску на ці популяції. Позитивно, що серед умов винятку прямо згадано добробут тварин. Водночас проєкт розглядає питання переважно як торговельне. У ньому бракує запобіжників, які гарантували б, що виняток для корінних громад не стане каналом для легалізації продукції комерційного промислу.
Проєкт наказу Мінекономіки «Про затвердження нормативів гранично допустимих викидів та скидів для установок, що виробляють двоокис титану, та внесення зміни до нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» від 30.09.2026 року
Проєкт наказу Мінекономіки «Про затвердження нормативів гранично допустимих викидів та скидів для установок, що виробляють двоокис титану, та внесення зміни до нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел» від 30 вересня 2026 року розроблено відповідно до статті 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» з урахуванням вимог Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди.
Проєкт передбачає встановлення спеціальних нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та скидів у водні об’єкти для установок із виробництва діоксиду титану. Також пропонується змінити пункт 1.4 розділу 1 Нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затверджених наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27 червня 2006 року № 309. Згідно із запропонованими змінами, якщо для стаціонарного джерела одночасно встановлено загальний норматив граничнодопустимого викиду та спеціальний технологічний норматив або спеціальні нормативи для установок спалювання відходів, сумісного спалювання відходів чи виробництва діоксиду титану, застосуванню підлягатиме відповідний спеціальний норматив.
Запровадження спеціальних нормативів спрямоване на врахування особливостей виробництва діоксиду титану та конкретизацію вимог щодо допустимих рівнів забруднення атмосферного повітря і водних об’єктів. Водночас пріоритет спеціальних нормативів над загальними не повинен призводити до необґрунтованого послаблення природоохоронних вимог.
МБО «Екологія-Право-Людина» загалом позитивно оцінює спрямованість проєкту на наближення національного законодавства до вимог Директиви 2010/75/ЄС. Водночас принципове значення має екологічна обґрунтованість встановлених граничних показників та їх відповідність європейським вимогам щодо запобігання і контролю промислового забруднення. Саме ці критерії мають визначати ефективність запропонованого нормативного регулювання.
Проєкт Закону України “Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих позовів або зловживань судовим процесом” № 16117 від 30.09.2026 року
Проєкт Закону України “Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих позовів або зловживань судовим процесом” розроблено з урахуванням положень Директиви (ЄС) 2024/1069 Європейського Парламенту та Ради від 11 квітня 2024 року та Рекомендації CM/Rec(2024). Комітету міністрів Ради Європи. Його положення спрямовані на встановлення правових засад захисту та підтримки фізичних і юридичних осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих позовів та зловживань судовим процесом.
Законопроєкт визначає поняття громадської участі, громадського учасника, питання суспільного інтересу, зловживання судовим процесом проти громадської участі та інші пов’язані поняття, а також встановлює невичерпний перелік ознак, які можуть свідчити про наявність такого зловживання. Захист відповідно до законопроєкту пов’язується насамперед із характером діяльності особи та її спрямованістю на питання суспільного інтересу, а не з наявністю певного професійного статусу.
Проєктом передбачається система державних гарантій захисту громадської участі, зокрема запровадження спеціальних процедур протидії зловживанням судовим процесом, захист громадських учасників та їхніх близьких осіб, доступ до правничої допомоги, можливість участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та громадських утворень у відповідних судових справах, відшкодування шкоди, сприяння позасудовому врегулюванню спорів, доступ до інформації про засоби захисту, ведення та оприлюднення відповідної судової статистики, а також здійснення навчальних та інформаційно-просвітницьких заходів.
Окремі положення законопроєкту встановлюють спеціальні гарантії у справах, пов’язаних із громадською участю, зокрема щодо обґрунтованості позовних вимог, врахування добросовісності громадського учасника, захисту конфіденційних джерел інформації, збереження права на застосування заходів захисту у разі зміни або відмови від позову та недопущення непропорційного стримувального впливу присудженого відшкодування на громадську участь. Також визначаються статус потерпілого від зловживання судовим процесом та право на відшкодування завданих збитків, матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.
З метою забезпечення реалізації положень спеціального Закону передбачається внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема, пропонується: передбачити можливість вступу громадських утворень, які здійснюють діяльність у відповідних суспільно значущих сферах, за згодою відповідача у справи, пов’язані з його громадською участю, для надання висновків та висловлення позиції щодо вирішення справи; передбачити можливість забезпечення майбутніх судових витрат відповідача у випадках, коли позов має ознаки зловживання судовим процесом проти громадської участі; встановити спеціальні правила розподілу судових витрат із можливістю покладення їх на позивача у разі встановлення зловживання судовим процесом проти громадської участі незалежно від результатів розгляду спору, а також передбачити можливість застосування до такого позивача штрафу;доповнити підстави для закриття провадження у справі випадком встановлення судом, що позов є зловживанням судовим процесом проти громадської участі; передбачити розгляд справ, у яких позов пов’язаний із громадською участю відповідача, за правилами загального позовного провадження; запровадити спеціальний порядок розгляду питання про наявність зловживання судовим процесом проти громадської участі, зокрема право відповідача звернутися з клопотанням про закриття провадження, покладення на позивача обов’язку надати достатнє правове та фактичне обґрунтування позовних вимог, встановлення спеціальних строків розгляду такого питання та невчинення інших процесуальних дій до його вирішення; визначити процесуальні наслідки встановлення зловживання судовим процесом проти громадської участі як на стадії підготовчого провадження, так і під час розгляду справи по суті; встановити додаткові процесуальні гарантії у справах, пов’язаних із провадженнями та рішеннями іноземних судів.
Ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Цивільний процесуальний кодекс України не передбачають такого процесуального статусу, як особи, які вступають у справу. Як зазначається в ст. 41 ГПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, тобто ці особи будуть мати статус позивача. Законопроєкт вносить доповнення до ст. 53 ГПК України, яка регулює участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та ст. 56 ЦПК України, яка регулює аналогічне питання, проте не вказує в статусі кого можуть вступати в судовий процес громадські утворення в SLEPP позовах. Це точно не позивачі, і навряд чи відповідачі. Відтак такі особи можуть вступати в справу на правах третіх осіб на стороні відповідача і відповідно користуватися правами відповідно до їхнього статусу, а не надавати висновки та висловлювати свою позицію щодо вирішення справи по суті, як пропонується законопроєктом.
