Перша ознака близькості до фронту у північній частині Сумщини – запах диму від лісових пожеж. Цей запах ви відчуваєте у вагоні потяга, на пероні вокзалу, у містах і селах – він буквально пронизує повітря.
Таких масштабних пожеж в природних екосистемах тут не фіксувалось з початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України. У попередні роки пожежі мали фрагментарний характер, переважно, як наслідок займання лісової підстилки після артилерійських обстрілів. Цьогоріч тривалий сухий наприкінці літа-початку спричинив до високої пожежної небезпеки у лісах. І ворог цим скористався. Починаючи із другою половини серпня значно почастішали обстріли прикордонних громад – Середино-Будської, Глухівської, Ямпільської. Якщо раніше противник бив, переважно, за малими бпла, мінометів, то зараз б’ють буквально усім: безпілотники, ствольна артилерія, кориговані авіабомби, ракети… Внаслідок таких ударів відбувається займання рослинності у лісах, на луках, полях, лісосмугах. А сухість рослинного покриву і вітер сприяють поширенню вогню на значні площі. Крім того, має місце навмисний підпал рослинності з метою витіснення українських бійців із позицій вздовж кордону. Гасіння надзвичайно ускладнене через повторні удари, коли по задіяних у гасінні людях «прилітає». Це навмисна тактика, яка має на меті завдати якнайбільших втрат Україні – вбити людей, спалити ліс, зруйнувати будинок… Внаслідок пересихання багатьох невеликих водойм ускладнився і доступ до води: малі водойми, болота втратили воду і її доставку часто-густо треба здійснювати з чималої відстані.
Цифри статистики вражають: тільки 19 вересня на півночі Сумщини вирували 33 лісові пожежі, вогнем пройдено понад 123 гектари лісу. Всі пожежі виникли внаслідок ворожих обстрілів (https://bit.ly/3BDmF0w).
Ця статистика не включає так звані самосійні ліси, тобто ліси, що виросли за межами земель державного лісового фонду. Такі ліси займають чималі площі на Сумщині і, попри те, що робота з їх передачі до державного лісового фонду проводиться (https://bit.ly/4f6mPMB), такі пожежі фактично проходять повз увагу державних лісогосподарських підприємств, у першу чергу через те, що самосійні ліси не входять до сфери їх управління. А органи місцевого самоврядування не мають ні методики, за якою проводити такі оцінки, ні відповідних фахівців, які таку оцінку могли б провести. Тобто такі втрати лісів не обліковуються і не оцінюються. Але обсяг таки втрат цілком може бути співставним із обсягами втрат державного лісового фонду.
Інший символ екологічної катастрофи, спричиненої війною, є річка Сейм. Колись одна з найчистіших річок України, котра славилась багатим тваринним і рослинним світом, сьогодні стала практично мертвою. Ще здалеку помітним стає незвичайний колір води – сіро-чорний. Внаслідок потрапляння у річку забруднень водні організми, що населяли річку, особливо риба, загинули або, кому пощастило, перемістились у притоки, де вода чистіша. На Сеймі розташований єдине на контрольованій Україні території оселище хохулі руської і те, як на неї вплинуло забруднення, досі невідомо.
Офіційні дані від українських органів, на які покладено завдання з контролю якості води і контролю забруднювачів, надають вкрай обмежену інформацію. Надана інформація про наявність виключно органічного забруднення з Тьоткінського цукрового заводу виглядає, щонайменше, неповною, оскільки ще при першому проходженні забруднення у воді були зафіксовані перевищення гранично допустимих концентрацій гептахлору і похідних ДДТ – у -2-7 разів (За даними Держспоживслужби https://bit.ly/4f3r1wA). Ці пестициди були заборонені ще в СРСР і, відповідно, в України та Росії. Їх наявність у воді свідчить про те, що існує висока ймовірність незаконного використання цих високоотруйних речовин – канцерогенів на території, якою протікає річка. Тобто з високою долею ймовірності фермери незаконно використовують давно заборонені пестициди, обробляючи ними продукцію, котра потім попадає людям на стіл, а частина – у вигляді забруднення довкілля. Звідки беруться ці пестициди – окреме і дуже гостре питання до правоохоронних органів.
Це одним додатковим чинником забруднення вод річок є удари по енергетиці, котрі спричиняють до відключення енергоживлення очисних споруд у поселеннях області. За наявності накопичувальних ємностей на підприємствах неочищену воду можна затримати до відновлення електропостачання. Але такі ємності є далеко не всюди і, як результат неочищені води потрапляють у водойми.
Під час розмов з представниками виконавчих органів місцевих громад з’ясувалося, що питання екологічної безпеки для них є нагальними, але зважаючи на постійні удари по соціальній і господарській інфраструктурі, на необхідність надання гуманітарної допомоги людям, що залишаються під обстрілами, їх пріоритетність не можна назвати високою. Певним чином даються взнаки і кадрові проблеми, адже значна частина фахівців з різних сфер покинула громади, переселившись туди, де безпечніше. В результаті ті, хто залишився, скеровують енергію на те, щоб підтримувати мінімальний рівень функціонування у громадах. У зв’язку з цим постає нагальне питання про кадрове забезпечення проведення своєчасної, повної і об’єктивної оцінки руйнувань і збитків, завданих довкіллю, а також підготовки планів «зеленого відновлення» і пошуку коштів, необхідних для цього.
Фото: Громадське, ДСНС.
