Людство більше не може уникати, ігнорувати чи нехтувати впливом зміни клімату та погіршення стану довкілля на забезпечення прав людини, належні умови життя людей, економічний ріст та зайнятість населення. Наше спільне майбутнє надзвичайно залежить від того, чи ми ставимо здоров’я і довкілля на перше місце.
Цю реальність визнала Генеральна Асамблея ООН (надалі – ГА ООН), прийнявши одноголосне рішення, яке визнало, що право людини на чисте, здорове та стале довкілля є правом для всіх, а не привілеєм для певних осіб. Така позиція ГА ООН є потужним повідомленням про те, що існує загальна, всесвітня підтримка цього права, яке вже визнане в 156 країнах на національному та регіональному рівнях.
Резолюцією A/76/L.75, прийнятою 28 липня 2022 року (надалі – Резолюція), Генеральна Асамблея: 1) визнала право на чисте, здорове та стале довкілля як право людини, 2) відзначила, що це право пов’язане з іншими правами та існуючим міжнародним правом,
3) підтвердила, що сприяння цьому праву вимагає повної реалізації багатосторонніх екологічних угод на принципах міжнародного екологічного права, 4) закликала держави, міжнародні організації, підприємства та інші зацікавлені сторони приймати політичні рішення, підвищювати міжнародне співробітництво, зміцнювати потужності та продовжувати ділитися передовими практиками з метою збільшення зусиль для забезпечення чистого, здорового та сталого довкілля для всіх.
Прийняття Резолюції очікували довго. Процес, що привів до прийняття цієї резолюції ГА ООН, розпочався зі Стокгольмської Декларації 1972 року. Саме у Стокгольмі було відкрито шлях для формування міжнародного екологічного права та національних зобов’язань у сфері захисту довкілля. Тепер же понад 150 національних юрисдикцій закріпили її принципи у своїх національних законодавствах.
Ще одним кроком до Резолюції було ухвалення резолюції 48/13 Ради з прав людини ООН, яка визнала право на чисте, здорове та стале довкілля в жовтні 2021 року.
Прийняття цих резолюцій становить важливе досягнення для захисту права людини на здорове довкілля та взаємопов’язаних і неподільних прав людини, які від нього залежать. Визнання права на здорове довкілля надає всім людям інструмент для того, щоб вимагати від своїх урядів, великих забруднювачів та відповідальних осіб відповідальності за збитки для довкілля.
ГА є головним органом ООН з формування політики і складається з усіх 193 держав-членів ООН та має завдання розглядати нові питання прав людини. Резолюції ГА ООН часто закликають або вимагають від держав прийняти законодавчі або політичні заходи для впровадження реформ в національному конституційному, законодавчому і політичному секторах.
Резолюція ГА ООН щодо права на здорове довкілля стала результатом багатьох років адвокації і співпраці національних інститутів прав людини, громадських організацій, корінних народів, дітей та молоді, підприємницьких структур і була підтримана установами ООН. Постановка прав людини у центрі вирішення планетарної кризи (зміни клімату, втрати біорізноманіття та природних ресурсів і забруднення) важлива зараз більше, ніж будь-коли, і є необхідною умовою для досягнення Цілей сталого розвитку (надалі – ЦСР).
Як вказувала Інґер Андерсен: “Визнання права на здорове довкілля – це повідомлення для одного мільярда дітей, які знаходяться у надзвичайно високому ризику від наслідків зміни клімату: здорове довкілля – це ваше право.”
Хоча не існує всесвітньо прийнятого визначення права на здорове довкілля, це право загалом включає в себе об’єктивні та процедурні складові. Об’єктивні складові включають чисте, безпечне для здоров’я людини повітря; безпечний і стабільний клімат; доступ до чистої безпечної для здоров’я людини питної води; здоровий та сталий вирощений продукт; нетоксичні середовища для проживання, праці, навчання та гри; здорове та багате біорізноманіття. Процедурні складові включають в себе доступ до інформації, право на участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя, ефективні засоби правового захисту, включаючи безпечне здійснення цих прав без репресій і помсти. Реалізація права на здорове довкілля також вимагає міжнародної співпраці, солідарності та рівності в діяльності з охорони довкілля, включаючи мобілізацію ресурсів, визнання наддержавних юрисдикцій у відношенні до шкідливих впливів на права людини, зумовлених погіршенням стану довкілля.
У минулому визнання Генеральною Асамблеєю того чи іншого права людини сприяло вжиттю державами заходів щодо забезпечення його реалізації. Таким чином, очікується, що Резолюція буде мати багато каталітичних ефектів:
Збільшення розуміння того, як погіршення стану довкілля загрожує реалізації всіх прав людини і як використання прав людини сприяє кращій охороні довкілля.
Збільшення юридичного визнання цього права в країнах, які поки що не визнають це право. Наприклад, як початкова точка для конституційних та/або законодавчих реформ щодо визнання права на безпечне довкілля.
Зростання рівня усвідомленя необхідності вирішення проблеми погіршення стану довкілля на загальносвітовому рівні.
Посилення процесів впровадження та забезпечення дотримання в країнах, де право вже визнано.
Підвищення можливостей для суб’єктів прав та відповідальності суб’єктів обов’язків щодо поваги, захисту та виконання права на чисте довкілля.
Посилення механізмів гарантування захисту захисників прав людини в сфері довкілля.
Посилення відповідальності приватного сектору в частині поваги до права людини на чисте довкілля.
Посилення інтегрованої відповіді на потрійну планетарну кризу з боку держав та системи ООН.
Підтримка вільної та активної участі громадськості та мешканців постраждалих населених пунктів у питаннях, пов’язаних з правом на чисте, сприятливе для здорового життя довкілля.
Таким чином, визнання Генеральною Асамблеєю ООН цього права можна визначати як інструмент, який покликаний призвести до реальних змін, корисних для людей і людства в цілому.
У світлі прийняття Резолюції та оцінки її потенційних наслідків варто згадати і про те, що у вже у вересні 2022 року Комітет міністрів Ради Європи у своїх “Рекомендаціях з прав людини та захисту довкілля” включив пропозиції для своїх держав-членів: розглянути визнання права на чисте, здорове та стале довкілля на національному рівні “як права людини, яке є важливим для реалізації прав людини та пов’язане з іншими правами та існуючим міжнародним правом” і розглянути розробку додаткових протоколів до Європейської конвенції про права людини та Європейської соціальної хартії, щоб формально внести право на чисте, здорове та стале довкілля в ці міжнародні інструменти “на основі термінології, яка використовується ООН”. Це стало результатом відповідних рекомендацій, виданих Парламентською асамблеєю Ради Європи, особливо щодо необхідності включення цього “права нового покоління” до європейської системи прав людини. А нещодавно, у травні 2023 року, члени Ради Європи зібралися на Саміті у Рейк’явіку, Ісландія. Саміт завершився прийняттям Декларації Рейк’явіку, в якій держави-члени висловили своє зобов’язання посилити Раду Європи у сфері прав людини, демократії та правової держави і розробити інструменти для вирішення нових викликів у сферах технологій і довкілля.
Прийнятий у Рейк’явіку Додаток щодо довкілля визначає підхід Ради Європи до охорони довкілля та підтверджує, що права людини і довкілля взаємопов’язані, а право на чисте, здорове і стале довкілля є невід’ємною частиною прав людини в розумінні поточних та прийдешніх поколінь. Документ містить зобов’язання посилити роботу Ради Європи у сфері прав людини в аспектах довкілля на основі визнання права на чисте, здорове і стале довкілля і закликає держав-членів, які ще не зробили цього, активно розглянути можливість визнання цього права на національному рівні та “якнайшвидше завершити роботу Ради Європи щодо обговорення потреби і можливості нового інструменту чи інструментів у сфері прав людини та довкілля”, хоча документ не створює чіткого зобов’язання щодо розробки нового додаткового протоколу до Європейської конвенції про права людини.
Наслідки прийняття Резолюції спостерігаються і на національному рівні, включаючи країни, які дотепер були проти визнання права на чисте, здорове і стале довкілля в ООН. Наприклад, в Канаді поправки до Закону про охорону навколишнього середовища 1999 року, що були прийняті раніше Сенатом і Палатою Громад, отримали королівську санкцію 13 червня 2023 року. З цими поправками Закон вперше визнає право на чисте, здорове і стале довкілля для кожного індивіда і відповідний обов’язок держави його захищати.
Таким чином, ключовим досягненням визнання Генеральною Асамблеєю та Радою з прав людини права на чисте, здорове та стале довкілля є створення умов для інших частин системи ООН, регіональних систем прав людини та окремих держав (навіть тих, які раніше були скептично налаштовані щодо цього права) впроваджувати та розвивати таке право. Здатність надихати, навіть якщо не зобовʼязувати (резолюції Генеральної Асамблеї та Ради з прав людини не є юридично обов’язковими), інші частини міжнародної системи змінювати свій шлях або робити значні кроки вперед, є важливою і часто недооціненою силою Організації Об’єднаних Націй та її резолюцій.
Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».
