9 грудня 2022 року Міндовкілля презентувало дорожню карту реформи управління відходами, основні етапи реформи та кроки, що реалізовуватимуться на кожному з них.
Важливо відзначити, що така презентація вже була на часі і у громадськості та європейських партнерів виникали питання щодо поточної діяльності Міндовкілля в сфері управління відходами та необхідності запуску сміттєвої реформи після вступу в силу Закону “Про управління відходами” в липні 2023 року. Втім слід зазначити, що дорожня карта побудови якісно нової моделі управління відходами зберігає корупційні ризики в поводженні з відходами.
Серед загальних зауважень – є те, що до цілей сміттєвої реформи Міндвокілля не відносить перехід до кругової економіки (циркулярної), адже поводження з відходами є вкрай важливим елементом цієї економіки. Запровадження кругової економіки є однією із цілей Європейського зеленого курсу (ЄЗК), а уряд України заявив про намір нашої держави долучитись до ЄЗК. Також і Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України, Р. Стрілець на зустрічі міністрів довкілля в липні 2022р. в Празі вказав, що Україна продовжує реформувати сферу захисту довкілля відповідно до ЄЗК.
Ще один аспект цієї реформи, який насторожує – це небажання Міндовкілля усувати корупційні ризики дозвільної діяльності в сфері управління відходами, в тому числі і небезпечними відходами. Як випливає із презентації Р. Стрільця, на виконання Закону “Про управління відходами”, Міндовкілля планує дозвільну та ліцензійну діяльність зосередити в міністерстві, адже не згадує про створення нового ЦОВВ у сфері управління відходами. Проте положення ст.21 Закону “Про управління відходами” вказують, що дозвільна діяльність – видача (відмова у видачі, анулювання) дозволів на здійснення операцій з оброблення відходів, ліцензування господарської діяльності з управління небезпечними відходами – це компетенція центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління відходами. Такий орган ще треба створити, і Міндовкілля ще з 2019 році знало про таке своє завдання: розроблення та подання Кабінетові Міністрів України актів про утворення центрального органу виконавчої влади з питань управління відходами, так як це закріплено в Національному плані управління відходами до 2030 року.
Розуміємо, що вдосконалення інституційної структури сфери управління відходами може зайняти час та в умовах війни такі зміни можуть бути не на часі, проте Міндовкілля мало підготувати законодавче підгрунтя для створення центрального органу виконавчої влади з питань управління відходами ще у довоєнному 2019 році. І агрументів проти створення нового ЦОВВ громадськість від Міндовкілля не чула, як і не було публічної дискусії щодо недоцільності створення нового органу. Відтак на думку спадають лише корисливі мотиви блокування цього процесу, щоб зберегти за Міндовкілля дозвільну, ліцензійну діяльність в сфері управління відходами, погодження різних планів та програм, адміністрування інформаційної системи управління відходами. До речі, презентація про інформаційну систему в сфері управління відходами також замовчує, хто буде адмініструвати таку систему, і що робити із несвідомими суб’єктами господарювання, які будуть ігнорувати таку ситему та продовжувати залишати небезпечні та інші відходи у лісосмугах
Міндовкілля ставить своїм завданням створення простої та зручної дозвільної системи у сфері управління відходами для запобігання корупції, створення простих та зрозумілих правил гри. Проте проста та зручна дозвільна система не гарантує того, що будуть зменшені всі корупційні ризики, особливо ті, які роками існували в Міндовкілля через те, що Міністерство поєднує в собі функції формування та реалізації політики в сфері управління відходами. За керівництва Р. Стрільця бачимо, що основний фокус роботи його відомства – цифровізація всіх процесів, в тому числі дозвільних, максимальне сприяння бізнесу (хоча це не є завданням Міндовкілля). На жаль диджіталізаця дозвільних процедур не вирішить проблем, що накопилися за десятиліття в дозвільній діяльності через відсутність державного екологічного контролю, дієвої та ефективної системи юридичної відповідальності за екологічні правопорушення та системи моніторингу довкілля. Поверховість та імітація реформ з боку міністерства дуже скоро будуть зрозумілими всім європейським колегам, налаштованим на «хвилю» ЄЗК.
Завдання в сфері оподаткування даної сфери є також зовсім непроробленими, оскільки не відповідають ст. 56 Закону «Про управління відходами» та не будуть виконувати завдання Міндовкілля та цілі даної реформи. Так, завдання в сфері оподаткування не говорять про запровадження ставок екологічного податку, що справляється за захоронення відходів на полігонах, залежно від виду відходів та класу полігону; про надання податкових пільг для стимулювання повторного використання та благодійного пожертвування продукції; про оподаткування продукції, відходи якої спричиняють значний негативний вплив на довкілля, з метою зменшення споживання такої продукції та стимулювання впровадження найкращих доступних технологій і методів управління для їхнього рециклінгу; про надання податкових і кредитних пільг для фінансової підтримки проведення наукових досліджень та впровадження інноваційних технологій оброблення, зокрема рециклінгу відходів.
Також Міндовкілля вказує на існування до 2034 року такої інфраструктури: 207 заводів з оброблення ТПВ, 150 станцій компостування, 4 заводи із оброблення небезпечних відходів та 27 сучасних полігонів. Проте економічних інструментів та стимулів для створення такої інфраструктури не надано, оґгрунтування саме такої кількості заводів і полігонів не надано, необхідних змін до Податкового кодексу не пропонується. Розуміємо, що 207 заводів із оброблення ТПВ можуть включати і сміттєспалювальні заводи, за які міністра Р. Стрільця критикувала екологічна громадськість після виступу на конференції в Лугано у 2022 році. Тоді міністр запропонував інвесторам вкладати кошти в спорудження 27 сміттєспалювальних заводів та 62 МБТ заводів. Ось саме так міністр бачить впровадження ЄЗК по-українськи. Цікаво почути, чому саме 207 заводів (по 8 на область) із оброблення побутових відходів, і які саме заводи планує Міндовкілля в Україні побачити за десяток років.
Також цікаво, що Міндовкілля не уточнює, що буде із тими несанкціонованими сміттєзвалищами, яких тисячі по території України, і де громади візьмуть кошти на їхню рекультивацію до 2034 року?
Також серед інфраструктури немає полігонів для небезпечних відходів, про які говорить і Закон «Про управління відходами» (ст. 40) та директива ЄС про захоронення відходів. Цікаво, куди будуть видаляти небезпечні відходи, які не підлягають спалюванню, чи залишки після утилізації небезпечних відходів, а також золу після спалювання ТПВ?
Відтак, Міндовкілля проголошує гарні гасла, проте не (хоче) бачить, як їх втілити в життя. Обіцяє реформи, але не (може) бажає нічого змінювати, декларує дотримання ЄЗК та кругової економіки, втім пропонує застарілі технології, прагне допомогти бізнесу, але самою цифровізацією бізнесу не допоможеш, змінює законодавство на угоду суб’єктам господарювання, проте забуває про інтереси мовчазного та сплюндрованого ворогом довкілля та про здоров’я українських дітей.
Отже, презентована дорожня карта показала, що крім неналежного управління відходами, в Міндовкілля залишається ще одна невирішена проблема – корупція, і перспективи вирішення цих проблем у майбутньому дуже примарні. Україна може дуже швидко розчарувати своїх європейських колег, а війна скоро може перестати бути виправданням непрофесійності чиновників Міндовкілля.
