Огляд ситуації з руйнуванням інфраструктури водопостачання та водовідведення у Луганській області

Забезпечення водопостачання в Луганській області завжди було проблемою. Основним джерелом питної води є Сіверський Донець, на якому розташовано два основні водозабори – Білогорівська та Світличанська станції¹, також використовуються артезіанські води. З 2014 року постачання води на підконтрольній території здійснював КП “Попаснянський районний водоканал”. Водоканал має чотири підрозділи. Це виробничі майданчики насосних станцій ЗФС (Західної фільтрувальної станції)-1,2,3 підйому та три відокремлені підрозділи: Світличанський, Попаснянський та Станично-Луганський департаменти.

Протяжність його водопровідних мереж становить 741 км, з яких 296 км – це магістральні водогони, каналізаційних мереж — 116 км. Більшість водозаборів, зокрема поверхневих та підземних, знаходилася на території, контрольованій урядом України, а от більшу частину споживачів становило населення тимчасово окупованих районів Луганської області. Станом на січень 2022 року Попаснянський водоканал забезпечував водою близько 80 тисяч людей на підконтрольній Уряду України території та понад 1 мільйон – на окупованій території так званої “ЛНР”². При цьому окупаційна влада майже не платила за цю воду. В окремих випадках кошти за послугу з водопостачання передавали при посередництві СММ ОБСЄ³, частково покриття боргів брав на себе Червоний Хрест, проте борги накопичувалися і станом на осінь 2020 року досягли 170 млн. грн. Отже, була укладена рамкова угода між Урядом України та Урядом Франції щодо інвестиційного проекту з реконструкції Попаснянського водоканалу⁴, роботи мали початися навесні 2022 року, проте повномасштабне вторгнення РФ завадило їм.

У березні – травні 2022 року точилися інтенсивні бойові дії за ключові населені пункти області – Попасну, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Майже одразу почалися перебої з електрикою, газом, водопостачанням. Станом на 1 березня через знеструмлення насосних станцій в Світличному без водопостачання залишилися 2180 абонентів водоканалу (домогосподарств) у Світличному і Новотошківці, 4899 – в Золотому через знеструмлення насосної станції “Карбоніт” (дані Луганської ОДА)⁵. 2 березня через знеструмлення насосних станцій вже 6500 абонентів без води в Золотому та с. Карбоніт, 3123 абоненти в м. Попасна через знеструмлення НОД-2⁶. 5 березня було подано напругу на ЗФС-3, проте знеструмлено насосну станцію “Білогорівська”, без водопостачання залишилися Привілля, Новодружеськ, частина міста Лисичанськ⁷. 8 березня була знеструмлена насосна станція 1 і 2 підйому “Лісова дача”, через що частина м. Лисичанська залишилася без води. 15 березня через обстріли був знеструмлений Світличанський департамент КП “Попаснянський районний водоканал”, без води залишилися 9000 абонентів в м. Попасна та 5599 абонентів м. Карбоніт⁸. Станом на 25 березня Рубіжне та Попасна, села Гірської громади (Нижнє, Нижнє-1, Новотошківка) залишилися без води, проблеми з водопостачанням в Лисичанську та Сєвєродонецьку⁹. Вже 29 березня внаслідок масованих обстрілів Сєвєродонецьк залишився повністю без води. Була пошкоджена лінія електромереж 110 кВт, що з’єднувала міста Луганщини, отже, знеструмлені насосні станції. Ремонт ускладнювався не лише через небезпеку, але й через те, що обстрілами було пошкоджено відразу 5 автомобілів комунального підприємства¹⁰. 7 квітня вдалося тимчасово відновити подачу води Попаснянським водоканалом, проте лише технічної якості¹¹, а майже постійна відсутність електрики практично унеможливлювала роботу комунальних систем.

На початку квітня йшли бої за Рубіжне, деякі райони були зайняті ворогом, проведення ремонтних робіт було неможливе. КП “Лисичанськводоканал” повідомив, що підвіз рідкого хлору не здійснюється через інтенсивні обстріли, проте в окремі райони міста подавалася артезіанська вода з глибини 50-60 метрів, придатна для пиття після кип’ятіння¹². 12 квітня росіяни запустили інформаційну провокацію, що нібито Україна планує підірвати резервуари з хлором на Попаснянському водоканалі в Білогорівці. Українська влада спрацювала на випередження та вивезла 10 тон хлору з Білогорівки до Дніпра, забезпечивши його заміну дорожчою, але безпечнішою речовиною¹³. Втім, через обстріли вже 13 квітня було знеструмлено декілька насосних станцій, а ремонт був ускладнений через обстріли та зменшення кількості ремонтних бригад¹⁴. На 17 квітня водопостачання відсутнє в Рубіжному, Попасній, частково Лисичанську і Сєвєродонецьку¹⁵. На 21 квітня відновити постачання в багато районів Лисичанська було неможливо – зруйновані насосні підстанції¹⁶. Відсутня вода в Попасній і прилеглих селах, частково є в старих районах Сєвєродонецька. На кінець квітня Луганська ОДА оцінювала, що в деяких населених пунктах, наприклад, в Гірській громаді, відновлення інфраструктури буде неможливе до кінця війни.

23 квітня російський снаряд влучив у трансформатор, що живить насосну станцію, яка подає воду на центр Лисичанська, Новодружеськ, Привілля. Припинилася подача води до населених пунктів, куди прямують водогони від трьох фільтрувальних станцій Попаснянського водоканалу¹⁷. Користування свердловинами було ускладнене навіть там, де вони є, через відсутність електрики в більшості населених пунктів. Єдиним джерелом води стали криниці та підвіз води ДСНС.

Станом на 2 травня практично вся область залишилась без води, більша частина – без електроенергії (99 925 людей)¹⁸. Десятки тон технічної води доставляють рятувальники, питну – гуманітарні вантажі. За словами Олександра Стрюка, керівника Сєвєродонецької ВЦА, комунальники намагалися хоча б частково ремонтувати інфраструктуру, проте в наступні кілька днів водопостачання та електрика могли бути втрачені повністю. В місті залишилася одна цистерна, яка розвозила воду практично без перерв¹⁹. 4 травня зникли безвісти двоє рятувальників, що повезли воду в с. Нижнє і перестали виходити на зв’язок²⁰, є імовірність того, що вони потрапили в полон, оскільки перебували в зоні бойових дій.

Протягом 5-8 травня росіяни зруйнували споруди Попаснянського водоканалу, одна із західних фільтрувальних станцій була знищена²¹. Як йдеться в розслідуванні міжнародної аналітичної групи Bellingcat, 5 травня росіяни використали, імовірно, некеровані авіабомби для руйнування станції першого підйому Попаснянського водоканалу в Білогорівці, що розташована на березі Сіверського Дінця. Супутниковий знімок від 8 травня вказує на додаткові руйнування, характер яких дозволяє припустити суттєві пошкодження, що ускладнюють реконструкцію (на знімку можна розібрати деталі, схожі на велику купу будівельного сміття). На знімку від 17 травня чіткіше видно вирви від снарядів навколо трансформаторної підстанції та повністю зруйновану центральну будівлю. Станція могла постраждати й від наземних обстрілів під час намагань росіян налагодити переправу через Сіверський Донець²². За даними Луганської ОДА, зруйновано трансформатор, імовірно й устаткування підстанції²³.

Після закачування на цій насосній станції вода піднімалася на 60 метрів до 2 підйому, де проходила очищення і знезараження, надходила до резервуару обсягом 20 000 м³, після чого подавалася до станції третього підйому в с. Лоскутівка. Аналіз супутникових знімків від 3 червня, проведений Bellingcat, вказує на руйнування також на другому підйомі та фільтрувальній станції в Білогорівці. Цей населений пункт багато разів переходив під контроль то окупантів, то українських військ. Станом на кінець вересня 2022 року, за словами очільника Сєвєродонецької РВА Романа Власенка, перший та другий підйоми Попаснянського водоканалу майже повністю зруйновані, і його відновлення буде дуже коштовною ініціативою²⁴.

Водопостачання повністю припинено на невизначений термін в Попасній, Золотому, Гірському, Первомайську, Кадіївці, Алчевську, Хрустальному, Антрациті, а також в селищах Тошківка, Чехірове, Лоскутівка, Підлісне, Вовчеярівка, Малорязанцеве, Лисичанське (всього близько 1 млн населення). Луганська ОДА повідомила, що протягом 9 травня росіяни доруйнували ті потужності водоканалу, які ще функціонували, проте деталі невідомі²⁵. Вся область залишилася без води. Підрозділи ДСНС почали розвозити технічну воду ще з квітня. На початку травня підвезення води й гуманітарних вантажів було ускладнене через те, що з 8-9 травня росіяни почали прострілювати трасу з Сєвєродонецька і Лисичанська на Бахмут. В разі неможливості проїзду нею була б припинена і доставка води. Так, за 3 травня була здійснена адресна доставка 35 тон води до населених пунктів Луганської області, 6 травня – 73 тони, за 7-8 травня – 70 тон, 13 травня – 40 тон. На цей час в Попасній залишалося приблизно 1500²⁶ людей, в Сєвєродонецьку – 15 000²⁷, в Лисичанську – трохи більше ніж 20 000²⁸. Цифри наведені для того, щоб хоча б приблизно оцінити денну потребу в воді. Зважаючи на небезпеку транспортного сполучення та високе навантаження на екіпажі ДСНС, вони могли задовольнити лише мінімальні потреби в воді навіть попри свої героїчні зусилля. Віталій Шахов, очільник пожежної частини м. Попасна, згадує, що пожежні машини часто ставали мішенню російської артилерії. Так було втрачено дві з чотирьох машин та вантажівку²⁹.

Під час боїв за Сєвєродонецьк російські війська зруйнували близько 80% житлових та інфраструктурних об’єктів в місті. Масивних обстрілів зазнав ПрАТ “Азот”, в укриттях якого в різний час знаходилися близько 500 цивільних осіб. Так, 24 травня завод обстріляли, 31 травня завдали авіаудару, внаслідок чого була зруйнована цистерна з азотною кислотою та утворилися хмара кислоти рожевого кольору³⁰. 2 червня було обстріляно склад, де зберігався метанол, 11 червня – склад ПММ³¹, 12 червня – територію заводу та очисні споруди³². 21 червня обстріляли прохідну заводу, територія очисних споруд повторно потрапила під вогонь³³. 24 червня українські війська вийшли з Сєвєродонецька на краще укріплені позиції.

Оцінити ступінь завданих руйнувань наразі неможливо. Крім того, після бойових дій завод був повністю знеструмлений, і було пошкоджене трансформаторне обладнання. Цех нейтралізації та очистки промислових стоків (НОПС) “Азоту” приймав на обробку стічні води всього міста. Місто поділене на три басейни каналізування, що обслуговувалися відповідно каналізаційними насосними станціями КНС-1 та КНС-2, які перекачували стічні води в головний самопливний колектор третього басейну каналізування. Після цього стоки надходили до очисних споруд “Азоту” і після очищення скидалися в Сіверський Донець. Наразі каналізація не працює і неочищені стоки самопливом надходять в річку. Лише на 2021 рік комунальне підприємство “Сєвєродонецькводоканал” уклало з ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот” договір на очистку стічних вод обсягом 4,23 млн. м³ – ці дані дозволяють уявити середній річний обсяг стічних вод, що утворюється в місті³⁴. В 2020 році сумарний обсяг скидів стічних вод “Азоту”³⁵ становив 6,309 млн м³. Після встановлення в місті окупаційного режиму неможливо одержати дані про те, який обсяг неочищених скидів потрапляє в Сіверський Донець, проте немає сумнівів, що це створює локальну екологічну катастрофу і серйозно погіршує хімічні й бактеріологічні показники води на значній території, зокрема, зважаючи на загрозу маловоддя річки через руйнування Оскільського водосховища, яке балансувало потреби Луганської та Донецької області у воді.

В місті серйозні проблеми і з питною водою, які окупанти не бажають чи нездатні вирішити. Під час бойових дій було організовано підвіз десятків тон води силами ДСНС, використовувалися раніше законсервовані свердловини. Окупаційний режим не спромігся відновити комунікації, попри свої обіцянки зробити це, і в спекотний сезон місто залишилося без води. В місті поставили цистерни для технічної води та спробували організувати “вуличні помивочні”, черга в які могла сягати до 100 людей. Містяни набирали воду з калюж, збирали дощову воду чи намагалися скористатися свердловинами в інших населених пунктах, що постраждали менше. Виникла гостра нестача питної води³⁶. Замулилися і практично висохли два штучні озера – Чисте та Паркове, які потребували регулярних заходів з очистки³⁷.

Наприкінці липня 2022 року Луганська ВЦА заявила про поширення інфекції через вживання забрудненої води³⁸. В ЗМІ повідомлялося, що практично єдиним джерелом питної води в місті є свердловина на території храмового комплексу “Лісова дача”, біля якого окупанти навесні облаштували кладовище³⁹, що, імовірно, віддалене від зони водозабору всього на 15-20 метрів при нормативній ширині санітарної зони від кладовищ до територій водозабору в 300 м, як передбачено Гігієнічними вимогами щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України (ДСанПіН 2.2.2.028-99). Зважаючи на цю ситуацію, а також велику кількість інших стихійних поховань, якими окупаційна влада не переймається, існує можливість потрапляння продуктів розкладу тіл в ґрунтові води. Іншим серйозним чинником забруднення є фільтрат стихійних сміттєзвалищ, які ніхто не прибирає. Проте офіційної інформації щодо збудника інфекції та масштабів її поширення немає, як і можливості отримати достовірні дані.

Наприкінці жовтня в місті залишається близько 8000 жителів. Працює один водозабір, є спроби подачі води в окремі будинки, проте це лише технічна вода, яка не доходить до верхніх поверхів через низький тиск. “У місто протягли гілку електрики від Луганської теплової електростанції (ТЕЦ), що дозволило запустити один із водозаборів. Нижню частину міста частково під’єднано до водогону, але за відсутності робочої каналізації все тече самопливом у річку Сіверський Донець”, – зазначає голова Сєвєродонецької ВЦА Олександр Стрюк⁴⁰.

В Лисичанську рятувальники ДСНС намагалися забезпечити підвіз води аж до кінця червня – близько 32 тон води щоденно чи раз на кілька днів. Від цього залежало виживання містян, адже криниці й свердловини в місті дуже глибокі – 50-60 метрів, і за відсутності електропостачання добути воду було неможливо, окрім тих місць, де були генератори. 27 червня російські війська обстріляли групу людей, що стояли в черзі за водою до автоцистерни, з РСЗВ “Ураган”. На місці загинуло 8 осіб, поранено 21, одна жінка пізніше померла в лікарні, тіло ще однієї знайшли вже без ознак життя⁴¹. 28 червня було обстріляно насосні станції в Новодружеську⁴². 3 липня українські війська відійшли від Лисичанська. Попри обіцянки окупаційної влади, водопостачання в місті так і не було відновлене. Навіть так званий “міський голова” від окупаційної влади Андрій Скорий визнав, що підйоми й насосні станції підірвані⁴³, та висловив обіцянку запустити Західну фільтрувальну станцію після її “розмінування”⁴⁴. Складний рельєф міста, велика протяжність комунікацій та майже повсюдна відсутність електрики додатково ускладнюватимуть роботи з відновлення після деокупації. Повідомлялося, що питну воду видають в обмежених обсягах – 20 літрів на особу на тиждень⁴⁵.

В Рубіжному жорстокі бої розпочалися вже з початку березня. Виникли перебої з усіма комунальними послугами. Місто зазнавало масованих обстрілів з усіх видів артилерії, авіації, імовірно, на нього було скинуто фосфорні боєприпаси. На другу половину березня водопостачання було повністю відсутнє, і лише 28 березня працівникам ДСНС вдалося тимчасово подати струм на одну з насосних станцій⁴⁶. 5 та 9 квітня внаслідок обстрілів були пошкоджені цистерни з концентрованою азотною кислотою⁴⁷. Протягом квітня в місті тривали вуличні бої. 12 травня українські сили відійшли з міста.

Очисні споруди підприємств Рубіжного давно потребували модернізації. Ще до повномасштабного вторгнення Рубіжанський КТК економив на ремонті та модернізації очисних споруд і скидав недоочищені стоки в Сіверський Донець. В 2020 році об’єм скидання ним зворотних вод становив 2,759 млн м³, весь цей обсяг визначений як неочищені чи недостатньо очищені⁴⁸. В 2021 році було зафіксоване перевищення по залізу в 15 разів, азоту амонійному – в 5 разів, виявлено нафтопродукти⁴⁹. Рубіжанський КТК зазнав обстрілів, було зруйновано склади сировини та готової продукції, а також всі комунікації⁵⁰. Оцінити наслідки наразі неможливо.

Очисні споруди КП “Рубіжанське ВУВКГ” скидали неочищені та недоочищені води (2,075 млн м³ за 2020 рік)⁵¹, в 2020 році було виявлено факти скидання стоків з перевищенням нормативів ГДК забруднюючих речовин⁵², в 2021 році проводилася перевірка підприємства щодо імовірності зливання неочищених стоків на територію закинутого заводу “Краситель”, з якої вони потрапляли в Сіверський Донець⁵³. Повідомлялося про пошкодження споруд Рубіжанського ВУВКГ під час боїв, хоча детальна інформація відсутня.

Рубіжанський хімічний завод НВП “Зоря” виготовляв асортимент пестицидів та інших засобів захисту рослин з потужністю до 6 млн. тон концентратів на рік. На базі підприємства функціонували цех з переробки сирого бензолу, цех виробництва азотної кислоти та концентрування сірчаної, виробництво карбамідформальдегідних та фенолформальдегідних смол і виробів з полімерів. Обсяг скидів очисних споруд заводу за 2019 рік складав 0,645 тис.м³. Навесні 2022 року російські війська обстрілювали завод, зокрема і з танкових гармат⁵⁴, пошкодивши цехи й цистерни з продукцією.

Супутникові знімки центру міста від компанії Maxar показують, що більшість будівель у місті зазнала руйнувань, видно пошкодження Рубіжанської фармацевтичної компанії⁵⁵. Точно невідомо, скільки людей залишилося в місті. За повідомленням одного з локальних телеграм-каналів на кінець листопада, “центр міста частково є світло, вода зі слабким натиском, але тече, дуже брудна”⁵⁶. Імовірно, що каналізація в місті теж не працює, і неочищені стоки самопливом надходять у водні об’єкти.

В інших окупованих містах, таких як Кремінна, Новодружеськ, немає ні електрики, ні газу, ні води. Наприкінці осені з’явилися повідомлення про те, що окупанти планують відновити ті структури в Попасній, які необхідні для роботи залізничного вузла та водоканалу. До цього заявлялося, що місто зруйноване на 96% і його відновлення недоцільне⁵⁷.

На деокупованій частині Луганщини організовано підвезення питної води, в рамках програми ООН (UNICEF) з очищення води, санітарії та гігієни було надано обладнання для очищення води⁵⁸.

Екологічні загрози й потенційні наслідки

Знищення інфраструктури та забруднення водозаборів питного водопостачання

Основним джерелом питного водопостачання для населення Луганської області були два водозабори на Сіверському Дінці та артезіанські водозабори. За даними Екологічного паспорта Луганської області за 2020 рік, в 2019 році на господарсько-питні потреби було використано 12,11 млн. м³ води⁵⁹. Оцінюється, що інфраструктура Попаснянського водоканалу в Білогорівці, який до 24 лютого 2022 року був основним постачальником води як на підконтрольні уряду України, так і на окуповані території, зруйнована майже повністю, і її відновлення буде складним і коштовним. Десятки тисяч людей, що залишилися на тимчасово окупованих територіях, не мають доступу до питної води, що відповідала б бодай мінімальним стандартам безпечності. Більше того, альтернативні джерела води не завжди доступні взагалі, а якщо доступні, то якість води з них може бути сумнівною. Неглибокі криниці і джерела мають високий ризик забруднення з поверхневим стоком та при підтопленні, а можливість качати воду зі свердловин залежить від наявності електрики.

Повідомлялося про факти обмеженого підвозу навіть технічної води. Більше того, не вживається жодних заходів для забезпечення водою найбільш незахищених верств населення – літні люди й люди з інвалідністю змушені стояти в довгих чергах, не знаючи, чи вистачить їм води.

Про право громадян на інформацію щодо якості питної води навіть не йдеться, адже токсикологічний та бактеріологічний контроль відсутній. Окупантами не вживається жодних заходів з запобігання та контролю захворюваності. Влітку з’явилася інформація про спалах захворюваності в Сєвєродонецьку, спричинений вживанням неякісної води. За тих умов неможливо було встановити збудника захворювання та джерело поширення, і розслідування цього випадку стане можливим лише після деокупації. Проте це загрозливий сигнал, і за відсутності адекватної санітарії та належної медичної допомоги захворювання, що передаються через воду, можуть стати серйозною проблемою.

Забруднення поверхневих та підземних вод

За відсутності централізованого постачання та підвозу питної води люди використовуватимуть будь-які доступні джерела води, щоб вижити, зокрема, поверхневі водойми, колодязі, джерела. На жаль, після окупації значної частини Луганської області доступ до водних постів відсутній, а тому моніторингових даних за цей період немає. Втім, ще до повномасштабного вторгнення більшість поверхневих водойм не відповідала вимогам доброго екологічного стану. Конгломерація Сєвєродонецьк-Лисичанськ-Рубіжне за радянських часів зосереджувала в собі велику кількість підприємств хімічної, нафтохімічної, гірничовидобувної, машинобудівної, скляної промисловості, тощо, і навантаження на довкілля було великим навіть для Донбаського регіону. Хоча станом на 2022 рік 80% підприємств Рубіжансько-Лисичанського промвузла не працювали, це не призвело до суттєвого покращення екологічної ситуації. Велика кількість забруднювачів накопичилася в ґрунтах, забруднення підземних вод фіксувалося з 1976 року. Під час бойових дій зазнали обстрілів Лисичанський НПЗ, внаслідок чого утворилася пожежа на території близько 5000 м2; Рубіжанський хімічний завод НВП “Зоря”, на якому було пошкоджено склади та цистерни з продукцією; ПрАТ “Азот” та інші підприємства. Оскільки жодних заходів з ліквідації техногенних загроз окупанти не вживали, існує значний ризик потрапляння забруднюючих речовин з поверхневим стоком у водні об’єкти. Більше того, немає даних про умови зберігання залишків хімічних речовин, що використовувалися у виробництві. Серед інших загроз – каналізаційні стоки, що надходять самопливом в Сіверський Донець; сміття та фільтрат звалищ побутових відходів, які ніхто не прибирає, а також стихійні поховання, здійснені без дотримання санітарних вимог.

З огляду на геологічну будову території, складену тріщинуватими осадовими породами з високим ступенем водопроникності, існує гідравлічний зв’язок між річкою та водоносними горизонтами. Забруднюючі речовини поступово інфільтруються в підземні води. В меженний період запаси підземних вод формуються на 40-60% за рахунок інфільтрації річкових вод. До окупації цих територій постійне скидання промислових стоків в р. Сіверський Донець, Борова, Верхня Біленька вже призвели до багатокомпонентного забруднення водоносних горизонтів, в яких виявлено хлориди, сульфати, нафтопродукти, феноли, деякі важкі метали, а також підвищені показники мінералізації і жорсткості⁶⁰. Отже, підземні води також зазнають ризику забруднення в разі потрапляння небезпечних речовин у водні об’єкти чи розливу на ґрунт.

Шахтні води

Загроза затоплення шахт через воєнні дії досліджувалася ще із 2014 року. В Луганській області шахти ДП “Первомайськвугілля” мають гідравлічний зв’язок між собою, зокрема, недіючі шахти “Родіна”, “Голубівська” та “Первомайська” на тимчасово окупованій до 24 лютого 2022 року території сполучені із шахтами “Золоте”, “Карбоніт” та “Гірська”. Шахта “Первомайська” затоплювалася із 2015 року через виведення з ладу системи живлення внаслідок обстрілів⁶¹. Шахта “Золоте” тримала на собі основне гідрологічне навантаження всієї цієї системи, і відкачування води з неї не давало затопити найближчі шахти. В травні 2018 року на ній стався прорив шахтних вод із “Родіни” та “Голубівської”, вода почала прибувати із швидкістю 2000 м³ на годину⁶². Ліквідація аварії потребувала значних зусиль та закупівлі додаткового обладнання для посилення водовідливних потужностей. Шахта “Золоте” не мала власних очисних споруд, лише невеликі відстійники, майже заповнені. Станом на 2021 рік води відкачувалися і скидалися без очищення в р. Комишуваха, де було зафіксовано значне перевищення допустимих концентрацій по сульфатах та марганцю⁶³. З іншого боку, вважалося, що це рішення дозволяло стримувати забруднення водоносних горизонтів та питної води в колодязях. Станом на 2 квітня 2022 року повідомлялося, що через обстріли водовідлив припинено повністю і шахту “Золоте” уже затопило⁶⁴. Виникла загроза забруднення Попаснянського водозабору та місцевих джерел питної води. Криниці та свердловини залишаються єдиними джерелом питної води на тимчасово окупованих територіях Луганської області, і вплив шахтних вод на її якість наразі невідомий.

Шламосховища і хвостосховища

На території Лисичансько-Рубіжансько-Сєвєродонецького промислового вузла розташовано щонайменше три небезпечні об’єкти – накопичувачі заводу “Рубіжанський краситель”, відстійники високомінералізованих відходів виробництва кальцинованої соди Лисичанського содового заводу та відстійники ПрАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот”. Попри те, що перші два підприємства вже багато років не працювали, належної рекультивації території не було. Ще до початку повномасштабного вторгнення повідомлялося про перетікання неочищених каналізаційних стоків територією заводу “Рубіжанський краситель”, про зростання жорсткості і мінералізації підземних вод⁶⁵. Не вдалося знайти дані про те, в якому стані ці об’єкти після бойових дій, чи не відбулися пошкодження їх споруд.

Підготувала Ірина Бабаніна