- Чи мають безпритульні тварини право на життя?
- Вважаю, що так!
Вже давно у підвалі нашого будинку живе кицька на ім’я Марта. Живе непогано. Ніхто не обмежує її свободу, люди годують, інколи може мишку вполювати… Вона зачаровує перехожих своєю жіночністю. Вона щаслива.
Інколи замислююсь, яким би було її життя, якби вона народилась не тут в Києві, а десь у іншій країні.
У світі по-різному ставляться до вуличних тварин. Одні країни стверджують, що безпритульні тварини – неприпустиме явище, інші вважають їх частиною національної культури та екосистеми міст.
У більшості цивілізованих країн світу вважається, що собаки та коти, мають жити виключно вдома з людиною і ні в якому разі не інакше. Причин є багато: страх агресії вуличних тварин по відношенню до людини, ризик поширення небезпечних захворювань, шум, можливий неприємний запах продуктів життєдіяльності тварин, співчуття та страх, що вони можуть бути ображені недобрими людьми, загинути від голоду, холоду, тощо… Ризики є завжди і скрізь.
Чи існують країни, де права вуличних тварин справді поважають?
Існує думка, що у США та Європі всім живеться краще, але я впевнена, що киці
Марті більше б сподобалось у Туреччині..
Крутимо глобус і погляд падає на велику та могутню країну у Північній Америці. Сполучені Штати Америки прийнято вважати однією з найуспішніших країн світу. Проте, вуличній киці, яка любить свободу, цей варіант не зовсім підійде.
Ще з 70-х років минулого століття у США було розроблено програму, яка передбачає контроль чисельності котів та собак, а також відлов усіх тварин, що знаходяться на вулиці без господаря. І ця система працює, тому у цій країні рідко можна зустріти безпритульних тварин. За даними американського товариства “Проти жорстокого поводження з тваринами” (ASPCA), у Сполучених Штатах щороку близько 6,5 млн. котів та собак потрапляють до притулків.
Половина з цих тварин знаходить нових господарів. У цьому випадку тварині, швидше за все, буде забезпечене сите життя з належним медичним обслуговуванням. Але це буде життя у «золотій клітці», оскільки «щасливчика» обов’язково стерилізують (так закон каже) і на вулицю вже ніколи не випустять. Все, точи кігті об диван!
Іншу частину тваринок, що побули певний час у притулку і не зустріли свою долю у вигляді господарів, у більшості випадків, піддають евтаназії. У даній країні це вважають гуманним методом боротьби з безпритульними тваринами. Людині так зручніше і безпечніше.
Таким чином, в США у тварин є два варіанти: або в дім, або в нікуди. На мою думку цей другий спосіб регулювання чисельності тварин на вулицях є жорстоким. Кицька Марта в шоці від таких варіантів розвитку подій. За таких умов краще жити на вулиці..
Інший варіант – це народження Марти на вулиці одного з міст країн Європи. У деяких Європейських країнах бути вуличним котом не так вже і погано.
В Італії безпритульні тварини – рідкість. Але у цій країні законодавчо запроваджена кримінальна відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Жорстокістю там вважається обрізання хвостів, вух собакам, використання електричних нашийників. Заборонено обрізати кігті котам(Слава Богу!), розлучати кошенят та цуценят з мамами до двохмісячного віку.
А за вбивство кішки чи собаки є великі шанси отримати щтраф до 10 000 євро.
Притулки для тварин у Італії є тимчасовими готелями, звідки усіх тварин рано чи пізно забирають старі чи нові господарі. Евтаназія по відношенню до здорових тварин там заборонена. І це не може не радувати! Популярною серед італійців є і допомога притулкам для чотирилапих.
У Великій Британії нараховується близько 9 млн. безпритульних котів та понад 66 тисяч безпритульних собак. Проте, у Лондоні – столиці цієї країни безпритульних тварин майже немає. Жителі цього міста вважають наявність вуличних тварин ознакою країн третього світу. Жителі столиці Великобританії побачивши котів, або собак на вулиці, відразу намагаються вирішувати це питання методом переміщення їх у притулок. Працівники притулку зобов’язані шукати власника для цих тварин. Потенційні господарі мають довести спроможність домашнього утримання та заплатити притулку за тварину «чєканной монєтой» . Якщо господаря протягом 7 днів тварині не знаходять і її не забирають волонтери, тварину піддають евтаназії. Ось і вся гуманність! Таких притулків у країні дуже багато, населення знає про них за допомогою засобів мас-медіа.
В плані захищеності від лихих намірів людини, тварини Британії зобов’язані Королівському товариству запобігання жорстокості до тварин (RSPCA), яке було створене в далекому 1824 році. Організація на сьогодні має близько 1500 працівників та непогано фінансується.
Відсутність вуличних псів у Лондоні спричинила появу великої кількості лисиць. Населення вважає це проблемою та намагається вести боротьбу з цим явищем.
У Німеччині права тварин на гуманне ставлення до них захищені на державному рівні. Ці речі прописані у Конституції. Також там діє Закон про захист тварин. У Німеччині є професія «Захисник тварин» та галузь «Права тварин». А викидання домашньої тварини на вулицю може обернутися штрафом до 25000 Євро.
Притулки для безпритульних тварин – поширене явище у Німеччині, хоча державою майже не фінансуються. Фінансування відбувається за рахунок пожертв. Притулки дозволено використовувати, як місце проходження шкільної та студентської практики. Частину роботи в притулках здійснюють солдати.
Евтаназія здорових тварин у Німеччині повністю заборонена.
У німецькому місті Фульда за сприяння Міністерства освіти землі Гессен створено центр екологічної освіти, що займається організацією семінарів для дітей та дорослих на теми захисту природи і тварин.
А що у Польщі? У столиці Польщі відношення до безпритульних собак та котів відрізняється. Влада Варшави поважає котів за дератизаційні здібності та не чіпає їх, але стерилізує. Для кицьки в даному випадку є ризик ніколи не мати кошенят.
А ось собак у Варшаві активно відловлюють та утримують в притулках. Власники цих закладів зацікавлені у збільшенні кількості тварин у притулках, оскільки отримують кошти за кожну тварину, що там утримується. Евтаназія здорових тварин в Польщі заборонена з 1997 року законом «Про охорону тварин». Там їх утримують довічно.
До слова, у містах Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії безпритульних собак взагалі практично немає (такі висновки досліджень Всесвітнього товариство захисту тварин (WSPA) спільно з Міжнародним відділенням Королівського товариства (RSPCA International). У цих країнах діє обов’язкова реєстрація домашніх собак, ведеться активна просвітницька робота щодо умов їх утримання, у випадку втечі чотирилапих практикується відлов і утримання в притулках. Евтаназію здорових тварин, які не потрібні господарям, у цих країнах, крім Німеччини, дозволено, але, як правило, її не використовують. Життя без вуличних собак не таке вже й погане, як для людей, так і для котів.. Кицька Марта була б не проти опції «прибрати псів».
Столицю Латвії – Ригу інколи в рекламно-туристичних цілях називають «містом котів». Однак, влада активно контролює кількості вусатих методом стерилізації в рамках програми «піймай-стерилізуй-відпусти». Реалізації даної програми допомагає французький Фонд Бріджит Бардо. А бродячих собак у Латвії після двохтижневого утримання у притулку та у випадку нікомунепотрібності піддають евтаназії, вважаючи її гуманним методом. За жорстоке поводження з тваринами у Латвії передбачена кримінальна відповідальність, яка працює на практиці. Тому тварин на вулицях ображати ризиковано. Котики захищені!
У Швейцарії законодавчо введена посада «адвоката тварин». Прийнято Закони про Права тварин, де регламентується поводження з домашніми та дикими тваринами. Тварини наділяються правами, і «адвокат тварин» контролює власників тварин на предмет дотримання ними цих прав.
Вцілому, життя на вулицях деяких міст Європи для котів можливе та відносно убезпечене від агресії собак та жорстокого поводження з боку людей. Хоча ризики є скрізь. Ми всі чимось ризикуємо.
Якщо існує рай для вуличних тварин – то це Туреччина. Киця Марта з підвалу нашого будинку була б найщасливішою кицькою в світі, якби народилась у Стамбулі. Саме це місто називають «містом котів». І це справді так.
Котів у Стамбулі можна побачити на вулицях, в парках, ресторанах, музеях і навіть у мечетях! Вони завжди є біля рибалок на Босфорі і “контролюють” улов.
До котів у Туреччині ставляться з особливою шаною. У місцевих існує легенда, що чотирилапі потрапляючи в рай можуть розповісти Аллаху про доброту людей. Саме тому жителі вважають своїм обов’язком годувати, поїти і зігрівати взимку всіх котів в окрузі.
Так історично склалось, що у цьому портовому місті споконвіків коти виконували дератизаційну функцію, оберігаючи місцеве населення від небезпечних хвороб. Турецькі породи котів вважають одними з найдавніших(Турецька ангора і Турецький ван). Крім того, століттями сюди прибували кораблі з інших країн. По прибутті у Стамбул корабельні антищурові коти сходили на берег і часто залишались тут назавжди. Тому у місті є вусаті усіх порід та мастей.
Вуличні коти стали своєрідним брендом, символом Стамбулу. Про них навіть знімають кіно. У 2016 році вийшов повнометражний документальний фільм «Місто котів», де розповідається про життя вусатих на вулицях Стамбулу. У кінострічці показано, що коти охоче приймають допомогу людини, але водночас не прагнуть відмовлятися від вільного життя. Ось і наша киця Марта так само вважає..
До вуличних собак тут теж ставляться доброзичливо. У Стамбулі навіть є пам’ятник у вигляді собаки та кота, які мирно сплять на тротуарі.
Тварин тут годують, влаштовують для них будиночки.
Нещодавно було започатковано проект зі встановлення на вулицях і парках Стамбулу спеціальних автоматів з кормом для вуличних тварин. Тепер перехожі можуть позбутися від пластикових пляшок з під напоїв, поклавши їх у цей автомат, а натомість у спеціальні миски знизу висипається корм для тварин. Таким чином місто частково вирішує питання сортування пластику та підгодівлі вуличних тварин. Влада Стамбулу легко погодилась на такий проект, оскільки витрати на корм покриваються прибутком від переробки пластику, що приймає автомат. Також місцеві жителі залишають на вулиці мисочки з водою для втамування спраги чотирилапих.
У вуличних тварин Стамбулу є своя швидка медична допомога. Нею займається державна служба підтримки. Якщо тварина травмувалась, за номером 153 можна викликати медичну допомогу. Для безпритульних тварин це безкоштовна послуга. Чотирилапих забирають, лікують, а потім повертають туди, звідки забрали. Ця ж служба здійснює безкоштовну стерилізацію та вакцинацію вуличних тварин від небезпечних хвороб, після чого котів також повертають у рідний двір, а собак інколи можуть залишити у притулку. Вбивати тварин у Туреччині не дозволяє релігія.
У Турецькому місті Конья започаткували проект зі створення кормів для вуличних тварин із харчових залишків. Рештки їжі планують централізовано збирати з усього міста та за спеціальними технологіями виготовляти з них поживні корми для чотирилапих безхатченків. Це не перший проект підтримки вуличних тварин , що впроваджується під керівництвом мера міста Конья. І якщо технологія виготовлення кормів з харчових залишків добре себе зарекомендує, це може стати прикладом для інших міст Туреччини і світу.
Отже, вищенаведені приклади, є приводом вважати Туреччину дружньою країною по відношенню до вуличних тварин. До них відносяться з повагою та опікуються ними. Киці Марті було б там цілком комфортно.
Розглянувши підходи до поводження з безпритульними тваринами у Сполучених Штатах Америки, деяких країнах Європи та у Туреччині можемо зробити висновки про відношення цих країн до вуличних чотирилапих.
У США виключається можливість існування для тварин на вулиці. Ця країна вирішила, що заради безпеки тварин та населення, коти та собаки мають жити виключно у помешканні з людиною. Тут не поважатимуть право на вигул та розмноження простих котів. Киця Марта, яка так цінує свободу, таким життям буде навряд чи задоволена.
Деякі країни Європи, такі, як Італія Латвія, Польща, можуть бути дружніми по відношенню до прав на існування безпритульних тварин. Щоправда, коти тут бажаніші за собак. Коти «платять» людині своїм вмінням ловити мишей і щурів. Марті пощастило народитися кицею.
Туреччина в силу релігійно-культурних традицій має надзвичайно шанобливе ставлення до тварин вулиці. А Стамбул є ідеальним містом для життя кицьки, що гуляє сама по собі.
Безпритульні тварини заслуговують право на життя та повагу!
Автор: Наталія Ларіонова, студентка онлайн курсу з міжнародного екологічного права та управління від МБО “Екологія-Право-Людина”.
