Україна переживає найбільшу екологічну кризу за всю історію своєї незалежності. Ще до початку повномасштабної війни Російської Федерації проти України стан довкілля потребував системних реформ, однак війна посилила вже існуючі проблеми. Сотні тисяч гектарів знищених лісів, забруднені вибухонебезпечними предметами ґрунти та водойми, масштабне руйнування природних екосистем, деградація територій природно-заповідного фонду, втрата унікального біорізноманіття – усе це становить безпосередню загрозу життю і здоров’ю людей, екологічній безпеці держави та майбутньому України.
Водночас Україна перебуває на вирішальному етапі переговорів про вступ до Європейського Союзу. Довкіллєва сфера є однією з найскладніших у переговорному процесі, адже Україна взяла на себе зобов’язання щодо транспонування та практичного впровадження понад 200 директив і регламентів Європейського Союзу. Йдеться не лише про оновлення законодавства, а й про створення сучасної системи екологічного врядування, розвиток інституційної спроможності, ефективного державного контролю, моніторингу довкілля, цифрових сервісів та забезпечення реального виконання екологічного законодавства.
Саме тому особливе занепокоєння викликало рішення про об’єднання Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України з Міністерством економіки та Міністерством аграрної політики і продовольства України. Уже перші місяці функціонування Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України засвідчили, що таке об’єднання не посилило, а навпаки – послабило інституційну спроможність держави у сфері збереження довкілля. Фактично саме в той момент, коли Україна отримала безпрецедентний обсяг євроінтеграційних завдань та одночасно зіткнулася з масштабними екологічними наслідками війни, було послаблено центральний орган виконавчої влади, відповідальний за формування та реалізацію державної екологічної політики.
Об’єднання трьох міністерств, які мають принципово різні, а подекуди взаємовиключні місії, не може забезпечити ефективне формування державної екологічної політики. Якщо економічна та аграрна політика спрямовані насамперед на використання природних ресурсів для розвитку економіки, то місія природоохоронного міністерства полягає у забезпеченні балансу між економічним розвитком і збереженням довкілля, запобіганні деградації природних екосистем, охороні природної спадщини та захисті екологічних прав громадян. Захист довкілля не може бути підпорядкований органу, пріоритетом якого є економічне зростання чи розвиток аграрного сектору, оскільки в такій моделі питання охорони природи неминуче відходять на другий план.
Практика держав-членів Європейського Союзу підтверджує протилежний підхід. У більшості країн ЄС екологічна політика реалізується окремими профільними міністерствами, які мають достатні кадрові, організаційні та фінансові ресурси для виконання своїх повноважень.
Особливе занепокоєння викликає кадрова спроможність новоствореного міністерства у довкіллєвій сфері. Уже сьогодні очевидно, що кількість фахівців, відповідальних за оцінку впливу на довкілля, стратегічну екологічну оцінку, інтегровані довкіллєві дозволи, промисловий контроль, збереження біорізноманіття та інші напрями екологічної політики, є критично недостатньою.
Це викликає обґрунтовані сумніви щодо спроможності держави своєчасно та якісно виконати свої євроінтеграційні зобов’язання. Понад 200 директив і регламентів ЄС охоплюють практично всі сфери екологічної політики: від управління відходами та якості атмосферного повітря до водної політики, клімату, хімічної безпеки та екологічного моніторингу. Їхнє впровадження потребує сотень висококваліфікованих фахівців, сучасних інформаційних систем, дієвих державних інституцій, ефективного контролю та належного правозастосування.
Окремим викликом є документування шкоди довкіллю, завданої війною, формування доказової бази для міжнародних компенсаційних механізмів, здійснення екологічного моніторингу та реалізація зеленого відновлення України. Виконання цих завдань також неможливе без сильного профільного центрального органу виконавчої влади.
Україна вже має негативний досвід об’єднання Міністерства екології та природних ресурсів із Міністерством енергетики, що призвело до суттєвого уповільнення природоохоронних реформ. Повторення цієї помилки сьогодні, в умовах війни та переговорного процесу щодо вступу до Європейського Союзу, створює додаткові ризики для екологічної безпеки держави та успішної європейської інтеграції.
Вимога щодо відновлення профільного Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України не є новою позицією експертного середовища. Екологічні громадські організації, науковці, природоохоронці та експерти неодноразово публічно наголошували на необхідності існування окремого центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування та реалізацію державної екологічної політики. Зокрема, 13 листопада 2025 року на інформаційних ресурсах МБО «Екологія-Право- Людина» було оприлюднено публічну заяву із закликом відновити Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України як окрему інституцію. Ця ініціатива отримала широку підтримку та об’єднала понад 120 підписантів: представників наукової спільноти, громадських організацій, експертного середовища, природоохоронних установ та екологічних активістів. Така консолідована позиція професійної спільноти свідчить, що відновлення профільного довкіллєвого міністерства є не політичним гаслом, а обґрунтованою інституційною необхідністю для забезпечення екологічної безпеки держави, виконання євроінтеграційних зобов’язань та ефективного післявоєнного відновлення України. Втім, до цього часу, експертне середовище не було почутим.
У зв’язку з цим ми закликаємо Президента України, Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України невідкладно відновити профільне довкіллєве міністерство в Україні як окремий центральний орган виконавчої влади із чітко визначеними повноваженнями, достатнім кадровим потенціалом та належним ресурсним забезпеченням.
Відновлення окремого профільного довкіллєвого міністерства є не лише питанням організації системи державного управління. Це необхідна передумова екологічної безпеки держави, ефективного післявоєнного відновлення, виконання євроінтеграційних зобов’язань та збереження природної спадщини України для майбутніх поколінь.
Тож закликаємо ВРУ, Президента України розглянути можливість повернення окремого Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України.
МБО “Екологія – Право – Людина”
ГО "Голка"
О»Зберегти Пікуй»
ГО «Відродження природної спадщини», Іван Русєв, д.б.н., професор
ГО "Екологічний клуб "Край"
Михайло Муленко, Національний заповідник Хортиця, Запоріжжя
Тетяна Атемасова, бiолог, кандидат бiологiчних наук
Наталія Урсатій, волонтерка екоспільноти «Екодія»
ГО «Закон Природи»
ГО "ЕКО "Міжрічинська Пуща"
Greenpeace Україна
ГО Українська природоохоронна група
ВЕГО "Мама-86", Донецька область
ГО "ФЛОРА"
Деревенко Тетяна, PhD, директор Ботанічного саду ЧНУ імені Юрія Федьковича
Дунайський біосферний заповідник
Машталер Олександра, кандидат біологічних наук, доцент, доцент кафедри
ботаніки та екології Донецького національного університету імені
Василя Cтуса
Еколого-туристичне об'єднання "Орлан"
Тетяна Атемасова, бiолог, кандидат бiологiчних наук
ГО "Природоохоронні ГІС України" (SCGIS Ukraine)
ГО "Комітет збереження природи"
Наталія Урсатій, волонтерка екоспільноти «Екодія»
Брезгунова Ольга, орнітолог, кандидат біологічних наук
Олександр Гарбар, д.б.н., професор, завідувач кафедри екології та
географії Житомирського державного університету імені Івана Франка
Овідіопольський осередок Всеукраїнської екологічної ліги
ГО "Громадянська ініціатива"
ЕКГ "Печеніги", Харків
ЕНЦ "Афаліна", Одеса
БО "БФ "Простір біорізноманіття"
ГО "ЕКОАЛЬЯНС"
ГО "Екосфера"
МГЕО Наш дім Манява
ГО "Екопарк Осокорки"
Ольга Василенко, доцент кафедри екології та географії Житомирський
Державний Університет імені Івана Франка, кандидат біологічних наук
Звенислава Мамчур, зав.каф.екології Львівського національного
університету імені Івана Франка
Катерина Колеснікова, доктор філософії, асоціаційний професор
Департамент екології та природних ресурсів Львівської ОДА
ГО "Амадока"
Global Ecovillage Network. Ukraine
Zero Waste Lviv
Омельчук Оксана, біолог, кандидат біологічних наук
ГО КИЇВ ДЛЯ ЛЮДЕЙ
ГО «Екопарк Совські Ставки»
Гідроекологічне товариство України
Ініціативна група Free Svydovets
Zero Waste Lutsk
Ольга Гелевера, канд.геог.наук, доцент Центральноукраїнського
національного технічного університету, Голова Кіровоградського ОО
Всеукраїнської екологічної ліги
Гідроекологічне товариство України
ГО "ЕкоТЕКА"
ГО «ЧИСТО.ДЕ»
Марʼяна Теслович, екологиня, доктор філософії з природничих наук
ГО Zero Waste Society
ГО "Деснянські Зорі"
Катерина Колеснікова, доктор філософії, асоціаційний професор
Олексій Бурковський, Донецька регіональна організація Всеукраїнської
екологічної ліги
Сергій Моторний, не байдужий громадянин України
Ігор Дзеверін, біолог
ГІ "Запоріжжя без амброзії"
Савчук Павло, відділ екології Луцької міської ради
ГС "Інноваційна Орхуська мережа територіальних громад України та міста Києва"
Юрій Попа др.екологіі
ГО "Сучасні жінки Луганщини"
Юрій Погорільчук
геоеколог, військовослужбовець
ГО "Західне Полісся - заболочений край"
Микола Майданський, Яворівський Національний природний парк, науковий працівник
ГО "МАРХАЛІВКА. ПІДТРИМКА"
ГО "Екоклуб"
ГО "Бюро екологічних розслідувань"
Вашеняк Юлія, НаУКМА
ГО «Насіннєва скарбниця»
Наталія Майстренко, правозахисник
ГО «Маю право дихати»
