Світ більше не перебуває у фазі тимчасової водної кризи, він переходить у стан глобального водного банкрутства. На це вказують фахівці Інституту водних ресурсів, навколишнього середовища та здоров’я Університету ООН. Вони наголошують, що десятиліттями науковці та політики говорили про «глобальну водну кризу», маючи на увазі тимчасовий шок, після якого системи зможуть відновитися. Однак сьогодні у багатьох регіонах світу формується стійкий дефіцит, за якого водні екосистеми вже не здатні повернутися до своїх історичних показників.
Директор Інституту водних ресурсів, навколишнього середовища та здоров’я Університету ООН Каве Мадані заявив, що для значної частини світу «нормальності» більше не існує. За його словами, йдеться не про втрату надії, а про необхідність чесного визнання масштабів проблеми, щоб стимулювати реальні дії та запобігти ще глибшим втратам у майбутньому. Наслідки водного виснаження розподіляються нерівномірно. Найбільший тягар несуть дрібні фермери, корінні народи, мешканці бідних міських районів, а також жінки й молодь, тоді як вигоди від надмірного використання водних ресурсів часто отримують економічно та політично впливові суб’єкти. Водночас через глобальні ланцюги торгівлі, міграційні процеси та геополітичні залежності «банкрутство» окремих водних систем змінює конфігурацію ризиків у світовому масштабі.
За даними Інституту водних ресурсів, навколишнього середовища та здоров’я Університету ООН йдеться про ситуацію, коли відбір і забруднення води перевищують природні можливості її відновлення, а деградація водно-болотних угідь, озер та інших елементів природного капіталу досягає рівня, за якого повернення до початкового стану стає практично неможливим. За даними досліджень, понад половина великих озер світу зменшилися з початку 1990-х років, близько 35% природних водно-болотних угідь втрачено з 1970 року, а майже три чверті населення планети проживають у країнах із небезпечно низьким рівнем водної безпеки. Близько чотирьох мільярдів людей щонайменше один місяць на рік стикаються з гострим дефіцитом води, а економічні збитки від посух оцінюються у понад 300 мільярдів доларів щороку.
Фахівці наголошують, що сприйняття ситуації як тимчасової «кризи» і застосування короткострокових заходів лише поглиблює екологічну деградацію та соціальні конфлікти. Натомість пропонується зупинити подальше виснаження, переглянути надмірні та нереалістичні вимоги до ресурсів і системно інвестувати у відновлення. Вони вказують, що політика у сфері водних ресурсів має базуватися не на уявленнях про кліматичні та гідрологічні «норми» минулого, а на реалістичному розумінні сучасних обмежень та незворотних змін. Саме такий підхід, на думку дослідників, є передумовою збереження екологічної стабільності, економічної безпеки та соціальної стійкості у найближчі десятиліття.
