8 липня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду розглянув справу № 752/8911/24 щодо повернення територіальній громаді міста Києва земельної ділянки, розташованої у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро (https://reyestr.court.gov.ua/Review/138142762).
Предметом судового розгляду стали питання правомірності перебування у приватній власності земельної ділянки природно-заповідного та водного фондів, визначення належного способу захисту прав територіальної громади, а також можливості представництва прокурором інтересів держави у випадку коли рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність ухвалив сам орган місцевого самоврядування.
Деталі справи:
У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до фізичної особи про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0952 га. Підставою для звернення стало те, що спірна земельна ділянка розташована у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро, а її частина площею 0,0065 га перебуває у межах акваторії затоки.
У 2009 році Київська міська рада передала зазначену земельну ділянку у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У 2010 році ділянку було відчужено іншій фізичній особі за якою у 2022 році зареєстровано право власності. Прокурор вважав, що передача земель природно-заповідного та водного фондів у приватну власність для житлової забудови суперечить вимогам земельного та природоохоронного законодавства.
У позові прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою права власності шляхом повернення земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.
Рішення судів попередніх інстанцій
13 лютого 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва задовольнив позов прокурора. Суд виходив із того, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного та водного фондів, які мають особливий правовий режим охорони, а її передача у приватну власність для житлової забудови суперечить вимогам законодавства.
Водночас 30 липня 2025 року Київський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Апеляційний суд, зокрема, зазначив, що прокурор звернувся з позовом в інтересах Київської міської ради, яка сама ухвалила рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність. Крім того, суд визнав окремі заявлені вимоги щодо скасування державної реєстрації неефективними способами захисту порушеного права. Не погодившись із таким рішенням, прокуратура подала касаційну скаргу.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд виходив із того, що землі природно-заповідного та водного фондів перебувають під особливою правовою охороною, а можливість їх передачі у приватну власність обмежена законодавством.
Суд звернув увагу на положення статей 59, 61, 62 Земельного кодексу України, статей 85, 88–90 Водного кодексу України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України», які встановлюють особливості правового режиму відповідних земель.
Верховний Суд наголосив, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного або водного фонду з порушенням вимог законодавства необхідно розглядати як порушення права власності держави чи територіальної громади, не пов’язане з позбавленням володіння, навіть якщо право приватної власності на таку земельну ділянку було зареєстровано.
За таких обставин належним способом захисту є негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. Такий підхід відповідає статті 391 Цивільного кодексу України та частині другій статті 152 Земельного кодексу України.
Верховний Суд також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, щодо захисту права власності на землі природно-заповідного фонду. Окрему увагу Верховний Суд приділив необхідності дотримання справедливого балансу між суспільним інтересом у збереженні природоохоронних територій та правами приватної особи відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд вказав, що втручання у право приватної особи за встановлених обставин є законним, переслідує легітимну мету захисту суспільного інтересу та відповідає вимозі пропорційності. За результатами касаційного перегляду Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури, скасував постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року та залишив у силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року.
Верховний Суд відновив дію рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов прокурора. Відповідно до цього рішення відповідач зобов’язаний усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Києва права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом її повернення територіальній громаді.
Отож, Постанова Верховного Суду від 8 липня 2026 року у справі № 752/8911/24 має важливе значення для формування судової практики захисту земель природно-заповідного та водного фондів. Верховний Суд підтвердив, що державна реєстрація права приватної власності на земельну ділянку не усуває порушень земельного та природоохоронного законодавства, допущених під час її передачі у приватну власність і не перешкоджає захисту прав територіальної громади.
Судове рішення підкреслює необхідність забезпечення належної правової охорони особливо цінних природних територій та ефективного захисту земель природно-заповідного фонду від незаконної приватизації й використання всупереч їх природоохоронному призначенню.
