Проблематика захисту права людини на безпечне для життя і здоров’я довкілля набуває особливої актуальності в умовах інтенсивної промислової діяльності. Конституція України гарантує кожному право на безпечне довкілля та відшкодування шкоди, завданої його порушенням. Водночас, на практиці, реалізація цього права часто пов’язана з необхідністю судового захисту.
Показовою у цьому контексті є справа № 279/4969/20 за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Коростенський завод МДФ» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» про припинення діяльності підприємств та стягнення моральної шкоди, розглянута Верховним Судом 24 травня 2024 року. Суди досліджували співвідношення права особи на безпечне довкілля та права підприємств на здійснення господарської діяльності, а також питання доведеності моральної шкоди, причинно-наслідкового зв’язку та належності експертних доказів.
Деталі:
24 травня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційні скарги ПрАТ «Коростенський завод МДФ» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 7 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 липня 2023 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/119367807).
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом проти ПрАТ «Коростенський завод МДФ» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» про припинення діяльності підприємств та стягнення моральної шкоди на його користь по 150 000,00 грн. Позов обґрунтовано порушенням права позивача на безпечне довкілля та створенням ризику для життя та здоров’я через діяльність цих підприємств. Крім того, позивач посилався на те, що розташування підприємств у місті Коростень не узгоджується з нормами Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції – Коростенський міськрайонний суд Житомирської області від 7 вересня 2022 року задовольнив позов частково: у задоволенні вимог про припинення діяльності відмовлено, а моральну шкоду стягнуто по 30 000 грн з кожного відповідача. Суд виходив із того, що підприємства дотримувалися нормативних санітарно-захисних зон (ПрАТ «Коростенський завод МДФ» – 300 м, ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» – 100 м), а позивач не є власником садиби і може змінити місце проживання. Суд врахував факт негативного впливу на довкілля та зобов’язав відповідачів відшкодувати моральну шкоду. Додатково стягнуто витрати на правничу допомогу по 2 050 грн з кожного відповідача.
Вінницький апеляційний суд постановою від 13 липня 2023 року залишив рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд підтвердив наявність забруднення атмосферного повітря, встановивши причинно-наслідковий зв’язок між діяльністю підприємств та станом довкілля на території садиби позивача. Суд відхилив доводи відповідачів про неналежність експертизи з іншої справи, оскільки її результати стосувалися того ж об’єкта та містили дані щодо забруднення повітря на території садиби позивача. Апеляційний суд також зазначив, що припинення діяльності підприємств не може бути санкцією за факт впливу на довкілля, якщо вони дотримуються дозвільних документів та нормативів санітарно-захисної зони.
У серпні 2023 року відповідачі подали касаційні скарги, оскаржуючи рішення судів у частині задоволення вимог про моральну шкоду. ПрАТ «Коростенський завод МДФ» посилався на те, що не встановлено перевищення гранично допустимих концентрацій викидів, а висновки експертизи з іншої справи є неналежними доказами. Також зазначав спірність територіальної підсудності справи. ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія» наголошувало, що суди не перевірили, чи перевищувались нормативи якості повітря, та вказувало на порушення порядку проведення експертизи.
Верховний Суд відкрив касаційне провадження 22 серпня 2023 року, згодом зупиняв його до завершення перегляду іншої справи, а 24 травня 2024 року відновив провадження. Суд касаційної інстанції перевіряв лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права, без встановлення нових обставин справи.
Фактичні обставини справи: з 2001 року позивач проживав за адресою АДРЕСА_1, поряд з його будинком здійснювали діяльність ПрАТ «Коростенський завод МДФ» та ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія», що призводило до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. ПрАТ займається виробництвом фанери, дерев’яних плит і панелей, ТОВ – лісопильним та стругальним виробництвом. Позивач вказував, що не може повноцінно відпочивати, постійний пил, тирса, сажа, запахи хімії, шум при цілодобових режимах роботи підприємств все це негативно позначається на його психологічному та фізичному здоров’ї. Крім того, під час дії хімічних речовин , які відповідачі викидають в атмосферне повітря у результаті провадження своєї діяльності, створюється ризик погіршення технічного стану будинку позивача, оскільки під впливом цих речовин спостерігається його псування. Діяльність підприємств підтверджена сертифікатами Державної архітектурно-будівельної інспекції (тепер ДІАМ) та дозволами на викиди забруднюючих речовин.
Державна екологічна інспекція у Житомирській області виявляла порушення природоохоронного законодавства ПрАТ у 2012–2017 роках та ТОВ у 2016–2017 роках. Порушення включали наднормативні викиди, несанкціоновані скидки забруднюючих речовин, невідповідність роботи очисних споруд проєкту та відсутність необхідних документів. Виявлені порушення були усунені, штрафи сплачені, дозволи на викиди отримані.
Висновком експертів за результатами проведення комісійної інженерно-екологічної експертизи від 12 липня 2019 року № 5292/18-48/1259/18-23/1507/19-23 , проведеної на виконання ухвали Малинського районного суду від 01 лютого 2018 року, надано аналіз забруднення хімічними речовинами атмосферного повітря в житловій забудові внаслідок діяльності підприємств, доведено факт порушення відповідачами вимог природоохоронного законодавства у сфері охорони атмосферного повітря та причинно-наслідковий зв`язок між виробничою діяльністю ПрАТ «Коростенський завод МДФ» і ТОВ «Українська холдингова лісопильна компанія», з однієї сторони, та забруднення атмосферного повітря й стану довкілля на території садиби позивачки, з іншої сторони.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано задовольнили позов частково, встановивши факт забруднення довкілля та відшкодування моральної шкоди, але відмовили у забороні діяльності підприємств, оскільки вони дотримувалися дозвільних документів та нормативів санітарно-захисної зони, а позивач не є власником садиби і може змінити місце проживання.
Європейський суд з прав людини зазначає, що національні суди повинні обирати способи тлумачення норм права, які можуть включати законодавчі акти, судову практику, наукові дослідження тощо (справа VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Загальні засади цивільного законодавства, зокрема справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України), мають фундаментальний характер. Інші джерела правового регулювання повинні відповідати цим засадам, які є нормами прямої дії і враховуються при тлумаченні цивільних та процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 01.03.2021р., 18.04.2022р., 05.12.2022р.). Для приватного права принцип розумності застосовується як до оцінки поведінки учасників цивільного обороту, так і до тлумачення матеріальних та процесуальних норм.
Завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Захист можливий за умови порушення прав і належного використання цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 05.09.2019р. у справі № 638/2304/17). Спосіб захисту повинен бути належним, тобто забезпечувати повне відновлення права або відшкодування шкоди (п. 8.54 постанови ВП ВС від 11.01.2022р.). Відмова у судовому захисті можлива лише у разі необґрунтованості позовних вимог, зловживання правами, неналежного способу захисту або спливу позовної давності (постанови ВС від 08.11.2023р. і 11.12.2023р.).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування шкоди, завданої порушенням цього права (ст. 50 Конституції України). Фізична особа має право на захист своїх немайнових прав та на безпечне довкілля, а діяльність, що призводить до забруднення чи псування довкілля, є незаконною і підлягає припиненню судом (ст. 275, 293 ЦК України). ЄСПЛ вказує, що стаття 8 Конвенції не гарантує охорону довкілля як таку, але втручання, що серйозно впливає на житло або приватне життя, може підпадати під її дію (DUBETSKA AND OTHERS v. UKRAINE, № 30499/03; DZEMYUK v. UKRAINE, № 42488/02). Оцінка негативного впливу є відносною і залежить від інтенсивності, тривалості впливу та його фізичних або психологічних наслідків.
Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є завдання майнової або моральної шкоди (ст. 11 ЦК України). Моральна шкода — це фізичні та душевні страждання, приниження честі, гідності чи ділової репутації, завдані протиправною поведінкою. Відшкодування моральної шкоди залежить від наявності шкоди, протиправності дій, причинного зв’язку та вини особи, яка завдала шкоду, а розмір компенсації визначається судом з урахуванням розумності та справедливості (постанови ВС від 01.03.2021р., 25.05.2022р., 05.12.2022р.).
Відповідальність за порушення зобов’язань настає за наявності вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (ст. 614 ЦК України). При застосуванні норм суд керується висновками Верховного Суду та оцінює докази відповідно до принципу змагальності (ст. 263, 80, 81 ЦПК України). Висновок експерта не має автоматичної сили і оцінюється разом з іншими доказами (ст. 110 ЦПК України).
У справі встановлено, що позивач проживав поруч із підприємствами, які систематично порушують вимоги природоохоронного законодавства, що призводить до забруднення повітря, шуму та негативного впливу на здоров’я і психологічний стан. Комісійна інженерно-екологічна експертиза підтвердила перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, а порушення документально зафіксовано Державною екологічною інспекцією. Суд встановив триваючий характер порушень з 2012 по 2017 та у 2019 році, що стало підставою для часткового задоволення позову та стягнення моральної шкоди у розмірі 60 000 грн (по 30 000 грн з кожного відповідача).
Суд апеляційної інстанції правильно відмовив у долученні пізнішого висновку експертів від 10.04.2023р., оскільки він складений після рішення суду першої інстанції. Підсудність позовів до юридичних осіб визначається за їхнім місцезнаходженням, до кількох відповідачів за вибором позивача (ст. 27, 28 ЦПК України).
Висновок експертизи від 12.07.2019р. був законно оцінений у поєднанні з іншими доказами, а аргументи касаційних скарг щодо неврахування інших рішень ВС є безпідставними. Єдність судової практики забезпечується шляхом застосування висновків Верховного Суду, де пріоритет належить рішенню Великої Палати, над висновками об’єднаних палат і палат судів нижчої інстанції.
Отже, Верховний Суд визнав правомірними висновки попередніх судів про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав на безпечне довкілля, та обґрунтованість оцінки експертних доказів.
Тож, розглянута постанова Верховного Суду підтверджує сталу практику щодо захисту права особи на безпечне довкілля. Суд виходив із необхідності дотримання балансу між інтересами мешканців та суб’єктів господарювання, наголошуючи, що сама наявність дозвільних документів не звільняє підприємства від відповідальності за фактичне забруднення довкілля.
Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про наявність причинно-наслідкового зв’язку між діяльністю підприємств і негативним впливом на стан довкілля та психологічний стан позивача, що стало підставою для відшкодування моральної шкоди. Водночас, суди справедливо відмовили у припиненні діяльності підприємств, оскільки такий спосіб захисту не відповідав принципам розумності та пропорційності за умов дотримання ними санітарно-захисних зон і наявності дозволів.
Таким чином, справа демонструє, що ефективний судовий захист у спорах щодо екологічних прав полягає у належній фіксації системних порушень вимог природоохоронного законодавства з боку забруднювачів-суб’єктів господарювання, фіксації забруднення довкілля, у пошуку додаткових доказів забруднення та встановленні причинового зв’язку між забрудненням та шкодою здоров’ю чи майну. Також слід ретельно підходити до вибору способів захисту порушених прав, до формулювання позовних вимог та обгрунтуванні наявності шкоди та її оцінки.
