Останнім часом все частіше громадськість зустрічається із закритістю документації про дозвільний процес, особливо коли це стосується “проблемних” об’єктів. Так, Міндовкілля засекречує документацію замовників, на підставі якої Міндовкілля видає дозвільні документи, і доступ до якої може дозволити підтвердити чи спростувати звинувачення громадськості в необґрунтованості чи незаконності видачі тих чи інших дозволів.
Так, ЕПЛ після повідомлення на сайті від 19 лютого про видачу Наказу Міндовкілля (без дати) про прийняття рішення про видачу ліцензії на провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами ТОВ “Рокобан” (ЄДРПОУ 42747947), звернулася із запитом щодо доступу до документів, які подавалися ТОВ «Рокобан» для отримання ліцензії. Міндовкілля надало неповну відповідь на запит ЕПЛ від 23.02.2021р., зокрема не надано відповіді (та копії відповідних документів) на такі питання:
Чи подавав ТОВ «Рокобан» паспорт місця видалення відходів (у разі здійснення видалення чи захоронення небезпечних відходів? Якщо так, то просимо надати його копію.
Чи подавав ліцензіат технологічний регламент роботи його комплексу? Просимо надати його копію.
Штатну чисельність, заявлену заявником ТОВ «Рокобан» та їхній освітньо-кваліфікаційний рівень.
Міндовкілля (за підписом Р. Стрільця) відмовило в наданні відповідей на ці питання та копій відповідних документів (офіційних дозвільних документів на роботу комплексу ТОВ «Рокобан»), посилаючись на конфіденційність інформації та комерційну таємницю.
У іншій «проблемній» справі, що стосується видачі дозволу на викиди для Харківського заводу ТОВ «Коксовий завод «Новомет», Міндовкілля відмовило в наданні копії звіту по інвентаризації викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел в атмосферне повітря, оскільки такий звіт може містити інформацію, доступ до якої можливо обмежений суб’єктом господарювання. Передбачувано, що після листа Міндовкілля до ТОВ «Коксовий завод «Новомет», останній не надав згоди Міндовкілля на поширення цієї інформації, оскільки «ця інформація має комерційну цінність».
Майже завжди і Міндовкілля, і департаменти екології та природних ресурсів відмовляють в наданні документів, які стали підставою для видачі дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря (документи, у яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин), мотивуючи це відсутністю цих документів у них та поверненням цих документів заявникам дозволів на викиди. Хоча згідно п.5 Порядку проведення та оплати робіт, пов’язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян – підприємців, які отримали такі дозволи, субєкт господарювання подає всі документи у письмовій та в електронній формі документи. Тому за відсутності навіть паперової версії цих документів, електронна все одно повинна зберігатися в дозвільному органі. За відсутності доступу до таких документів громадськість не може якісно взяти участь в процедурі видачі дозволу на викиди, хоча таке право на участь громадськості формально надається (п.7,8 Порядку).
Чи законне засекречування такої екологічної інформації, як конфіденційної чи кваліфікації її як комерційної таємниці?
Так, конфіденційна інформація для юридичної особи – це інформація, яка міститься в договорах, контрактах, листах, звітах, аналітичних матеріалах, виписках з бухгалтерських рахунків, схемах, графіках, специфікаціях та інших документах, що фігурують в діяльності юридичної особи. Розголошення даних, що містяться в таких документах, може бути використано конкурентами і, відповідно, завдати економічної та іншої шкоди юридичній особі. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Іншими словами, це інформація, що має економічну цінність, здатна впливати на фінансове становище суб’єкта підприємницької діяльності, розмір одержуваного ним прибутку. Проте громадськість не запитує інформацію, що має економічну цінність, та таку, яка здатна впливати на фінансове становище чи на прибутковість суб’єктів господарювання. Громадськість запитує інформацію, що зазвичай становить значний суспільний інтерес.
При цьому, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.1993 року “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, комерційну таємницю не становлять:
Установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами.
Інформація за всіма встановленими формами державної звітності.
Дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів.
Відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць.
Документи про сплату податків і обов’язкових платежів.
Інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків.
Відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.
Питання доступу до матеріалів, на підставі яких дозвільний орган приймає рішення, регламентовано також і ст. 6 Орухської конвенції. Так, кожна зі Сторін вимагає від компетентних державних органів забезпечувати, як цього вимагає національне законодавство, зацікавлені кола громадськості, після отримання від них запиту, безплатним доступом до всієї інформації, яка стосується процесу прийняття рішень, про що йдеться у цій Статті, та інформацією, наявною на момент реалізації процедури участі громадськості, з метою її вивчення і по мірі її надходження без шкоди для права Сторін відмовити в оприлюдненні певної інформації згідно з пунктами 3 і 4 Статті 4. Така інформація має, принаймні без порушення положень Статті 4, включати:
а) опис промислового об’єкта, фізичні та технічні характеристики запропонованої діяльності, включаючи оцінки передбачуваних залишків і викидів;
б) опис найсуттєвіших факторів впливу на навколишнє середовище;
в) опис заходів, передбачених для запобігання та (або) зменшення впливу, включаючи викиди;
г) популярне резюме вищезгаданого;
д) огляд основних альтернатив, розглянутих заявником; і
е) відповідно до національного законодавства основні звіти та рекомендації, адресовані державному органу на момент, коли зацікавленій громадськості буде надано інформацію згідно з пунктом 2, наведеним вище.
Ч.4 ст.4 Ковенції дійсно говорить про вийнятки у наданні доступу до екологічної інформації за запитом, до яких належить і конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. В цьому контексті інформація про викиди,яка стосується охорони навколишнього середовища, підлягає оприлюдненню. Отож, інформація про викиди повинна бути оприлюднена. Майлоймовірно, що така інформація потрібна конкурентам (в даному випадку громадськості) та може завдати економічної шкоди суб’єкту господарювання.
Отож, таке засекречення дозвільними органами інформації щодо викидів, щодо деталей еколого-небезпечної діяльності, яку подає суб’єкт господарювання до дозвільного органу, свідчить про небажання надавати можливості для громадського контролю їхніх дозвільних рішень. Позитивним прикладом, в даному випадку, є реєстр ОВД, адже тепер громадськості не потрібно “вибивати” правдами і неправдами і звіти з ОВД, і додатки до цих звітів, що значно підвищує якість коментарів та зауважень громадськсті та збільшує відповідальність дозвільного органу за своє рішення. Чим закритіша процедура прийняття дозволу, тим більше підстав вважати, що відбуваються маніпуляції та зловживання з боку чиновників. Навіть Міндовкілля це розуміє, адже після видачі дозволу на викиди ТОВ “Коксовий завод “Новомет” вирішило заручитися підтримкою громадськості та надало пояснення щодо підстав видачі дозволу на викиди для цього підприємства-забруднювача. Попри неодноразове згадування і про звіт з інвентаризації викидів для цього об’єкта, і про обгрунтовуючі документи, ці документи так і не було надано громадськості (лише скан 1 сторінки!), на відміну від інших менш важливих документів – оголошення в газеті, листа місцевої адміністрації тощо. Тобто Міндовкілля відзвітувало про формальне дотримання процедури, проте, чи по суті дозвіл видано обгрунтовано – громадськість сказати не може через відсутність доступу до необхідних документів.
Як таку практику змінити? На сьогодні великі сподівання громадськість покладає на Законопроєкт №4167 «Про запобігання, зменшення та контроль забруднення, що виникає в результаті промислової діяльності», адже ст. 6 вказаного закону зазначає, що заява на отримання (внесення змін до) інтегрованого довкільного дозволу та надана оператором установки інша документація, необхідна для видачі інтегрованого довкільного дозволу, є відкритими і надаються дозвільним органом, органом місцевого самоврядування та оператором установки для ознайомлення. Доступ до заяви на отримання (внесення змін до) інтегрованого довкільного дозволу та іншої наданої оператором установки документації забезпечується шляхом їхнього розміщення в місцях, доступних для громадськості, у приміщеннях дозвільного органу, органу місцевого самоврядування відповідної адміністративно-територіальної одиниці, яка може зазнати впливу установки, у приміщенні оператора установки та додатково може розміщуватися в інших загальнодоступних місцях, визначених оператором установки. Громадськості надається можливість робити копії (фотокопії) та виписки із зазначеної документації, а також можливість ознайомитися з інформацією за місцем розміщення. Дозвільний орган забезпечує безоплатний доступ громадськості до всієї інформації, що стосується процесу видачі (внесення змін до) інтегрованого довкільного дозволу, в міру її надходження. Більше того, згідно зі ст. 28 цього законопроєкту буде вестися реєстр інтегрованих довкільних дозволів. Відтак через інтернет зі всіма дозволами та документами громадськість може ознайомлюватися протягом усього часу експлуатації установки, але не менше ніж десять років з дня анулювання інтегрованого довкіллєвого дозволу.
Таким чином, уникнути суперечок між дозвільним органом та громадськістю можна буде після вступу в силу даного закону. Принаймні, вже при видачі інтегрованого довкіллєвого дозволу вся інформація, доступна чиновнику, повинна бути відкритою і для громадськості. Чи вистачить у ВРУ екологічно свідомих депутатів, які не мають своїх заводів, і які готові віддати свої голоси для прийняття цього законопроєкту, побачимо вже дуже скоро!
