СПРАВА “ГРИМКОВСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ”
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА “ГРИМКОВСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ”
(CASE OF GRIMKOVSKAYA v. UKRAINE)
Заява №38182/03
Стислий виклад остаточного рішення від 21 липня 2011 року
Заявниця разом з батьками та неповнолітнім сином проживає у власному будинку по вулиці Ч., яка знаходиться в жилому районі м. Краснодон. У 1998 році було вирішено, що автомагістраль М04 «Київ-Луганськ-Ізварине» буде проходити через цю вулицю.
У травні 2002 року Державною санітарно-епідеміологічною службою в Луганській області було проведено дослідження повітря по вулиці Ч., в результаті якого було встановлено значне перевищення рівнів максимальної концентрації шкідливих для здоров’я людини речовин внаслідок забруднення повітря викидами автомобільного транспорту. У 2002 році після дослідження рівнів забруднення Головний санітарний лікар Луганської області постановив припинити використання вулиці Ч. як автомагістралі, зазначивши, що рівень забруднення повітря на цій вулиці перевищував встановлені законодавством норми і міг негативно впливати на здоров’я мешканців.
Заявниця та члени її родини неодноразово скаржилися до органів влади на негативний вплив від використання дороги по їх вулиці як автомагістралі. У 2001 році мати заявниці від її імені подала до Краснодонського міського суду Луганської області позов до виконавчого комітету Краснодонської міської ради, вимагаючи зобов’язати вказаний комітет переселити родину заявниці і виплатити 5 000 грн. відшкодування збитків, завданих функціонуванням автомагістралі.
18 січня 2002 року суд першої інстанції відхилив позов як необґрунтований, оскільки заявниця не довела, що саме з вини вказаного виконавчого комітету було порушено її права. 10 червня 2002 року та 21 липня 2003 року це рішення було залишено без змін апеляційним судом Луганської області та Верховним Судом України відповідно.
До Європейського суду заявниця скаржилась за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) в контексті використання дороги по вулиці Ч. як автомагістралі, а також неспроможності органів влади організувати належний екологічний контроль відповідного шкідливого впливу. За п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції заявниця скаржилась на несправедливість провадження у її справі.
Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції в зв’язку з недотриманням справедливого балансу між інтересами заявниці та інтересами суспільства, оскільки, по-перше, держава не змогла довести, що до використання дороги по вулиці Ч. в якості автомагістралі було здійснено адекватне екологічне дослідження наслідків такого використання та в подальшому було здійснено належну екологічну політику, а, по-друге, оскільки заявниця не мала ефективної можливості впливати на процес прийняття рішень щодо використання дороги по вулиці, на якій вона проживає, як автомагістралі, включно з оскарженням у незалежному органі.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції;
3. Постановляє, що немає потреби окремо розглядати скарги за пунктом 1 статті 6 та за статтею 13 Конвенції;
4. Постановляє, що
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного, держава-відповідач має сплатити заявниці 10 000 (десять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, що може бути стягнуто з цієї суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховується простий відсоток (settlement simple) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.»
