Проєктом постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо скасування неактуальних інструментів державного регулювання у довкіллєвій сфері» (надалі – Проєкт) пропонується внести зміни до постанови КМУ «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення» від 10.08.1992 № 459 (надалі – Постанова) у частині користування корисними копалинами у межах територій та об’єктів ПЗФ. Метою запроваджуваних змін вказується виключення неактуальних і застарілих інструментів державного регулювання, зокрема пропонується скасувати дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів в частині користування корисними копалинами, у тому числі тих, що видобуваються на континентальному шельфі. Аналізуючи текст даного документа варто звернути увагу на таке:
У Проєкті до категорії «природних ресурсів», на які видається дозвіл на спеціальне використання, відносяться корисні копалини, за винятком загальнопоширених. Це означає, що із даного переліку пропонується виключення корисних копалин, які становлять значний суспільний інтерес, є більш вартісними, шкідливими в ході видобутку, збагачення та використання. Вочевидь, саме з таких міркувань корисні копалини й диференціювали від природних ресурсів у даному Проєкті.
Існує позиція, згідно із якою, у звʼязку із прийняттям Проєкту «неактуальні інструменти державного регулювання» буде замінено діючими та нововведеними інструментами, що здатні забезпечити адекватний аналіз можливих негативних наслідків видобувної діяльності на територіях зі спеціальним природоохоронним статусом. У певних випадках, це дійсно так: частково це процедури СЕО та ОВД, де Міндовкілля приймає безпосередню участь, частково – пряма заборона подібної діяльності для окремих об’єктів та територій ПЗФ на законодавчому рівні. Приміром, згідно зі ст. 16 ЗУ «Про природо-заповідний фонд» на території природних заповідників забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об’єкти, зокрема: геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень.
Втім зміни, що пропонуються аналізованим Проєктом не можна вважати однозначно спрямованими на забезпечення прозорого та ефективного регулювання, зменшення регуляторного та фінансового навантаження на бізнес та скорочення кількості публічних (адміністративних) послуг, які надаються Міндовкілля. Пропоновані зміни створюють умови для надрового бізнесу із отримання доступу до раніше недоступних ділянок корисних копалин або їх частин, що розміщені в межах територій ПЗФ. Справа у тому, що існуючий станом на зараз механізм, на відміну від пропонованих, передбачає необхідність обґрунтування щодо можливої видобувної діяльності, ряд важливих погоджень та, що найважливіше, встановлення відповідних лімітів на видобуток. Саме такі ліміти визначають обсяги природних ресурсів, на основі яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Таким чином, встановлення цих лімітів виступає фактором стримування недобросовісних інвесторів та інструментом захисту відповідних об’єктів ПЗФ. Ліміти на видобування корисних копалин (у тому числі континентального шельфу), за винятком загальнопоширених, строки їх дії, згідно з п.3 Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Мінекономіки та Міндовкілля, погодженим з обласними державними адміністраціями (обласними військовими адміністраціями на період воєнного стану). Саме погодження з обласними державними адміністраціями (обласними військовими адміністраціями на період воєнного стану) є ключовим і робить даний інструмент аж ніяк не застарілим, а навпаки – прямим та сучасним у контексті процесів децентралізації. Сьогодні при ОДА (ОВА) створені департаменти захисту довкілля з відділами охорони об’єктів ПЗФ. Разом із функціонуванням науково-технічних рад, діяльністю екокомісій описане погодження може бути комплексним інструментом для забезпечення збереження об’єктів та територій ПЗФ. Із наведеного можна зробити висновок, що доцільно не скасовувати існуючий інструмент, а удосконалити його нормативно-правове регулювання.
