Окремі питання правового регулювання обмеження укладення трудових договорів
Кожна людина і громадянин має право на працю, яке може реалізувати шляхом укладення трудового договору з роботодавцем, у тому числі і громадською організацією. Водночас у трудовому законодавстві визначено ряд випадків, які згідно із загальновизнаними міжнародно-правовими нормами не розглядаються такими, що обмежують право на працю. Їх призначення – це забезпечення охорони здоров’я і праці осіб, що потребують підвищеного соціального і правового захисту, а також можливість застосування при прийомі на роботу відмінностей, виключень і обмежень, властивих вимогам до певного виду праці.
Специфіка виконуваної роботи передбачає обмеження свободи волевиявлення двох сторін трудового договору, тому роботодавець, у тому числі і громадська організація, зобов’язаний відмовити особі в укладені трудового договору.
Отже, в основу обмеження права особи на укладення трудового договору можуть бути покладені різні критерії:
- перш за все це стосується охорони здоров’я та життя майбутнього працівника й інших осіб, які визначаються особливостями фізіологічного стану та розвитку певних категорій людей. Так, з метою охорони праці забороняється застосування праці жінок та неповнолітніх на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (ст.ст. 174, 190 Кодексу законів про працю (КЗпП) України)[i]; застосування праці інвалідів, якщо згідно медичних висновків стан їх здоров’я не дозволяє працювати у певних умовах або продовження роботи інвалідом буде загрожувати здоров’ю і життю інших осіб (наприклад, особам, інфікованим вірусом імунодефіциту людини та хворим на СНІД, гарантується право за спеціальностями та на посадах, встановлених спеціальним переліком[ii]);
- обмеження можуть стосуватися випадків, коли держава визнає обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали. Не можуть бути прийняті на роботу особи щодо яких винесено вирок, який вступив у законну силу, і мірою покарання їм обрано позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 55 Кримінального кодексу України); на матеріально відповідальну роботу не можуть бути прийняті особи, що мають судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена;
- робота в державних органах також може бути підставою в обмежені права особи на укладення трудового договору, оскільки така має свої особливості, які пов’язані з владними повноваженнями працівників та необхідними матеріальними засобами для виконання ними певних завдань і функцій держави. Наприклад, суддям забороняється бути народним депутатом, входити до складу інших державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, займатися будь-якою діяльністю, крім викладацької, наукової та іншої оплачуваної творчої діяльності.[iii] Проте такі обмеження можуть стосуватися визначеної категорії працівників (суддів, прокурорів, народних депутатів, Президента України і т.п.), які представляють державні органи і наділені владними повноваженнями;
- виконання роботи за сумісництвом. Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством фінансів України наказом №43 від 28.06.1993р. затверджено Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій,[iv] яке встановлює деякі обмеження щодо роботи за сумісництвом: по-перше, керівникам державних підприємств, установ, організацій, їх заступникам, керівникам та їх заступникам структурних підрозділів категорично забороняється працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) і, по-друге, керівники разом з профспілковими комітетами можуть вводити обмеження на сумісництво щодо працівників окремих професій і посад, якщо додаткова робота може спричинити наслідки, які негативно вплинуть на стан здоров’я та безпеку виробництва (в тому числі це стосується осіб, які не досягнули 18 років, та вагітних жінок). Слід наголосити, що обмеження, встановлені згаданим Положенням, стосуються лише працівників державних підприємств, установ, організацій і не можуть застосовуватися до працівників інших роботодавців. Приймаючи на роботу особу, громадській організації слід з’ясувати, чи перебуває особа у трудових відносинах з іншими роботодавцями. Для цього вона може зажадати від особи надання трудової книжки. До того ж, громадська організація може встановити особливості роботи за сумісництвом саме в її рамках;
- родинні стосунки працівників. Це обмеження регулювалося донедавна лише Постановою Ради Народних Комісарів УРСР від 4 червня 1933 року зі змінами, внесеними постановою Ради Міністрів УРСР від 09.11.1980 р. “Про поєднання посад і служби родичів в установах, підприємствах і організаціях усуспільненого сектору”.[v] Заборонялася спільна служба на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які знаходяться між собою в близьких родинних відносинах або свояцтві, якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому. Зі зміною підходу законодавця до доцільності нормативного регулювання суспільних відносин така заборона стосується лише державного сектора, іншим роботодавцям надано право на власний розсуд запроваджувати обмеження щодо спільної роботи родичів та свояків.[vi]
Для введення обмежень праці родичів громадська організація повинна мати на увазі наступне:
- введення обмеження праці родичів є правом, а не обов’язком громадської організації. Якщо в громадській організації не встановлено жодних обмежень щодо праці родичів, то особі не може бути відмовлено в укладені трудового договору на тій підставі, що в організації вже працює її родич;
- введення обмеження праці родичів можливе лише за таких умов:
- якщо особи є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя);
- якщо особи при виконанні трудових обов’язків безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
Отже, у перерахованих вище випадках громадська організація не може укладати трудовий договір з особою. Якщо ж трудовий договір укладено або перераховані обставини виникли вже після укладення трудового договору, то такий підлягає припиненню, а працівник звільненню згідно ст. 7 КЗпП України.
Консультація станом на 31 серпня 2002 р.
[i] Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.12.1994 р. // Законодавство України про охорону праці. – 1995. –Т. 3. – С. 33.
Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31.03.1994 р. // Законодавство України про охорону праці. – 1995. – Т. 3. – С.71.
[ii] Ст. 17 Закону України про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення від 12.12.1991р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №11. – Ст. 153.
[iii] Ст. 5 Закону України про статус суддів від 15.12.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №8. – Ст. 56.
[iv] Урядовий кур’єр. – 14.08.1993р.
[v] СЗ УССР. – 1933. – №32. – Ст. 413; СП УССР. – 1980. – №11. – Ст. 83.
[vi] Статтею 25-1 кодекс доповнено Законом від 19.01.1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №5. – Ст. 30.
