Вимоги законодавства щодо розміщення об’єкта, що становить підвищену екологічну небезпеку (на прикладі підприємства з переробки трупів тварин на кісткову муку та миючі засоби)
1. Визначення ступеня екологічної безпеки запланованої діяльності, оцінка впливу запланованої діяльності на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів, оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища для запобігання негативному впливу діяльності на стан довкілля та здоров’я людей є завданнями державної екологічної експертизи.
Згідно ст. 13 Закону України “Про екологічну експертизу”, здійснення державної екологічної експертизи є обов’язковим для видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження є діяльністю, що становить підвищену екологічну небезпеку (п. 19 Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.), тому документація щодо реалізації такої діяльності підлягає обов’язковій державній екологічній експертизі.
Реалізація проектів чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється (ст. 39 Закону України “Про екологічну експертизу”).
Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації об’єкта експертизи здійснюється з урахуванням громадської думки (ст. 11 Закону України “Про екологічну експертизу”). Участь громадськості може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій.
Крім того, державна екологічна експертиза видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки діяльності (ст. 34 Закону України “Про екологічну експертизу”). Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про: заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення; суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій; кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів; інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи здійснення (ст. 35 Закону України “Про екологічну експертизу”).
2. Згідно Порядку затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року), інвестиційні програми і проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов’язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об’єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи.
Проекти будівництва підприємства з переробки трупів тварин на кісткову муку та миючі засоби чи інші підприємства з переробки відходів тваринного походження обов’язково потребують висновку комплексної державної експертизи.
3. Вимоги щодо розміщення об’єктів забудови, в тому числі щодо розміщення промислових підприємств, встановлено державними будівельними нормами України, державними санітарними нормами та правилами України, які є обов’язковими для виконання (ст. 20 Закону України “Про планування і забудову територій”, ст. 1 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя”).
Відповідно до п. 9.3. ДБН Б.2.4-1-94 “Планування і забудова сільських поселень”, розміщення будь-яких споруд і об’єктів, що не відповідають у повному обсязі всім екологічним вимогам і заходам, передбаченим в містобудівній документації і заключенні екологічної експертизи, на території сільських рад або населених пунктів, не допускається.
При виборі земельних ділянок під нове будівництво, затвердженні проектів планування і забудови населених пунктів потрібен обов’язковий експертний висновок органів та установ санітарно-епідеміологічної служби (п. 2.4 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів від 19.06.96 №173).
Згідно п. 2.3 Будівельних норм і правил “Генеральні плани промислових підприємств” (БНіП ІІ-89-80*) підприємства слід розміщувати на землях несільськогосподарського призначення чи непридатних для сільського господарства.
Сільськогосподарські підприємства, до яких в тому числі належать підприємства по виробництву м’ясо-кісткового борошна, підприємства по переробці відходів тваринництва, цехи вторинного використання відходів, від житлових і громадських будинків повинні відокремлюватись санітарно-захисними зонами (п. 2.15. ДБН Б.2.4-3-95 “Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”, п. 5.10. Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів від 19.06.96). При цьому, в санітарно-захисній зоні не допускається розміщення житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих закладів загального користування, установ відпочинку, спортивних споруд, садів, парків, садівничих товариств та городів (п. 2.18. ДБН Б.2.4-3-95, п. 4.11 ДБН 360-92** “Планування і забудова міських і сільських поселень”).
Санітарно-захисною зоною є відстань між територією сільськогосподарського підприємства та межею житлової забудови поселення, ділянок громадських установ, будинків і споруд, а також територій парків, садів, скверів та інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об’єктів. Для утильзаводів по переробці трупів тварин, риби, птиці та їх відходів санітарно-захисна зона становить 1000 м (Додаток 1 до ДБН Б.2.4-3-95 “Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”, Додаток 4 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів від 19.06.96 №173).
4. Згідно ст. 125 Земельного кодексу приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж на місцевості, одержання документа, що посвідчує право на неї (державний акт на право власності на земельну ділянку, договір оренди земельної ділянки), та державної реєстрації забороняється.
Таким чином, будь-які дії суб’єкта підприємницької діяльності, який планує здійснювати будівництво підприємства на певній земельній діяльні забороняються до набуття цим суб’єктом права на земельну ділянку у порядку, встановленому Земельним кодексом України (права власності на земельну ділянку чи права користування земельною ділянкою).
5. Здійснення будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці забороняється до отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю на підставі таких документів:
- проектної документації;
- документа, що засвідчує право власності чи користування (в тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою;
- угоди про право забудови земельної ділянки;
- рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об’єкта містобудування;
- комплексного висновку державної ї експертизи;
- документа про призначення відповідальних виконавців робіт.
Здійснення будівельних робіт на об’єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством (ст. 29 Закону України “Про планування і забудову територій”.
6. Громадяни мають право знати про те, що на території населеного пункту планується будівництво підприємства чи іншого об’єкта, як наприклад, підприємства з переробки трупів тварин на кісткову муку та миючі засоби, та брати участь у прийнятті рішень з цих питань.
Ця інформація за режимом доступу є відкритою, а обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом (ст. 29 Закону України “Про інформацію”). Громадяни України мають право на інформацію органів місцевого самоврядування, а органи місцевого самоврядування зобов’язані інформувати про свою діяльність та прийняті рішення (ст., ст. 10, 21 Закону).
Відповідно до Закону України “Про звернення громадян” громадяни України мають право звернутися до органів місцевого самоврядування із заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, які підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів місцевого самоврядування, за критику у зверненні їх діяльності та рішень забороняється (ст. 9 Закону України “Про звернення громадян”). Сільські ради зобов’язані забезпечити дотримання вимог щодо розгляду звернень громадян (ст. 38 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).
Згідно ст. 9 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, кожен громадянин має право на участь в обговоренні та внесення пропозицій до матеріалів щодо розміщення, будівництва об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань. Ради зобов’язані враховувати пропозиції громадян щодо поліпшення стану навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, залучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів (ст. 11 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).
Консультація станом на 20 серпня 2003 р
