Суть справи: збереження біологічного різноманіття та території НПП “Голосіївський”
Суть проблеми: У квітня 2016 року невідомими особами було зрізано дерева на 0,40 га території Національного природного парку “Голосіївський” в урочищі Бичок. Ці невідомі особи це були представники ТзОВ “Авеста-Буд”, які у 2008 році та 2010 році набули в оренду земельну ділянку площею 2,56 га для будівництва в межах національного природного парку “Голосіївський”. Мова іде про території із багатим біологічним різноманіттям, це дубова діброва (ліс), які входять у зону рекреації НПП “Голосіївський”, які були оголошені об’єктом природно-заповідного фонду ще у 1995 році.
Сторони: Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Київська міська рада, Національний природний парк “Голосіївський, ГО “Корчувате –Наш дім”, Київське комунальне обєднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста “Київзеленбуд”, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ЕПЛ.
Основні факти:
Урочище «Бичок» є однією з найбільш цінних ділянок в складі НПП «Голосіївський», що включає в себе ділянки стиглих дубових лісів та потребує переведення до складу заповідної зони НПП «Голосіївський».
Територія урочища «Бичок» у Голосіївському районі м. Києва, ще до затвердження Верховною Радою України Закону України «Про природно-заповідний фонд України» пропонувалась науковцями для включення у національний природний парк (НПП) «Голосіївський», як особливо цінна ділянка стиглих дубових лісів. Вперше така пропозиція була опублікована у 1989 році фахівцями Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України1.
Клопотання про необхідність створення національного парку «Голосіївський» підготувала і подала 18.05.1993 році громадська організація «Зелений світ» (Додаток 1). Спочатку планувалось, що НПП поширюватиметься не лише на Київ, а й на Київську область, матиме площу 65 000 гектарів і простягнеться на південь до с. Витачів. У більш далекій перспективі до нього мали ввійти Трахтемирівський півострів і Канівський природний заповідник. На той час планували створення й інших потужних природно-заповідних територій національного значення, які мали скласти вздовж Дніпра заповідну мережу «Намисто Дніпрове».
22.10.1993 року в Мінприроди України, за головування заступника Міністра Я.І. Мовчана відбулось засідання Комісії з проблем Голосієво (Додаток 2), що окреслив межі майбутнього НПП, включаючи в них урочище «Бичок». Погодження створення НПП відбувалось лише в межах м.Києва. Користувачі та власники проектованих до НПП ділянок дали згоду на входження в нього.
Постановою Верховної ради України «Про програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» було передбачено створення НПП «Голосіївський» та фінансування на це.
1994 року рішенням Київської міської ради № 14 від 2 грудня 1994 року “Про створення, резервування та збереження територій і об’єктів природно-заповідного фонду в м. Києві”2 під створення НПП зарезервовано всі землі на площі 11 тис. га (Додаток 3), в тому числі 59 га урочища «Бичок».
1995 року рішенням Київської міської ради №45 від 20.02.1995 “Про організацію регіонального ландшафтного парку “Голосіївський” (Додаток 4) було створено Регіональний ландшафтний парк (РЛП) «Голосіївський», що функційно є аналогом національного природного парку, але є об’єктом місцевого значення і підпорядковується місцевій раді. Площа РЛП склала 11 000 гектарів. Його територія поглинула всі проектовані до національного природного парку землі, що знаходяться в адміністративних межах Києва. Згідно із Проектом організації території регіонального ландшафтного парку “Голосіївський” у м.Києві (1999 р.), урочище «Бичок» віднесено до зони регульованої рекреації (Додаток 7).
З цього часу розпочато процес створення НПП, в числі чого з бюджетних коштів 2001 року розроблено Проект створення НПП «Голосіїв» (Додаток 8), що також розглядає урочище «Бичок» як зону регульованої рекреації.
Згодом, 23.12.2003 році було прийняте нове рішення Київської міської ради № 334/1209 “Про створення першої черги регіонального ландшафтного парку «Голосіїв», яким РЛП «Голосіївський» було реорганізовано у “1 чергу РЛП «Голосіїв», що призвело до скорочення площі природоохоронної території з 11 тис. га парку до 5 600 га (Додаток 5). Слід наголосити, що урочище «Бичок» залишалося у складі території обєктів ПЗФ як землі лісопаркового господарства «Конча-Заспа».
9 березня 2006 року № 170/3261 Київська міська рада прийняла рішення «Про погодження створення на землях м. Києва саме НПП «Голосіївський» (Додаток 6) було погоджено проект створення природного парку з робочою назвою “Голосіїв”, розроблений Українським деравним проектним лісовпорядним виробничим обєднанням “Урдержліспроект” (УДК 502.4 № держреєстрації 01000004908) і затверджений начальником Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві від 24.01.2002, в тому числі створення першої черги в межах існуючого регіонального ландшафтного парку “Голосіїїв” на площі 5236 га.
НПП «Голосіївський» був створений Указом Президента України № 794/2007 від 27 серпня 2007 року.
Щодо порядку набуття ТзОВ “Авеста-Буд” претензій на спірну земельну ділянку.
Первинний договір оренди земельної ділянки був укладений відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2008 року, яким визнавалось право ТОВ «Авеста-Буд»на оренду спірної земельної ділянки. Що вже свідчить про певні земельні схеми. Адже суд не має право визнавати права власності чи оренди, він може підтвердити набуття цього права за наявності певних обставин та відсутності правовстановлюючого документа. Наприклад, через не можливість укладення договору за наявності відповідно рішення КМР. Проте, якщо власник КМР не розпорядилася цією землею, то суд не може приймати це рішення замість КМР.
Слід звернути увагу, що «Авеста-Буд» посилається на нікому не затверджений проект відведення земельної ділянки, відповідно до якого межі урочища «Бичок» змінені, і саме їхня ділянка в межа парку вже не входить.
Ці карти датуються 2009 роком, а отже, станом на момент укладення договору їх не існувало.
Пізніше, ТОВ «Авеста-Буд» уклала новий договір оренди земельної ділянки відповідно до рішень Київської міської ради від 9 липня 2009 року № 801/1857, 29 жовтня 2009 року № 532/2601, 25 березня 2010 року № 446/3884 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 1 липня 2008 року № 79-6-00623 укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Авеста-Буд».
Слід звернути увагу, що рішення рішенням КМР від 9 липня 2009 року N 801/1857 взагалі вводить ще одного претендента на цю земельну ділянку “приватне підприємство “ГАЙЛЕНД”, а рішення КМР №532,2601 від 29 жовтня 2009 року зазначає про укладення договору новації із ТзОВ “Авеста-Буд”
Як вбачається із вище наведеного Київська міська рада не надавала рішення відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України про передачу земельної ділянки у користування на підставі договору оренди ні “Авесті-Буд”, ні “Гайленд”.
Київська рада, також не дотрималась ст. 16 Закону України «Про оренду землі» про укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності. Відповідно до якої договір оренди здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування – орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону. Оскільки такого рішення не існує.
Також чинне законодавство України не передбачає такої підстави укладення договору оренди земельної ділянки як новація первісного зобов’язання та рішення про внесення змін у договір оренди земельної ділянки.
Рішення суду про визнання права оренди земельної ділянки може мати місце у тому випадку, якщо земельна ділянка передавалась в оренду відповідно до рішення КМР, тобто право виникло, але не було оформлено належним чином.
У ситуації із ТзОВ “Авеста-Буд” право оренди не виникало, а значить воно не може бути визнане судом, оскільки суд не має право розпоряджатися земельними ділянками, а значить у ситуації із ТзОВ “Авеста Буд” суд вийшов за межі своїх повноважень.
Бездіяльність Київської міської ради.
Водночас, чинне законодавство покладає на Київську міську раду обов’язки щодо належного управління земельними ресурсами, здійснення його відповідно до законодавства та з дотриманням екологічних вимог, що обґрунтовуємо таким.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування України» до компетенції виконавчого органу Київської міської ради належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», який визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля, органи місцевого самоврядування повинні дотримувати земельного законодавства України.
Відповідно до Стаття 9 Закону України «Про охорону земель» Київська міська рада зобов’язана організовувати і здійснювати контроль за використанням та охороною земель комунальної власності та установлення обмежень (обтяжень) у використанні, тимчасово забороняти (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки юридичними особами в разі порушення ними вимог законодавства в галузі охорони земель.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюють міські ради.
Відповідно до стаття 48 Закону України «Про охорону земель» охорона земель у процесі містобудівної діяльності полягає у дотримання екологічних вимог, установлених законодавством України, при проектуванні, розміщенні та будівництві об’єктів.
Відповідно до статті 50 Закону України «Про охорону земель» охорона земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення здійснюється шляхом включення цих земель до складу екологічної мережі, обмеження їх вилучення (викупу) для інших потреб та обмеження антропогенного впливу на такі землі. Порядок використання земель оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення і створення екологічної мережі встановлюється законом.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про охорону земель» юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Таким чином, під час укладення договору оренди спірної земельної ділянки, а також під час його виконання, міська рада повинна була здійснювати контроль за правильністю укладення останнього та здійснювати охорону земель, які виявилися особливо цінними територіями об’єкту природно-заповідного фонду починаючи з 1993 року.
Особливий статус урочища Бичок, як невід’ємної частини природно-заповідного фонду.
Статус територій та об’єктів природно заповідного фонду визначає Закону України «Про природно-заповідний фонд України», який визначає, що природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об’єкти, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об’єктів, яке відповідно до цього Закону та законодавства України про охорону пам’яток історії та культури затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади в галузі культури.
Відповідно до стаття 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об’єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об’єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.
Межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
У статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначені види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України. Це – природоохоронні цілі; науково-дослідницькі цілі; оздоровчі та інші рекреаційні цілі; освітньо-виховні цілі; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
Київська міська рада допускає нецільового використання земельної ділянки.
Відповідно до статті 64 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:
а) нецільовому використанні територій та об’єктів природно-заповідного фонду, порушенні вимог проектів створення та організації територій природно-заповідного фонду;
б) здійсненні в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон забороненої господарської діяльності;
в) організації на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків;
ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об’єктів природно-заповідного фонду та зарезервованих для включення до його складу;
з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об’єктів природно-заповідного фонду для інших потреб.
Відповідно до стаття 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться:
г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.
Відповідно до ст. 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
Закон України «Про оренду землі» у статті 32 передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Враховуючи все вище наведене, те що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідні територіальні громади та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, те що Конституція України гарантує безпечні умови проживання, Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає природно-заповідний фонд як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що охорона навколишнього природного середовища здійснюється в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, а саме, об’єкти природно заповідного фонду зберігають нашим нащадкам довкілля, те, що природні ресурси України є власністю Українського народу, особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України, те, що Київська міська рада здійснює контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Отже, ЕПЛ вважає, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала із права власності КМР та була передана НПП «Голосіївський». У справі є докази, зокрема, заключення Олена Сінна з Харківського університету ім. Кармазіна про співставлення меж земельних ділянок згідно Генплану, проекту створення НПП, проекту створення РЛП, що це одна і таж ділянка.
Мова зараз іде про право власності українського народу на землю, яка до того ж не підлягає відчуженню, гарантоване Конституцією України. Норма прямої дії. Не може оренда, яка прийнята в незаконний спосіб неуповноваженим органом, як правочин позбавляти права власності народ України на особливо цінні ділянки землі.
Судові справи на національному рівні
ЕПЛ проти Київської міської ради
5 жовтня 2010 року ЕПЛ звернулось до суду із позовом, про визнання протиправними дії Київської міської ради щодо прийняття рішення від 29 жовтня 2009 року № 532/2601 “Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.07.2008 року № 79-6-00632, укладеного між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю “АВЕСТА-БУД” для будівництва офісних комплексів з готелями, закладами громадського харчування, приміщеннями торговельно-розважального призначення і паркінгами, зі створення та благоустроєм парків відпочинку, скверів, дитячих майданчиків, із подальшими їх експлуатацією та обслуговуванням.”
НПП “Голосіївський” проти ТзОВ “Авеста-Буд”
У листопаді 2016 року ЕПЛ вступило у справу за позовом НПП “Голосіївський” та ГО “Корчувате-Наш дім” про визнання нечинним договору оренди земельної ділянки між КМР та ТзОВ “Авеста-Буд” та повернення земельної ділянки у попередній стан.
5 квітня 2017 року ЕПЛ підготувала та подала касацію на рішення Київського апеляційного господарського суду.
Cудові рішення за посиланнями
https://reyestr.court.gov.ua/Review/65491777
https://reyestr.court.gov.ua/Review/68038538
https://reyestr.court.gov.ua/Review/69949537
