Огляд ситуації з руйнуванням інфраструктури водопостачання та водовідведення у Запорізькій області

Запорізька область має досить складну ситуацію щодо забезпеченості водними ресурсами. Єдиними поверхневими джерелами для забезпечення населення області питною водою є р. Дніпро з Каховським та Дніпровським водосховищем, р. Берда та Каховський магістральний канал. В області налічується 3 середніх та 62 малих річок (довжиною більше 10 км), на яких створено 28 водосховищ та 1205 ставків. Проте в більшості випадків ці річки не придатні для питного водопостачання за показниками мінералізації та хімічного складу, а також вмісту забруднюючих речовин. Їхні води, переважно повеневі, наповнюють ставки, що використовуються для технічного водопостачання, зрошення та риборозведення.

Запаси придатних для питного використання підземних вод по області розподілені нерівномірно. В 9 із 20 районів немає експлуатаційних запасів підземних вод, при цьому немає й технічної можливості транспортувати воду з поверхневих джерел в райони, які використовують підземні води або є безводними. Експлуатаційні запаси прісних підземних вод, придатних для питного водопостачання, становлять 118,9 млн. м³/рік по 31 розвіданому родовищу, або 299,5 тис. м³/добу. Найбільші запаси підземних вод розвідані у Мелітопольському (60,0 тис. м³/добу) та Кам’янсько-Дніпровському (70,5 тис. м³/добу) районах¹. 79% підземних вод не відповідають вимогам ДСанПіН по вмісту заліза, марганця, загальній жорсткості та мінералізації. Частина населених пунктів області (6%) взагалі залежить від технічної привозної води, яку зберігають у резервуарах, так званих “басейнах”, на подвір’ях домогосподарств. Питну воду люди змушені купувати, інколи для цього потрібно їздити до іншого населеного пункту, як, наприклад, в деяких селах у Воздвижівській громаді².

За даними Національної доповіді про стан довкілля Запорізької області, за 2020 рік на господарсько-питні потреби використано 62,908 млн м³ води³. З цього установами житлово-комунального господарства на побутово-питні потреби забрано 47,045 млн м³, на виробничі – 15,826 млн м³.

На прифронтових та тимчасово окупованих територіях основними підприємствами житлово-комунального господарства, що скидали неочищені чи недостатньо очищені зворотні води в Дніпро та річки басейну Дніпра, є Василівський ЕЦВВ КП “Облводоканал” ЗОР в м. Василівка (Каховське водосховище); Таврійський ЕЦВВ КП “Облводоканал” ЗОР в м. Дніпрорудне (р. Велика Білозерка); ГКП ВКГ “Місьководоканал” м. Пологи (р. Конка); КП “Оріхівський водоканал” ОМР м. Оріхів (р. Конка). Для басейну річок Приазов’я – КП “Водоканал” ММР м. Мелітополь (р. Молочна). КП “Бердянськводоканал” БМР м. Бердянськ скидає стоки безпосередньо в Азовське море⁴.

З початком бойових дій та окупації Запорізької області ситуація з водопостачанням та водовідведенням стала загрозливою. В кінці лютого 2022 року через обстріли було пошкоджено ЛЕП в місті Токмак. Станом на 2 березня керівництво міста повідомляло, що намагається вирішити проблеми з електрикою та водою⁵. Питне водопостачання в місті було відсутнє. Водопостачання міста здійснюється з 16 діючих артезіанських свердловин глибиною 180-200 м. Вода із свердловин, за допомогою 3-х насосних станцій другого підйому та 2-х насосних станцій третього підйому, 4-х водонапірних башт Рожновського подається у водопровідні мережі міста⁶. Було організовано пункт видачі води у міському водоканалі, були спроби розвозити воду. Проте міська влада мала труднощі з паливом, адже заправка, де зберігалися основні запаси, була знищена ракетним ударом⁷. За словами міського голови Токмака, якого цитує місцеве видання 061.ua, протягом 9 днів очисні споруди міста не працювали, через що неочищені стоки могли потрапити у р. Молочну, а відтак, і в Молочний лиман, віднесений до Рамсарських угідь. Слід зауважити, що навіть за штатного режиму роботи очисних споруд скидання недоочищених зворотних вод в містах Токмак і Мелітополь вже суттєво погіршувало екологічний стан річки⁸. Ремонтні роботи вдалося провести лише 6 березня і поступово заживити об’єкти інфраструктури. При цьому окупанти не пропускали ремонтну бригаду з Оріхова, яка мала необхідні запчастини та інструменти, отже, ремонт доводилося проводити наявними засобами⁹. З 7 березня роботу очисних споруд в м. Токмаку відновлено¹⁰, 7-8 березня вдалося запустити свердловини¹¹. В подальшому в громаді періодично виникали перебої зі світлом та водою¹².

Орієнтовно 3 березня в результаті обстрілу окупаційними військами припинено живлення очисних споруд Василівського експлуатаційного цеху (с. Верхня Криниця). В подальші дні відбулося ще кілька обстрілів. Знищена адміністративна будівля, пошкоджена лінія електроживлення. Критично постраждала будівля каналізаційної насосної станції №1, що подає стічні води м. Василівка та м. Степногірськ на очисні споруди каналізації.

Навіть у разі відновлення живлення функціонування очисних споруд неможливе. У зв’язку з тривалою відсутністю аерації загинула мікрофлора аеротенків. Каналізаційна насосна станція №1 потребує капітального відновлення споруд. Зворотні води з міста скидаються в р. Карачокрак і потрапляють до р. Дніпро без будь-якого очищення¹³. За словами Генерального директора комунального підприємства “Облводоканал” Запорізької обласної ради Сергія Басанського, було пошкоджено лабораторію, всі підступи до об’єкта заміновано, проте основні виробничі потужності вціліли.¹⁴. Розрахункова проектна потужність споруд біологічного очищення стічних вод на аеротенках становить 10 тис. м³ на добу¹⁵. Наразі неможливо встановити, яка реальна кількість неочищених стоків надходить в Дніпро, проте цей інцидент чинить серйозний негативний вплив на довкілля поблизу населеного пункту вже багато місяців. Імовірне й забруднення земель, адже стоки стікають по рельєфу місцевості і можуть потрапити в інші водні об’єкти, балки або земельні ділянки. Можливо, деякі ділянки потребуватимуть рекультивації¹⁶.

З початку бойових дій в прифронтових та окупованих громадах виникли серйозні перебої з електрикою. В Пологах це унеможливлювало запуск частини артезіанських свердловин. В місті склалася важка ситуація, за свідченнями місцевої жительки для Радіо “Свобода”, люди були змушені топити сніг, збирати дощову воду. За питною ходили до свердловини, де можна було набрати кілька пляшок, але доводилося стояти годинами в черзі на морозі¹⁷. Наразі не вдалося знайти інформацію про стан та можливість функціонування очисних споруд в Пологах. Ще до війни це об’єкт перебував у майже аварійному стані¹⁸.

В Степногірськ воду завозять через день. Станом на осінь 2022 року працювало кілька приватних свердловин, облаштовувалися ємності для зберігання води на зимовий період, коли свердловини замерзнуть. Основні свердловини міста знаходяться на окупованій території. В червні було надано генератори Воздвижівській громаді, що дало б змогу запустити свердловини.

В Гуляйполі водопостачання припинилося ще з 2 березня. З квітня росіяни почали інтенсивно обстрілювати місто артилерією і РСЗВ, був пошкоджений водогін¹⁹. Воду доводиться постійно підвозити. За даними ГУ ДСНС Україні в Запорізькій області, вдається доставляти 10 тон технічної води в середньому раз на 3-4 дні, залежно від ситуації з обстрілами. В червні громада отримала генератор, що дозволяв підкачувати воду у водонапірну башту в одному з районів, щоб забезпечити запас води для пожежної частини міста та підтримувати роботу очисних споруд²⁰. В липні, за даними ЗМІ, що спілкувалися з головою Гуляйпільської громади, в одному із сіл функціонувала єдина свердловина, де можна було набирати воду і розвозити²¹. Восени в місті залишалося близько 20% жителів (близько 2700 осіб), місто було практично зруйноване.

В Оріхівській громаді частина населених пунктів опинилася в окупації з початку березня. Зокрема, це Копані, Мирне і Нестерянка²². В них не було електрики, а відтак, і води, бо водопостачання здійснювалося з артезіанських свердловин. В самому місті станом на березень 2022 року перебої з живленням спричинили нестабільність водопостачання, яке забезпечують 11 артезіанських свердловин²³. 13 травня водопостачання було припинене через те, що обстрілами було пошкоджено насоси і лінії електропередач²⁴. 22 травня було пошкоджено мережі водопостачання, жителів попередили про потребу зробити значний запас води²⁵. Станом на 4 червня вдалося полагодити лише 2 свердловини з 11²⁶. В подальшому інфраструктура міста була майже знищена обстрілами та авіаударами, зокрема, й свердловини²⁷. Вдалося налагодити підвезення води силами благодійних організацій, зокрема, БФ “Карітас”. В кінці грудня видавали орієнтовно 180 л на одну особу²⁸. Очисні споруди викачували за допомогою спецтранспорту, оскільки вони не працювали в автоматичному режимі. В інших прифронтових громадах очисні споруди функціонують досить умовно, адже все залежить від наявності електрики для живлення насосних станцій, обладнання очисних споруд та аеротенків. Станом на початок 2023 року залишаються пошкодженими 12 об’єктів водопостачання (у т. ч. 2 каналізаційні насосні станції, 6 артезіанських свердловин, 2 водонапірні башти), 200 метрів водопровідних та 40 метрів каналізаційних мереж²⁹.

З 26 лютого, у зв’язку з окупацією, Запорізький залізорудний комбінат в с. Мала Білозерка розпочав програму зупинки комбінату, що відбулася з березня. 13 червня було повідомлено про його захоплення окупантами та загрозу зупинення водовідливу шахт.³⁰ 15 червня керівництво заводу офіційно видало наказ, в якому повідомило повну втрату контролю над виробничими потужностями заводу³¹. З 1970 року комбінат працює на рудній сировині Південно-Білозерського родовища, яка видобувається шахтним способом. Необхідно забезпечувати постійний водовідлив шахтних вод з глибини від 301 до 940 м, надходження води становить від 1900 до 2100 м³ на годину³². Роботу водовідливу забезпечує 7 насосних станцій на глибинах 400, 480, 640, 840, 940 та 1140 м. Станом на червень персонал заводу намагався запобігти катастрофі, подальша ситуація невідома.

Після відкачування шахтні води 86-кілометровим водогоном перекидаються у ставок-випаровувач у верхів’ї Утлюцького лиману, відгороджений від нього двома греблями та обвідним каналом. В 2019-2020 роках цей ставок вже був предметом контроверсії щодо можливого скидання недоочищених шахтних вод та позову ЗЗРК проти планів розширення території Приазовського національного парку. Будь-яке порушення системи водовідливу та гідротехнічних споруд може призвести до забруднення водоносних горизонтів, зокрема, підняття рівня шахтних вод загрожуватиме бучацькому і сарматському горизонтам, що використовуються населенням. Руйнування водогону може спричинити забруднення територій на всій протяжності цієї системи. Вся ця структура перебуває на окупованій території, отже, можливості своєчасно виявити та запобігти загрозі немає.

До Бердянська подавалася вода з Каховського водосховища Західним груповим водоводом майже на 175 км. Тривалість транспортування у 8 днів зношеними трубами погіршувала якість води, особливо влітку, під час цвітіння води у Каховському водосховищі, і вона потребувала доочистки. Проте резервним джерелом води є Бердянське водосховище, вода в якому майже в 10 разів перевищує показники дніпровської за жорсткістю, мінералізацією, вмістом сульфатів, та артезіанські свердловини. Після захоплення міста окупанти намагалися перебрати на себе управління житлово-комунальним господарством, із досить плачевними результатами.

23 травня КП “Облводоканал” Запорізької обласної ради повідомив листом, опублікованим в Телеграм-каналі Бердянської міської ради, що в Експлуатаційному цеху водопостачання Західного групового водоводу закінчуються запаси рідкого хлору, а окупанти блокують його завезення. Відтак, планувалося припинення водопостачання, а якби окупанти самовільно відновили його, вода була б технічної якості³³. Втім, видається, що подача води якийсь час тривала. 25 серпня місто було знеструмлене протягом 40 годин. Виникли і перебої з водопостачанням, а після запуску – з якістю води³⁴. За інформацією одного з місцевих Телеграм-каналів, водоканал не припинив подачу води населенню одночасно зі знеструмленням, щоб зберегти тиск в системі, але продовжував подавати воду, поки резервуари не спорожніли, що ускладнило запуск системи після відновлення живлення³⁵. 8 жовтня через знеструмлення припинилася робота Західного групового водоводу, і окупаційна влада вирішила перемкнути місто на постачання води з Бердянського водосховища, яка не відповідала мінімальним вимогам якості³⁶. Що ж стосується роботи очисних споруд, то стан самопливного каналізаційного колектора в Бердянську викликав занепокоєння ще до початку повномасштабної війни, постійно створюючи загрозу забруднення акваторії Азовського моря³⁷. В 2019 році відбулася аварія з обвалом частини колектора. Отже, неспроможність окупаційної влади підтримувати ці споруди в мінімально безпечному стані та запобігати ризикам може погіршити ситуацію в разі аварії.

За повідомленням Центру журналістських розслідувань³⁸, внаслідок масованих обстрілів Каховської ГЕС протягом листопада було пошкоджено обладнання головної насосної станції Каховського магістрального каналу. Через потужні обстріли був підірваний шандор – затворний щит – п’ятої робочої машини. Імовірно, внаслідок вибухової хвилі було пошкоджено один із насосів. Герметизація ГНС була порушена, а підземні приміщення насосної станції затоплено ґрунтовими водами. Під водою опинилися система вентиляції, дренажні насоси, всі десять основних насосних агрегатів, ліфтові шахти, пошкоджено шафи управління. Станція вже давно перебуває під контролем окупантів, отже, персонал не мав можливості розпочати ремонтні роботи вчасно. Насосна станція забезпечувала підйом води на висоту 24,3 м, після чого вона розподілялася в локальні системи зрошення та водопостачання. Відтак, без води залишаться посушливі райони Херсонської області, а саме, Генічеський район та Іванівська громада, а також Якимівський район Запорізької області і місто Бердянськ, адже припиниться надходження води у Західний груповий водовод. З часом може почати руйнуватися уся структура КМК, що включає в 61 насосну станцію, близько 200 гідротехнічних споруд та десятки кілометрів комунікацій. За даними КП “Облводоканал” Запорізької обласної ради, щоденна подача води Західним груповим водоводом на 2017 рік становила від 21 м³/добу до 39,0 тис.м³/добу у весняно-літній період, до 23,2 тис.м³/добу у зимовий період. Іванівським груповим водоводом за 2021 рік подано 149,3 тис. м³ питної води³⁹, за 2020 рік – 192,9 тис. м^{3 40}. Оскільки власні водні ресурси громад Запорізької області близькі до вичерпання, руйнування інфраструктури, що транспортувала їм каховську воду, невдовзі може зробити ситуацію дійсно катастрофічною.

Внаслідок дій окупантів виникали перебої з водопостачанням і в інших населених пунктах області. Так, в Енергодарі неодноразово припинялося водопостачання через провокації російських військових навколо ЗАЕС⁴¹. У жовтні містяни кілька діб залишалися без світла й води⁴².

Екологічні загрози й потенційні наслідки

Зважаючи на бідність області водними ресурсами і проблеми з якістю води, що існували ще до повномасштабної війни, ситуація з питною водою та санітарією у багатьох громадах залишається критичною. Прифронтові громади залежать від розвезення води, свердловин та криниць мало. Немає достовірних відомостей про ситуацію з водою в селах, що знаходяться на окупованій території.

Робота очисних споруд на підконтрольній Україні території області є дуже умовною через постійні перебої з живленням. Руйнування Василівських очисних споруд спричинило тривале забруднення акваторії Каховського моря побутовими стоками, яке вдасться припинити тільки після деокупації. Контроль за рівнем вод в шахтах ЗЗРК є ще однією тривалою екологічною проблемою, якій окупанти нездатні чи не бажають зарадити. Також неможливо отримати дані щодо ефективності роботи очисних споруд в Мелітополі та Бердянську.

Підготувала Ірина Бабаніна