ЕПЛ звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою з метою напрацювання правової позиції щодо тлумачення норм Закону України «Про пестициди та агрохімікати», які покликані захистити гарантоване Конституцією право на екологічну безпеку.
Це право, нагадаємо, деталізується Законом «Про охорону навколишнього природного середовища». Він зокрема визначає, що екологічна безпека гарантується громадянам України шляхом здійснення широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. У цей широкий комплекс заходів із гарантування екологічної безпеки потрапляє також і ч. 6 ст. 7 Закону України «Про пестициди та агрохімікати».
Тут визначено, що «в окремих випадках, у зв’язку з санітарно-епідемічною та природоохоронною ситуацією в країні (регіоні), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, вправі обмежити аж до припинення у встановленому порядку всі види діяльності з пестицидами і агрохімікатами».
Як відомо права органів влади належать до дискреційних повноважень, проте останні не можуть використовуватися органами влади на шкоду суспільству або з метою утворення корупційних схем. Вони повинні використовувався через призму власних повноважень та мети їхнього створення.
Отже, з метою гарантування екологічної безпеки держава повинна організувати та здійснювати різноманітні види моніторингу за станом довкілля, здійснювати контроль за дотриманням природоохоронних норм, організувати дієву систему притягнення винних до відповідальності.
Зокрема, ст. 33 Закону України «Про санітарно-епідеміологічне благополуччя населення України» гарантує здійснення соціально-гігієнічного моніторингу, метою якого є співставлення стану здоров’я громадян із станом довкілля. Результати такого моніторингу стають основою рекомендацій органам влади щодо заходів для гарантування екологічної безпеки. За такий моніторинг відповідає МОЗ. Окремо, має здійснюватися моніторинг за залишками пестицидів у ґрунтах та воді. Результати такого моніторингу повинні стати основою для прийняття рішень про внесення наступних порцій пестицидів та агрохімікатів для боротьби із шкідниками. Цей моніторинг здійснюють Держпродспоживслужба, Держекоінспекція, Мінагрополітики та Міндовкліля.
Крім моніторингу має бути створена система ефективного контролю, метою якої є попередження порушень, а також дієва відповідальність за таке порушення. Слід наголосити, що цей контроль має здійснюватися не лише на етапі реєстрації пестицидів та агрохімікатів для дозволу використання їх в Україні, але також і на етапі безпосереднього їхнього використання.
Отже, гарантія права на безпечне для життя та здоров’я довкілля вимагає від держави активних дій із правового забезпечення цього питання, а також організацію виконання взятих країною на себе зобов’язань. Відсутність таких дій може свідчити про відсутність реалізації гарантованого Конституцією України права на екологічну безпеку.
На початку листопада ЕПЛ детально аналізувала законодавство України у сфері пестицидів “Пестициди та юридична відповідальність” з якою можна знайомитись за посиланням.
Також нещодавно ми підготували статтю про моніторинг та контроль за використанням пестицидів та агрохімікатів – гарантія екологічної безпеки, у якій наведені приклади неналежної організації моніторингу та контролю у сфері пестицидів.
Більше інформації:
Софії Шутяк, провідний юрисконсульт ЕПЛ, office@epl.org.ua
