Чи має право річка вийти з-під контролю: законодавчі аспекти затоплень

Часто ми чуємо про шкоду, заподіяну людям наслідками природних стихій за рахунок державного бюджету. Проте, чи у всіх випадках, компенсація шкоди повинна лягати на бюджет країни? Якими нормативними актами держава повинна не допустити настання таких наслідків? Хто несе відповідальність за порушення законів природи та приодоохоронного законодавства, що спричинило негативні наслідки природної стихії? Кому вигідно не попереджати паводки, а постійно ліквідовувати їхні наслідки?

Ще у 2015 році була затверджена Концепції управління ризиками виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру¹, яка передбачала зокрема імплементацію положень Директиви 2007/60/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 жовтня 2007 року про оцінку та управління ризиками затоплення.

Положення Директиви 2007/60/ЄС імплементовані у національне законодавство, проте, не виконані.

У Водному кодексі України у розділі присвяченому шкідливій дії вод і заходам щодо запобігання їй та усунення її наслідків, зазначено, що шкідливою дією вод є:

1) наслідки повені, що призвели до затоплення і підтоплення земель та населених пунктів;

2) руйнування берегів, захисних дамб та інших споруд;

3) заболочення, підтоплення і засолення земель, спричинені підвищенням рівня ґрунтових вод внаслідок ненормованої подачі води під час зрошення, витікання води з водопровідно-каналізаційних систем та перекриття потоків підземних вод при розміщенні великих промислових та інших споруд;

4) осушення земель, зумовлене забором підземних вод в кількості, що перевищує встановлені обсяги відбору води;

5) забруднення (засолення) земель в районах видобування корисних копалин, а також після закінчення експлуатації родовищ та їх консервації;

6) ерозія ґрунтів, утворення ярів, зсувів і селей.

Важливо, що під час проектування водогосподарських та інших об’єктів повинна враховуватися можлива шкідлива дія вод, а під час експлуатації цих об’єктів – вживатися заходи щодо її запобігання, а саме:

1) залуження та створення лісонасаджень на прибережних захисних смугах, схилах, балках та ярах;

2) будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб, водосховищ-регуляторів;

3) спорудження дренажу;

4) укріплення берегів тощо.

На виконання цих положень діє Закон України “Про регулювання містобудівної документації”, Закон України “Про стратегічну екологічну оцінку”, “Про землеустрій”, “Про держгеокадастр”, які предбачають під час розробки схем розвитку області, району чи навеленого пункту, генеральних планів та детальних планів територій враховувати потенційні ризики та не допукати їхнього настання. До 2018 року діяла постанова КМУ “Про порядок використання земель у зонах їхнього можливого затоплення внаслідок повеней і паводків”, який діяв з 2001 року. Цей порядок був замінений на Порядок розроблення плану управління ризиками затоплення.

Стан імплементації цієї Директиву № 2007/60/ЄС про оцінку та управління ризиками затоплення наведено у таблиці, що наведена нижче.

У разі загрози стихійного лиха, пов’язаного із шкідливою дією вод, місцеві ради із залученням підприємств, установ, організацій зобов’язані вжити невідкладних заходів щодо запобігання цьому лихові, а в разі його настання – щодо негайної ліквідації його наслідків відповідно до законодавства України. Місцеві ради зобов’язані інформувати населення про аварію, стихійне лихо, їх масштаби, можливе порушення екологічної безпеки та про вжиті заходи щодо ліквідації їх наслідків.

Держводагенство повинно розробляти спільно з іншими органами виконавчої влади комплексу заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, зменшення руйнівних наслідків повеней, забезпечення безаварійного пропуску паводкових вод та льодоходу.

Паводки та затоплення – це дороге задоволення для держави.

Приклади фінансового навантаження, яке лягає на державний бюджет через неналежне планування розвитку територій.

То хто і що мав би зробити?

ДСНС разом з Мінекоенерго, Держводагентством, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, погоджуючи з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, на території яких існує високий ризик затоплення має розробити плани управління, які має затвердити Кабінет Міністрів України.

Такі плани станом на сьогодні не розроблені – є час для розроблення до 1 серпня 2022 року. ДСНС повинно оприлюднити на своєму веб-сайті:

• інформацію про початок процесу розроблення проєкту плану управління та план-графік розроблення проєкту плану управління (за три роки до затвердження);

• проєкт плану управління (за рік наперед). Таким чином, станом на сьогодні офіційний сайт ДСНС повинен містити вищенаведену інформацію з 2019 року.

Також станом на сьогодні не розроблені досі карти загроз затоплення та карти ризиків затоплення.

Таким чином, за наслідки паводків відповідає

• Кабінет Міністрів України, який не організував належного фінансування та контролю за здійсненням розробки карт ризиків та загроз затоплень, а також планів управління ризиками затоплень,

• ДСНС, яка не розробила та не інформувала розробку планів управління ризиками затоплень,

• Держводагенство України, яке не контролює стану виконання документів для управління ризиками та не розробляє заходів для їхнього попередження;

• місцеві органи влади, які не передбачають на своїх територіях заходів щодо попередження негативних наслідків паводків та не включають цю інформацію під час розробки схем землеустрою;

• Держгеокадастр України, який не містить інформації про території із загрозами затоплень на публічній кадастровій карті.

Відтак, закликаємо всіх відповідальних виконати покладені на них обов’язки, які в найближчому майбутньому забезпечать екологічну безпеку територій, що мають ризики затоплень.

Раніше ЕПЛ писала про паводки http://epl.org.ua/environmental-news/pavodky-v-ukrayne-vechnaia-borba/