Наслідки підриву Каховської ГЕС для екосистем півдня України
Крокуючи по дну колишнього водосховища ми бачили тисячі мушель від загиблих молюсків. Вони були усюди розкидані, серед них лежали висохлі скелети раків, інколи траплялися рештки риби. В залишкових озерах квакали жаби, напевно вони скоро помруть, бо їхня калюжа безжально скорочується кожного дня. А в мулі чітко видно відбитки слідів болотяної черепахи, де вона тепер буде жити? Де їй знайти новий дім? Скільки доведеться проповзти щоб знову потрапити до води?
В липні команда ЕПЛ спільно з науковцями Інституту ботаніки НАН України та Херсонського державного університету взяла участь в експедиції в Херсонську область до берегів колишнього Каховського водосховища й його заток на території Національного природного парку «Кам’янська Січ». Спільно зі співробітниками парку було обстежено Милівську затоку та Кам’янську балку.
Дно колишнього водосховища оголилося, відкривши мозаїчну структуру річища Дніпра та численні озерця на місці западин. Інший берег розташований за 7 кілометрів, він досі окупований військами рф. Про обмеження пересування по дну нас попереджає червоний прапорець який свідчить про наявність вибухонебезпечних предметів. Нажаль, 30% нашої країни зараз забруднено мінами, нерозірваними снарядами, розтяжками з гранат та іншими небезпечними речами. Ми встигаємо взяти проби мулу й роздивитися початок заростання дна рослинами і вирішуємо переїхати на іншу локацію.
Милівська затока була частиною Каховського водосховища. «Я спокійно проходжу по дну 300 метрів, перестрибую через струмок й підходжу до свіжого кратера від снаряду. Він розірвався нещодавно, вже після катастрофи на ГЕС. Земля розкидана навколо, стіни кратера вкриті чорним нальотом від горіння. Збираю дрібні уламки шрапнелі. Беру проби ґрунту» – ділиться враженнями еколог ЕПЛ Катерина Полянська, – «Ми надсилаємо проби до лабораторій в Україні та Швейцарії. Попередні результати з лабораторії в Берні з території парку показали перевищення гранично допустимих концентрацій важких металів в одному з кратерів, міді в 25 разів, цинку в 48 разів, свинцю в 2 рази, нікелю в майже 6 разів». У верхній частині затоки збереглася більша кількість води через наявність дамби, також по дну затоки тече струмок, який в минулому мабуть був основним водотоком в цій місцевості. Бачимо ще 6 кратерів, а також частину снаряду.
Рівень води в Кам’янській балці впав більше ніж на 10 метрів. Її дно схоже на поверхню нової незвіданої планети. Хоча це лише річка Кам’янка, яка не бачила своїх справжніх берегів та світла майже 70 років. Тут навіть лишилися поховані заплавні грунти, а з дна стирчать гілки дерев, обліплені мушлями молюсків й численними рибальськими сітками, поряд лежить старий дерев’яний човен, а за рогом пришвартувався цілий катер. Річка має невелику глибину, по ній намагається врятуватися риба, нажаль ми не можемо їй допомогти, підійти до русла не вдається через велику кількість мулу з водою, який миттєво засмоктує і не дозволяє рухатися. Трохи подалі бачимо водяного вужа, він також рухається за водою. Як і в Милівській затоці береги та дно балки вкриті численними мушлями, серед розтрісканого висохлого мулу лежать скелети раків, поряд пробиваються паростки першої трави.
Вода пішла з цих територій. Які зміни відбудуться в ландшафтах, як протікатимуть процеси самовідновлення природи? Чи вистачить навколишніх розораних територій для живлення маленьких річок та струмків, яким буде новий рівень ґрунтових вод, мікроклімат території, чи загинуть заплавні ліси? Якими першими будуть види рослин на колишньому дні, місцевими чи інвазійними? Який сценарій відновлення цієї території буде правильним?
Катерина Полянська, еколог ЕПЛ
