Крок за кроком ми продовжуємо розповідати про європейські підходи до управління відходами, які незабаром повинні запрацювати в Україні, і сьогодні поговоримо про останній крок – захоронення.

Ті, хто слідкує за нашими новинами та публікаціями, вже добре знайомі з ієрархією поводження з відходами, що діє в ЄС та передбачена Директивою ЄС про відходи від 19 листопада 2008 р. А для тих, хто з цим поняттям стикається вперше, нагадаємо, що європейські країни на законодавчому рівні закріпили для себе такі основні кроки поводження з відходами в порядку їхньої бажаності та безпечності для довкілля, як:

1. Запобігання.
2. Підготовка до повторного використання.
3. Переробка.
4. Інша утилізація (напр. відновлення енергії).
5. Ліквідація (захоронення) відходів.

Як бачите, захоронення відходів це крайній захід, який застосовується в Європі при вирішенні питання поводження з відходами. Це виправдано як з екологічної, так і з економічної точки зору.

Дешеве захоронення – міф

Домінуючим способом поводження з побутовими відходами в Україні залишається вивезення та захоронення на полігонах та сміттєзвалищах. У 2016 році обсяг захоронених відходів становив близько 94 %. В той час, як в сусідній Польщі було захоронено менше половини побутових відходів (див. інфографіку нижче). Одна із причин – надзвичайно низькі тарифи на послуги із захоронення відходів, які встановлені в Україні. За даними Мінрегіону, середній тариф на захоронення ТПВ у 2015 році дорівнював 17,15 грн/м3 (68,6 грн/т, або 2,42 євро/т3 ). Для порівняння: середній тариф на розміщення ТПВ на полігоні в Австрії становить 70 євро/т, Польщі – 70, Литві – 16, Латвії – 30, Естонії – 40 євро/т. З однієї сторони це було б добре, якби не одне «але».

В основному відходи в Україні захоронюються не на полігонах, а на так званих санкціонованих сміттєзвалищах – земельних ділянках, які були виділені для захоронення відходів. Такі ділянки не відповідають вимогам державних будівельних норм¹ та жодним чином не обладнані для того, аби запобігти негативному впливу відходів на довкілля: під ними немає захисного екрану, вони не забезпечені системою дегазації, системою збору інфільтрату – стоків, які накопичуються на дні полігону в результаті гниття, дощових опадів тощо. Інколи навіть не дотримано відстань щодо санітарно-захисної зони.

Створення такого «полігону» фактично нічого не коштує. А відтак і ціна на захоронення твердих побутових відходів низька. Але й ризики забруднення підземних вод та ґрунтів високі.

На відміну від України, захоронення відходів у Європі задоволення не дешеве. І зумовлено це тим, що будівництво, утримання, а потім ще й рекультивація полігону після його закриття потребує чималих коштів, які закладені в тариф на захоронення. Тому, на перший погляд ми дешево захоронюємо відходи, але справжню ціну такого захоронення добре відчувають люди, які живуть поруч з такими сміттєзвалищами. Це непридатна для пиття вода в криницях, забруднене димом повітря від періодичного горіння відходів², неконтрольоване розростання сміттєзвалищ, антисанітарія. Таке «дешеве» захоронення лише створює ще більші проблеми, на вирішення яких кошти не передбачені.

Станом на 2016 рік в Україні нараховувалося 5487 місць захоронення відходів, з них 305 (5,6 %) перевантажені, а 1646 (30 %) не відповідають нормам екологічної безпеки. І це не говорячи про понад 27 000 несанкціонованих сміттєзвалищ, які захоплюють великі території нашої держави.

Національна стратегія управління відходами передбачає до 2030 року зменшення кількості місць для видалення побутових відходів з 6000 до 300. Проте конкретних джерел та обсягів фінансування цих заходів не передбачено. А тому є великі шанси, що ми ще довго будемо розплачуватися за «дешеве» захоронення відходів.

Не лише місцеве населення страждає від сусідства з полігоном!

Ситуація із захороненням відходів, яку ми маємо сьогодні, не створює для бізнесу і місцевих органів влади стимулів для впровадження перших 4-ох кроків ієрархії поводження з відходами.

В результаті на полігони потрапляє і багато корисних ресурсоцінних матеріалів, таких як пластик, папір, чорні та кольорові метали тощо, які могли б рятувати нашу державу від потопання в смітті та забезпечувати ефективне використання природних ресурсів.

Для прикладу, з тонни макулатури можна отримати 750 кг чистого паперу. Захоронивши цю тонну макулатури, ми тим самим прирікаємо на зрізання майже 13 дерев, які необхідні для виготовлення тих самих 750 кг паперу.

Окрім того повторне використання матеріалів потребує менше енергії, ніж первинне. Наприклад, для переробки паперу з відходів необхідно менше енергії, ніж при виробництві паперу з нового лісового масиву, оскільки вже не потрібно вирубувати дерева, виготовляти з них лісоматеріал і перетворювати його на папір. Таким чином економія енергії складає 65%. До того ж, виготовлення переробленого паперу використовує до 80% менше води, і забруднює її на 35% менше, ніж при вилученні целюлози з деревини, а забруднення атмосферного повітря аж на 95% менше, ніж при виробництві первинного паперу.³ Хороший привід ще раз замислитись про «дешеве» захоронення. 

Сміттєзвалища також вносять свій “вагомий” вклад в зміну клімату, оскільки викидають в повітря тонни метану – парникового газу. Збір звалищного газу із полігонів може приносити користь сусіднім громадам у вигляді електроенергії, тепла. Цим газом можна обігрівати теплиці, де вирощувати овочі та фрукти круглий рік, як це роблять закордоном.

Захоронення – це санкціоноване забруднення

Яким би безпечним не виглядав полігон, якою б товстою не була плівка, що встиляє його дно, та не дає шкідливим речовинам просочуватися в підземні води,– це все одно місце, частина землі, на якій роками накопичувалися відходи, і які будуть там зберігатися вічно. Фактично, це втрачені земельні ресурси. Тому Європейські країни намагаються звести до мінімуму кількість відходів, яка попадає на полігон. Загалом середній показник захоронення побутових відходів у країнах ЄС – 25%.

Уряд України поставив за ціль зменшити обсяги захоронення побутових відходів з 95 до 30 % у період до 2030 року. Кожен з нас може долучитися до досягнення цієї цілі, зокрема, виконуючи перші 2 сходинки ієрархії управління відходами: зменшивши споживання одноразових речей (наприклад такий маленький крок, як відмовитися від поліетиленового пакету в супермаркеті) та повторно використовувати речі (наприклад, не купувати каву в одноразовому стаканчику, а брати свою термочашку).

Європейські країни вже давно усвідомили, що захоронення – це крайній крок, до якого повинна вдаватися держава, вирішуючи проблему поводження з відходами. Тож маємо надію, що із запровадженням в Україні цих простих послідовних 5-ти кроків управління відходами, ми зможемо зберегти від забруднення не лише нашу землю, а й ліси, повітря, воду і врешті-решт наше здоров’я!

Наші контакти:

Марта Панькевич, юрисконсульт ЕПЛ

+380 32 225 76 82

office@epl.org.ua