У цій статті ми зазначимо, який перший міжнародний документ закріпив чіткі зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, розглянемо певні аспекти в процесуальних кодексах, у яких йдеться про те, хто може бути позивачами у спорах щодо відшкодування шкоди довкіллю?
Проаналізуємо національну судову практику, яка демонструє право громадських об’єднань звертатись до суду з екологічними спорами. А також дослідимо вітчизняну і міжнародну судові практики про колективні позови, які є тим інструментом, який дає можливість великому колу постраждалих осіб ефективно захищати свої права, в тому числі і екологічні права. Адже, захист екологічних прав і надалі залишається актуальним, окрім того, в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію України, адже довкілля не перестає бути “мовчазною жертвою війни”. Звичайно, що ж прерогативою всіх залишається питання того, щоб притягнути країну-агресора до відповідальності за завдану шкоду природі.
- Оргуська конвенція як перший міжнародний документ, який закріпив чіткі зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах
Першим міжнародним документом, який закріпив чіткі зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Конвенція ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція). Ця конвенція, визнаючи право на безпечне довкілля, гарантує так звані «процедурні екологічні права»: право на доступ до екологічної інформації, право громадськості на участь у процесі прийняття екологічно важливих рішень.
Для забезпечення належної реалізації цих двох “процедурних” прав Оргуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до процедур судового і адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені із порушенням права на доступ до інформації чи права на участь. Крім того, статтею 9.3 Конвенція покладає на Сторони зобов’язання забезпечувати громадськості доступ до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
Положення Оргуської конвенції по доступу до правосуддя стосуються трьох категорій рішень/діянь:
Відмова або розгляд, що не відповідає вимогам Конвенції, державним органом прохання про надання екологічної інформації (стаття 9.1);
рішення, дії чи бездіяльність державних органів стосовно дозвільних документів, процедур видачі таких дозволів, і процесу прийняття рішень щодо видів діяльності, передбачених Конвенцією (стаття 9.2);
будь-які інші види дій та бездіяльності приватних осіб і державних органів, які суперечать національному законодавству з питань, що стосуються довкілля (стаття 9.3).
Хто може виступати позивачем у спорах щодо відшкодування шкоди довкіллю?
Відповідь на це питання, в першу чергу, варто шукати у процесуальних кодексах. Так, наприклад, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Згідно з ч. 2 ст. 46 КАС України, позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.
У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 2 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Слід вказати, що позов про відшкодування шкоди, завданої довкіллю ймовірно підпаде під господарську або цивільну юрисдикцію, в залежності від суб’єктного складу сторін та характеру правовідносин, що виникли і в ході яких було завдано шкоду довкіллю.
Варто також звернутись до положень Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відповідно до статті 9 даного Закону, кожний громадянин України має право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на довкілля. А у відповідності до статті 10 цього Закону, екологічні права громадян забезпечуються, зокрема, участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони довкілля, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров’ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, невідворотністю відповідальності за порушення законодавства про охорону довкілля.
Тлумачення статті 21 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” дає можливість зробити висновок, що громадські організації наділені цим законом правом подавати до суду позови про відшкодування шкоди, проте чи така шкода включає шкоду довкіллю – не зовсім чітко визначено, адже закон виокремлює лише шкоду для здоров’я громадян та шкоду майну таких організацій. Стаття 9 цього ж закону містить аналогічне право громадян – подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на довкілля, проте тут законодавець чітко деталізував, яку саме шкоду можуть громадяни просити відшкодовувати через суд – шкоду своєму здоров’ю та майну.
2.1 Розглянемо національну судову практику про право громадських організацій звертатись до суду з екологічними спорами
Оскільки, судова практика – це масив судових рішень, які фактично визнаються джерелом права в повному обсязі. І є важливими для забезпечення сталості та єдності судової практики. У частині розуміння того, хто може виступати позивачем у екологічних спорах, наведу декілька судових справ, які демонструюють право громадських організацій звертатись із такими позовами.
Ось, наведемо декілька судових справ:
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі № 904/6125/20
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06. 2021 р. у справі № 904/6125/20 за позовом громадської організації “Юристи за екологію” до низки промислових підприємств про солідарне стягнення на користь 48 фізичних осіб (членів організації) збитків, завданих порушенням законодавства про охорону довкілля, а також моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо права громадської природоохоронної організації бути позивачем у цьому спорі:
“Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права і своїх членів, і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).
Частиною третьою статті 11 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їхній захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України. Пунктом “ж” частини першої статті 21 цього Закону передбачено право громадських природоохоронних організацій на подання до суду позовів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій.
Міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Оргуська конвенція, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, тому її положення в силу статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати.
З метою забезпечення належної реалізації екологічних прав пунктом 3 статті 9 Оргуської конвенції передбачено гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. Оргуська конвенція гарантує доступ до правосуддя громадським організаціям як на підставі власних норм, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
Звернення громадської організації до суду на виконання переданих їй засновниками (членами) представницьких функцій щодо усунення юридичними особами порушень норм природоохоронного законодавства та/або відшкодування завданих такими порушеннями збитків на користь фізичних осіб – засновників (членів) цієї громадської організації відповідає приписам Оргуської конвенції, ратифікувавши яку Україна прийняла на себе зобов`язання надати такому суб`єкту право доступу до суду без дискримінації за ознаками його фактичного місцезнаходження або фактичного центру діяльності (пункт 9 статті 3 цієї конвенції)”.
Постанова Великої Палати ВС від 11 грудня 2018 року № 910/8122/17
У травні 2017 року Міжнародна благодійна організація «Екологія-Право-Людина» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аквадельф» про заборону діяльності дельфінарію «Оскар-Трускавець» ТзОВ «Аквадельф», розташованого на вул. Городище, 18 у м. Трускавці Львівської області.
Відповідно до уточнених позовних вимог МБО «Екологія-Право-Людина» просила суд припинити господарську діяльність цього дельфінарію в частині експлуатації дельфінів афалін та морських котиків до моменту забезпечення умов утримання, що вимагаються чинним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо права громадської природоохоронної організації бути позивачем у цьому спорі:
“Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Оргуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.
Пунктом 3 статті 9 Оргуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов’язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.
При цьому відповідно до Оргуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Оргуською конвенцією, чи ні. Оргуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Оргуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації»), а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства”.
Постанова ВС КАС від 04.05.2022 року у справі № 640/17323/19
Так, 4 травня 2022 року Верховним Судом розглядалась справа за позовом Громадської організації “Стоп Корупції” до Державної екологічної інспекції Столичного округу, ТзОВ «Норкова ферма «Вікінг» про визнання протиправною бездіяльность Державної екологічної інспекції Столичного округу. щодо неподання позову до суду про тимчасове зупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю “Норкова ферма «Вікінг» до моменту отримання висновку з оцінки впливу на довкілля; тимчасове зупинення діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Норкова ферма «Вікінг» в частині будь-якого використання норкової ферми до моменту отримання висновку з оцінки впливу на довкілля.
Верховний Суд, вирішуючи дану справу, сформулював кілька висновків, вартих уваги для представників громадськості, які звертаються до суду в екологічних спорах:
“Екологічні інтереси населення також можуть захищатися у судовому порядку на підставі частини 7 статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Конституції України, відповідно до яких ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Cудова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Громадська організація «Стоп корупції» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Оргуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
«Колегія суддів зазначає, що у частині 4 статті 16 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» передбачено можливість подавати позов про тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля не тільки органом державної влади, а й іншим особам, права та інтереси яких порушено. Тлумачення наведеної норми також дає підстави для висновку, що особа, права та інтереси якої порушено, є альтернативним позивачем у спорах про заборону (зупинення) здійснення господарської діяльності суб`єкта господарювання. У зв`язку з цим немає підстав вважати, що відповідна особа, чиї права порушено, буде перебирати на себе повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони довкілля, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, його територіальних органів».
З урахуванням цього, Громадська організація “Стоп Корупції” може подавати позов до суду з вимогою про тимчасове зупинення діяльності ТОВ “Норкова ферма “Вікінг” на підставі ч. 4 ст. 16 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».
Вітчизняна судова практика колективних позовів щодо відшкодування моральної шкоди
В Україні наявна необ’ємна судова практика колективних позовів, пов’язаних із захистом екологічних та інших прав жителів. Колективні позови є тим інструментом, який дає можливість великому колу постраждалих осіб ефективно захищати свої права, в тому числі і екологічні права.
Ось наведемо приклад судової справи:
Постанова Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 372/1243/16-ц
У травні 2016 року позивачі звернулись до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Побутрембудматеріали» Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансоіл-2009, Товариства з обмеженою відповідальністю «Парком-Транс», Товариства з обмеженою відповідальністю «БРСМ-Нафта» про відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що 08 червня 2015 року на нафтобазі, яка розташована за адресою: Київська область, Васильківський район, розпочалася масштабна пожежа, яка тривала понад 10 днів, горіла велика кількість резервуарів із пальним.
Дана подія порушила спокій позивачів та їхніх родин, принесла хвилювання, тривогу, страх та моральні страждання. Позивачі проживали у безпосередній близькості до нафтобази, особисто спостерігали вогонь на підприємстві, бачили густий дим від пожежі та відчували його їдкий, неприємний запах, лунали вибухи, що спричинило їм та членам їх сімей психологічну напругу, зокрема вони перебували у постійному стресовому стані, розуміючи, що у повітрі є викиди шкідливих речовин та природне довкілля, в якому вони комфортно і безпечно проживали, постраждало, і це стало загрозою для їхнього життя. Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів на користь кожного моральну шкоду у розмірі 576 мінімальних заробітних плат, що на час звернення до суду становило 793 728,00 грн.
Фактичні обставини справи, встановлені судами:
Розслідуванням, проведеним Державною службою України з питань праці, були визначені причини пожежі, а саме:
здійснення операцій технологічного процесу з порушенням вимог нормативних документів; експлуатація обладнання загального призначення (не спеціалізованого, не у вибухозахищеному виконанні); експлуатація виробничо-складської бази надходження продуктів без проєктної та виконавчої документації, акта готовності об`єкта до експлуатації, сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта проєктній документації, нормативним документам, нормативно-правовим актам з охорони праці; недотримання протипожежних відстаней; участь у виробничому (технологічному) процесі осіб, які не мають професійної підготовки, у тому числі з охорони праці.
В акті проведення спеціального розслідування нещасних випадків (аварії) було встановлено, що на час настання нещасного випадку на території нафтобази виробнича діяльність здійснювалась як працівниками ТОВ «Парком-Транс», так і працівниками ТОВ «Укртрансоіл-2009».
Обґрунтовуючи поданий позов, позивачі зазначили, що порушення їх прав відбулося через дію джерел підвищеної небезпеки, наявність вини у діях відповідачів підтверджується доказами, зібраними у справі.
Позивачі зазначають, що нафтобазу та небезпечні речовини одночасно і спільно експлуатували три суб`єкти господарювання: власник нафтобази ТОВ «Побутрембудматеріали», власник бензину ТОВ «Укртрансоіл-2009» та орендар ТОВ «Парком Транс», відтак товариства є відповідальними за спричинення моральної шкоди.
Водночас з урахуванням ступеня участі кожного з відповідачів у завданні позивачам моральної шкоди, та зважаючи на вимоги пункту 3 частини першої статті 1188 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про зміну механізму стягнення моральної шкоди та визначення його у такому порядку: ТОВ «Побутрембудматеріали» як власник нафтобази та ТОВ «Парком Транс» як її орендар мають відповідати за заподіяну шкоду, розмір якої у частці становитиме 40 відсотків із кожного, а ТОВ «Укртрансоіл-2009»- 20 відсотків.
Отже, до стягнення з ТОВ «Побутрембудматеріали» підлягає 28 000 грн, із ТОВ «Парком Транс» – 28 000 грн, із ТОВ «Укртрансоіл-2009» – 14 000 грн кожному із позивачів.
У вищезгаданій судовій практиці у справах № 910/8122/17 і № 922/2513/17 подає такі висновки щодо прав громадських організацій захищати довкілля і інтереси багатьох людей, зокрема:
МБО «Екологія-Право-Людина» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Оргуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства;
захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися як особисто, так і через представника, а також шляхом участі спеціального суб’єкта – представника громадськості, яким у зазначеній категорії справ є МБО «Екологія-Право-Людина»;
звернення громадської організації до суду з метою усунення порушення норм природоохоронного законодавства відповідає меті захисту такого суспільного інтересу як право на проживання громадян в екологічно безпечному довкіллі;
на момент звернення позивача з позовом до суду чинним процесуальним законодавством було передбачено можливість звернення до суду інших органів (громадських природоохоронних організацій), оскільки право на звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля, прямо передбачено нормами спеціального природоохоронного законодавства”;
Міжнародна судова практика колективних позовів щодо відшкодування шкоди особам
Це поняття народилось в судочинстві країн загального права, передусім, в Англії, звідки його було перейнято правовою системою США. До участі у груповому процесі допускаються як громадські організації, так і громадяни, ніяк не пов’язані між собою. Позивачами можуть бути одна або кілька осіб у випадку достатньої спільності інтересів або способів захисту. Судове рішення поширюється на всіх членів групи, навіть якщо позов подавався однією особою. Але в разі програшу процесу судове рішення також діє щодо всієї групи.
Для пред’явлення групового позову потрібно, щоб в основі конфлікту лежали питання права чи факту, загальні для всіх членів групи. Також необхідно, щоб позовні вимоги або заперечення на позов були однотипні для всіх членів групи. Як правило, якщо позов задовольняється, то з відповідача стягується загальна сума збитків. Про рішення суду повідомляються члени групи та їм роз’яснюється право пред’являти індивідуальні вимоги щодо своєї частки. Ініціатори позову, а частіше їхні адвокати, зазвичай отримують певний відсоток від загального фонду, створюваного для всієї групи або від суми виграного позову.
До успішних прикладів задоволення інтересів позивачів через колективний позов належать такі справи:
стягнення з Exxon Mobil 500 млн дол. США компенсації на користь 38 тис. позивачів та 5 млрд дол. США штрафних санкцій у зв’язку з витоком нафти біля узбережжя Аляски;
позов 90 тис. автовласників до Volkswagen про стягнення збитків, завданих внаслідок маніпулювання концерном даними про вміст шкідливих речовин у вихлопних газах автомобілів з дизельними двигунами;
Деталі справи (Volkswagen):
Маніпуляція охоплювала приблизно 11 млн автомобілів різних марок концерну з двигуном TDI, збудованих в 2008–2015 роках і проданих у всьому світі. Низькі викиди парникових газів в атмосферу були одним з основним пунктів рекламної стратегії Volkswagen «Clean Diesel», за допомогою якої концерн намагався завоювати американський ринок. Викриття махінації було оприлюднено 18 вересня 2015 Агентством з охорони довкілля США офіційним повідомленням концерну Volkswagen та прес-релізом для ЗМІ й одразу було визнано автовиробником. Продаж деяких моделей із модельного ряду 2015 року було припинено. Керівництво Volkswagen принесло свої вибачення клієнтам, погодилося всіляко сприяти розслідуванню і заявило, що проведе також власне внутрішнє розслідування.
28 червня 2016 року в пресі з’явилися повідомлення про виплату концерном 15 млрд дол. у США. Із них 10 млрд пішло на викуп авто й переоснащення їхніх двигунів, а 4,7 млрд отримали урядові організації.
Отож, першим міжнародним документом, який закріпив чіткі зобов’язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Конвенція ЄЕК ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція).
Підсумовуючи питання, стосовно того, хто може виступати позивачем у спорах щодо відшкодування шкоди, варто шукати у процесуальних кодексах і там вказано, що згідно із Кодексом адміністративного судочинства України це можуть бути: іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень. У відповідності із Господарським процесуальним кодексом України, юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду. Керуючись Цивільним процесуальним кодексом України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Також, згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», кожний громадянин України має право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на довкілля.
Не можна залишити поза увагою і національну судову практику, яка демонструє право громадських організацій звертатись із позовами. А саме, що громадська організація є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Оргуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Тут слід зауважити, що Статут є важливим установчим документом, якщо у ньому визначатиметься захист довкілля, тоді буде наявне право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.
Теж варто зазначити, що в Україні наявна практика колективних позовів пов’язаних із захистом екологічних та інших прав жителів, так є і успішна міжнародна судова практика про колективні позови щодо відшкодування шкоди особам, наприклад, позов 90 тис. автовласників до Volkswagen про стягнення збитків, завданих внаслідок маніпулювання концерном даними про вміст шкідливих речовин у вихлопних газах автомобілів з дизельними двигунами, яка завершилась виплатою 15 млрд дол. у США. І це продемонструвало, що колективні позови є тим інструментом, який дає можливість великому колу постраждалих осіб ефективно захищати свої права, в тому числі і екологічні права. Закликаємо, громадські організації об’єднуватись і подавати колективні позови, заради спільної мети – захисту довкілля.
Список використаних джерел:
- http://epl.org.ua/human-posts/protsesualna-pravozdatnist-gromadskosti-u-spravah-pro-porushennya-ekologichnogo-zakonodavstva/
- http://epl.org.ua/eco-analytics/sudova-praktyka-u-sporah-shhodo-vidshkoduvannya-shkody-dovkillyu-osnovni-aspekty/
- https://reyestr.court.gov.ua/Review/98266218
- https://reyestr.court.gov.ua/Review/78977479
- https://reyestr.court.gov.ua/Review/104177810
- https://reyestr.court.gov.ua/Review/88376063
- https://www.epa.gov/vw/learn-about-volkswagen-violations