Огляд позиції Верховного Суду у справі щодо припинення щодо права постійного користування землею

Судова практика – це невід’ємний інструмент юриста, який дозволяє не лише формувати аргументацію, а й коригувати стратегію захисту інтересів. Навіть якщо певне рішення не було на вашу користь, воно може стати цінним джерелом для висновків і підґрунтям для майбутніх успіхів. Аналізуючи позиції Верховного Суду, важливо враховувати їх як орієнтири для розуміння правозастосування та можливостей реалізації прав і інтересів. Огляд ЕПЛ резонансної практики Верховного Суду, що стосується парку «Дружби» (раніше – Дружби Народів) викладено нижче. Втім, ми закликаємо представників громадськості взяти до уваги викладене Верховним Судом, не опускати руки та врахувати труднощі із доказуванням права на звернення до суду в екологічних спорах фізичних осіб- громадян та громадських організацій, оскаржувати в суді інші дії, рішення чи бездіяльність, які перешкоджають захисту лісопарку «Дружба». Із повним текстом постанови від 27.11.24р., що розглядається у цьому матеріалі, можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123394293

Про фактичні обставини справи

У місті Дніпро на проспекті Слобожанському біля будинку № 118, розташований парк Дружби Народів, на території якого знаходиться земельна ділянка площею 5,6044 га (кадастровий номер 1210100000:04:233:0090). Ця ділянка перебуває у комунальній власності Дніпровської міської громади, передана КП “Дніпровський спортивно-видовищний центр” для будівництва багатофункціонального спорткомплексу.

Ділянка належить до земель рекреаційного призначення за Генеральним планом міста є зоною зелених насаджень загального користування, а за зонуванням — ландшафтно-рекреаційною зоною (Р). Вона також є частиною Слобожанської екомережі відповідно до проекту екологічної мережі, затвердженого Дніпропетровською облрадою у 2017 році.

22.12.2021р. рішенням Дніпровської міської ради № 419/14 було дозволено розробку проєкту землеустрою для цієї ділянки. 21.09.2022р. рішенням міськради № 67/27 затверджено проєкт землеустрою, зареєстровано право користування на ділянку за міською громадою та передано її у постійне користування КП “Дніпровський спортивно-видовищний центр” для будівництва спорткомплексу.

03.11.2022 р. в Державному реєстрі речових прав зареєстровано право постійного користування ділянкою для цього цільового призначення.

Про позовні вимоги

ГО “Платформа Громадський Контроль” звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради та КП “Дніпровський спортивно-видовищний центр” щодо:

1) визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення міськради від 21.09.2022р. №67/27 про передачу земельної ділянки площею 5,6044 га (кадастровий номер 1210100000:04:233:0090) у постійне користування КП “Дніпровський спортивно-видовищний центр”;

2) припинення права постійного користування цією ділянкою;

3) скасування державної реєстрації права постійного користування;

4) зобов’язання повернути ділянку територіальній громаді міста.

Позов обґрунтовано невідповідністю розташування ділянки вимогам законодавства, генерального плану та містобудівної документації, що, на думку позивача, робить затвердження проєкту землеустрою незаконним.

Позиція судів попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2023 р., підтвердженим постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2024р., позов задоволено частково: визнано незаконним і скасовано пункт 2 рішення Дніпровської міськради від 21.09.2022 № 67/27; припинено право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:233:0090, площа 5,6044 га) за КП “Дніпровський спортивно-видовищний центр”; зобов’язано КП повернути ділянку територіальній громаді міста Дніпра.

Суди визнали, що рішення міськради стосується довкілля, а громадські організації мають право на судовий захист у таких справах відповідно до Оргуської конвенції. Враховано, що передання ділянки для будівництва спорткомплексу зменшує зелені насадження, порушуючи екологічні інтереси суспільства.

Вимогу про скасування державної реєстрації права постійного користування відхилено на підставі законодавчих обмежень, встановлених законодавством щодо протидії рейдерству.

А що апеляція сказала?

Зміст касаційних скарг

У касаційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати попередні судові рішення та ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.

Скарга обґрунтована тим, що, на думку скаржника:

1. Апеляційний суд не врахував правові позиції Верховного Суду щодо:

• необхідності обрання належного та ефективного способу захисту;

• захисту лише законного та порушеного права чи інтересу;

• відсутності у громадських організацій права звертатися до суду без доказів матеріально-правової заінтересованості.

2. Позивач не довів право на звернення до суду, не надав доказів порушення прав своїх членів чи інших осіб.

3. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 50, 51, 79¹ Земельного кодексу України та статті 15 Закону України “Про екологічну мережу України”.

4. Земельна ділянка не належить до території парку «Дружби Народів», схеми екологічної мережі міста Дніпра не затверджено, а землі рекреаційного призначення дозволяють будівництво об’єктів фізичної культури і спорту.

Відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу ГО “Платформа Громадський Контроль” просить залишити її без задоволення, а судові рішення – без змін, наголошуючи на правильному застосуванні судами норм матеріального та процесуального права, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду.

Позивач зазначає, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, стосуються інших справ, не подібних до цієї, та що скаржник не довів неправильного застосування статей 50, 51, 79¹ ЗК України і статті 15 Закону “Про екологічну мережу України”.

Позиція Верховного Суду

І. Щодо права ГО “Платформа Громадський Контроль” на звернення до суду у цій справі

Ключові висновки в цій частині:

1. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 № 12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (пункт 2.6 Рішення).

2. Вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: (1) статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; (2) мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; (3) інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; (4) чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; (5) добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.

3. Суд звертає увагу, що позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

4. Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23- 25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

На основі цих та низки інших висновків Верховний Суд сформував позицію, що позивач вправі звертатися до суду для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується довкілля. Верховний суд встановив, що ця громадська організація діяла в межах своїх статутних повноважень, які передбачають можливість захисту екологічних інтересів суспільства. Окрім того, з огляду на положення Оргуської конвенції доступ громадських організацій до суду у справах, що стосуються охорони довкілля, є важливим інструментом забезпечення права громадськості на участь у захисті екологічних прав. Верховний Суд підтвердив, що такі організації мають право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність органів влади чи інших осіб, якщо це спричиняє або може спричинити негативний вплив на довкілля.

ІІ. Щодо вирішення по суті

Ключові висновки в цій частині:

1. Отже, на спірній земельній ділянці, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), будівництво будівель та споруд, що призначені не для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства, без зміни її цільового призначення суперечить приписам ЗК України.

2. Проте колегія суддів звертає увагу, що саме по собі ухвалення рішення про передачу земельної ділянки у постійне користування для будівництва не обов`язково тягне порушення природоохоронного законодавства. Належність земельної ділянки до земель рекреаційного призначення не виключає можливість будівництва, зокрема, об`єктів фізичної культури і спорту, якщо це не порушує режим використання земель рекреаційного призначення (частина третя статті 52 ЗК України). Встановлення чи невстановлення речового права на земельну ділянку (зокрема, права постійного користування) також саме по собі не тягне порушення природоохоронного законодавства.

3. Дотримання природоохоронного законодавства спрямоване на задоволення інтересу суспільства в цілому і належить до публічно-правової сфери відносин (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18, пункти 45, 54- 56)). Контроль дотримання природоохоронного законодавства відбувається, зокрема, шляхом встановлення містобудівних умов та обмежень, які включають, серед іншого, вимоги до проектування і будівництва щодо благоустрою та озеленення земельної ділянки (пункт 8 частини першої статті 1 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”), проведення експертизи проектів будівництва (стаття 31 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”).

4. Водночас у справі, що переглядається, позивач не звертався з вимогами публічно-правового характеру, а заявлені ним вимоги фактично носять цивільно-правовий характер. Вимоги, заявлені позивачем, фактично спрямовані на захист цивільних прав територіальної громади як власника земельної ділянки, оскільки вони в разі їхнього задоволення матимуть наслідком, за встановлених судами обставин будівництва багатофункціонального спорткомплексу втручання у виключні повноваження органу місцевого самоврядування стосовно розпорядження землею, та позбавлення відповідача-2 володіння земельною ділянкою на праві постійного користування та повернення земельної ділянки територіальній громаді (в особі Дніпровської міської ради).

5. Звернення до суду з цивільно-правовим спором (про припинення права постійного користування на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку) через призму реалізації мети статутної діяльності громадської організації не узгоджується із завданням господарського судочинства, положеннями Оргуської конвенції і не може слугувати підставою позову про захист екологічних прав громадян. Крім того, звернення до суду з позовом під приводом захисту порушених прав та інтересів інших осіб у сфері дотримання екологічного законодавства за відсутності публічно-правового спору і безвідносно до порушення безпосередньо чиїхось прав чи інтересів, зокрема громадської організації, у цьому спорі, виключає і право на захист.

Дійсно, ухвалення рішення у цій справі про передачу земельної ділянки у постійне користування саме по собі може і не складати порушення природоохоронного законодавства. Згідно з частиною третьою статті 52 Земельного кодексу України, землі рекреаційного призначення дозволяють будівництво об’єктів фізичної культури і спорту, якщо таке будівництво не суперечить режиму використання цих земель. У цьому контексті важливо, щоб ці плани проходили відповідні оцінки – СЕО на етапі містобуідвної документації, ОВД на етапі проекту будівництва, а містобудівні умови та обмеження враховували екологічні вимоги, зокрема благоустрій і озеленення території.

Верховний Суд зазначив, що контроль за дотриманням природоохоронного законодавства здійснюється в межах публічно-правових механізмів, таких як видача містобудівних умов, проведення експертизи проєктів будівництва та перевірки відповідності проєктів законодавчим вимогам. Водночас, на думку ВС, у цій справі позивач звернувся з вимогами, які мають цивільно-правовий характер і фактично спрямовані на захист прав територіальної громади, як власника земельної ділянки. Суд вказав, що задоволення таких вимог може стосуватися виключних повноважень органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землею.

Висновок. Посилаючись на те, що звернення до суду з позовом під приводом захисту порушених прав та інтересів інших осіб у сфері дотримання екологічного законодавства за відсутності публічно-правового спору і безвідносно до порушення безпосередньо чиїхось прав чи інтересів, зокрема громадської організації, у цьому спорі, виключає право на захист – Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог ГО “Платформа Громадський Контроль”. Втім, попри скасування рішень судів попередніх інстанцій, ВС сформував низку важливих висновків, зокрема в частині права громадських організацій звертатися до суду у довкіллєвих справах, можливостей будівництва на території зелених насаджень загального користування тощо.

Зазначимо, що громадським організаціям слід уважно проаналізувати свої статутні документи перед поданням позовної заяви від свого імені, адже невідповідності будуть судом трактуватися не на користь громадськості. В таких випадках корисно мати серед позивачів і фізичних осіб, адже доведення їхнього права на звернення до суду у подібних справах є менш складним та більш очевидним для суддів.