Ефективне функціонування громадянського суспільства є неможливим без налагодження відкритого та конструктивного діалогу між різними його представниками. Така комунікація не може здійснюватися без критики та неприємних дискусій. З приводу межі дозволеного та червоних ліній між конструктивними зауваженнями та порушеннями честі, гідності і ділової репутації осіб, субʼєктного складу осіб, чиї права порушуються у тому чи іншому випадку, неодноразово висловлювались як українські суди, так і Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ). Пропонуємо детальніше ознайомитись із такою практикою.
Щодо практики Верховного Суду
Реквізити рішення Верховного Суду | Правовий висновок стосовно правовідносин із захисту честі, гідності та ділової репутації |
Постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі No 522/16923/16-ц | Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Позивач не довів порушення його прав, оскільки інформація, що була розміщена в соціальній мережі «Фейсбук», стосується ГО «Об’єднання українсько- чеченської дружби», яка в цій справі залучена як третя особа. При цьому та обставина, що позивач є керівником ГО «Об’єднання українсько-чеченської дружби», не є підставою визначати порушення прав позивача, оскільки він звернувся до суду із цим позовом як фізична особа, а не як керівник указаної громадської організації з метою представлення її інтересів та захисту ділової репутації. |
Постанова Верховного Суду 10 квітня 2019 року у справі No 398/4136/15-ц | Відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. |
Постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі No757/22307/17-ц | За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Водночас суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, – була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики й оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства їхньою діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар’єру публічної особи, погодилися на таку увагу. |
Постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року усправі No 758/14324/15-ц | У справі, що переглядалася, були поширені оціночні судження з урахуванням стилістики поширеної відповідачами інформації, застосованих мовних зворотів та відсутності посилань на конкретні факти, що узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 46 рішення у справі «Lingens v. Austria» від 8 липня 1986 року, де зазначено, що наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень – ні. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов’язана доводити їхню правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. |
Постанова Верховного Суду від 20 травня 2019 року усправі No 591/7099/16-ц (До подібних висновків в іншій справі дійшов КЦС ВС, який скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі No 380/951/17) | Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також має право на власне тлумачення справи в тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, наддавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та в такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки й напряму, що пов’язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. |
Постанова Верховного Суду від 6 березня 2019 року усправі No 545/3721/15-ц | КЦС ВС погодився з позицією апеляційного суду, що завдання дитині тілесних ушкоджень мало місце під час навчального процесу, подія викликала суспільний інтерес. На батьківських зборах обговорювався саме факт, щодо якого ОСОБА_2 і висловлював своє бачення обставин та причин цього випадку, своє ставлення до нього та до винних осіб. Висловлювання відповідача у справі взяті з контексту його виступів та теми загальних зборів – обговорення нещасного випадку, який стався з дитиною, а тому на відповідача не може бути покладена цивільно-правова відповідальність за допущені висловлювання критики щодо позивача у справі на батьківських зборах. Указані висловлювання не носять характеру образ (хоча і висловлені в агресивній формі), а є критичними стосовно причетної до цієї обставини людини – позивачки у справі – та є вираженням поглядів відповідача на вказані події. |
З текстом постанови Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі No127/24530/16-ц (Аналогічний правовий висновок сформульований у постановах Верховного Суду: – від 27 березня 2019 року у справі No 344/16715/15-ц | Як зазначив КЦС ВС, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв’язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. |
Постанова Верховного Суду від 8 травня 2019 року у справі No 761/37180/17 | Необхідно зважати на те, що межа допустимої критики щодо державного службовця визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи. Тому державний службовець має бути готовим виявляти більшу толерантність до висловлювань засобів масової інформації. |
Щодо практики ЄСПЛ
Реквізити рішення ЄСПЛ | Правовий висновок стосовно правовідносин із захисту честі, гідності та ділової репутації |
Рішення ЄСПЛ від 29 березня 2005 року (заява No 72713/01) у справі «Українська Прес- Група» проти України» | Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється Конвенцією. |
Рішення ЄСПЛ від 20 травня 1999 року у справі «Бладет Тромсо і Стенсаас проти Норвегії», рішення ЄСПЛ від 22 січня 1999 року у справі «Яновський проти Польщі» | Свобода висловлювань також охоплює інформацію чи ідеї, які ображають, шокують чи дратують, але має особливу важливість стосовно преси, завданням якої є передача інформації чи ідей щодо політичних питань та інших питань, які представляють загальний інтерес. |
Рішення ЄСПЛ від 1 липня 1997 року у справі «Обершлік проти Австрії (No 2)» (заява No 20834/92), рішення ЄСПЛ від 24 червня 2004 року у справі «Принцеса фон Ганновер проти Німеччини», з текстом рішення ЄСПЛ від 25 червня 2019 року у справі «Цу Гуттенберг проти Німеччини» (заява No 14047/16) | Політичні діячі та посадові особи, які обіймають політичні (публічні) посади або здійснюють публічну владу, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики в ЗМІ. |
Рішення ЄСПЛ від 31 березня 2011 року (заява No 6428/07) у справі «Сірик проти України» | Звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи посадовими особами цього органу під час виконання ними своїх службових обов’язків не може вважатися поширенням відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію. |
Із викладених правових позицій можна зробити висновок про те, що для того, аби говорити про порушення недоторканості честі, гідності, ділової репутації, наявною має бути сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; поширена інформація має стосуватися певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширенною має бути недостовірна інформація, тобто така, яка не відповідає дійсності; поширення такої інформації порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. А також, межі критики та висвітлення міркувань стосовно рішень і дій осіб, що обіймають політичні посади чи посади державної служби є значно ширшими, а такі особи мають бути готовими почути на свою адресу критичні висловлювання.