Гірський хребет Свидовець відомий своїми неймовірними краєвидами, привабливими ландшафтами, озерами, вода в яких настільки прозора, що на дні видно кожен камінчик. Одним із чинником, що відіграв важливу роль у формуванні даного хребта є рельєф льодовикового походження – численні кари та троги.
Часто в днищах кару після танення льодовика утворювалися озера, наприклад система Ворожецьких озер, що складається з двох невеликих водойм. Верхнє озеро лежить на висоті 1460 м н.р.м., а нижнє розташоване на 15 м нижче від верхнього, на висоті 1445 м. Різняться озера і морфометричними особливостями улоговини: верхнє має округлу форму, більшу площу (0,7 га) і глибше (до 4.5 м), а нижнє – видовжену форму улоговини, площу – 0,2 га і максимальну глибину – до 1,9 м. Дно верхнього озера складене уламковим матеріалом, який зноситься зі схилів. Замулення озера є поступовим, однак незначним, тож озеро не встигає швидко заростати. Дно верхнього озер нерівномірне, похиле. Так, у присхиловій частині озерної улоговини глибини становлять близько 4–4,5 м, а біля стоку вони зменшується до 0,8–1,5 м. Це пояснюється екзараційною роботою льодовика, оскільки присхилові частини кару завжди глибші. Дно нижнього озера нагадує овалоподібну чашу з максимальними глибинами в центрі. Берегова лінія озер є слабо розчленованою. Живиться нижнє озеро внаслідок стоку з верхнього.
За сприятливих погодніх умов у Ворожецькому карі влітку зберігається сніжник. Він повністю тане лише в найбільш жаркі роки. Вода із сніжника підтримує рівень Ворожецького озера, а те, в свою чергу, дає початок великому струмку – Ворожечеку. З Апшинецького озера витікає інший струмок – Апшинечок, який при злитті з Ворожечеком утворює річку Апшинець.
Дані озера мають мають важливе наукове, природопізнавальне, рекреаційне значення і потребують обов’язкової охорони. Озера Апшинець, Ворожеське й Ґеришаска мають статус гідрологічних пам’яток природи місцевого значення площею 2,6, 0,7 і 1,2 га, відповідно.
Розглянемо законодавчі гарантії для озер із статусом гідрологічних пам’яток природи місцевого значення. Відповідно до статті 28 закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території пам’яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. На території пралісових пам’яток природи забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів та видалення захаращеності (крім догляду за лінійними об’єктами та вирубування окремих дерев під час гасіння пожежі), будівництво споруд, прокладання шляхів, лінійних та інших об’єктів транспорту і зв’язку, випасання худоби, промислова заготівля недеревинних лісових продуктів, проїзд транспортних засобів (крім доріг загального користування та транспортних засобів оперативних і спеціальних служб). Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених пам’ятками природи, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Згідно зі ст. 94 Водного кодексу України водні об’єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об’єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України “Про природно-заповідний фонд України”. На водних об’єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.
Ст. 96 Водного кодексу вказує, що під час розміщення, проєктування, будівництва, реконструкції і введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, а також під час впровадження нових технологічних процесів повинно забезпечуватися раціональне використання вод. При цьому передбачаються технології, які забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання, попередження їх шкідливої дії, охорону земель від засолення, підтоплення або переосушення, а також сприяють збереженню природних умов і ландшафтів як безпосередньо в зоні їх розміщення, так і на водозбірній площі водних об’єктів.
Забороняється здійснення проектів господарської та іншої діяльності без оцінки їх впливу на стан вод.
Окремо слід наголосити, що Україна є учасницею Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. Дана конвенція містить статтю 6, яка вказує, що Сторони, враховуючи гідрологічні, біологічні і екологічні, а також інші особливості басейнів гірських річок, зокрема, проводять політику, спрямовану на збереження природних водостоків, джерел, озер та ресурсів підземних вод, а також на збереження та охорону водно-болотних угідь і водно-болотних екосистем, охорону від негативних природних та антропогенних явищ, таких як повені та аварійне забруднення водних ресурсів. Згадана Конвенція ратифікована законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» від 7 квітня 2004 року № 1672-IV .
Крім того, наша держава має зобов’язання перед Водним форумом з питань захисту від паводків в басейні р. Тиси, за якими вона зобов’язана охороняти природні комплекси Українських Карпат та річки Чорна Тиса.
Тому захист озер Свидовецького масиву є пріоритетним завданням. Відтак, збереження таких унікальних водних об’єктів повинні братися до уваги місцевими органами влади при плануванні розвитку туризму та інших видів економічної діяльності на своїй території та ретельно оцінюватися всі економічні переваги та можливі збитки для довкілля із залученням широких кіл громадськості.
Підготовлено:
Черемшук Світлана, практикант ЕПЛ, студентка Київського Національного Університету імені Т.Г. Шевченка
Соломія Баран, юрисконсульт ЕПЛ
