Людство багато років розуміє, що ядерні об’єкти, що використовуються у мирних цілях, можуть ставати ціллю терористів, і такі об’єкти можуть створювати загрозу міжнародному миру та безпеці. Для цього світовим співтовариством прийнято ряд міжнародних конвенцій, таких як Міжнародна Конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму, Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок, та інші. Сторонами цих угод є і росія, і Україна, і більшість демократичних країн світу.
Так, Конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму визначає злочином використання радіоактивного матеріалу чи пристрою будь-яким чином або використання чи ушкодження ядерного об’єкту таким чином, що відбувається вивільнення або створюється загроза вивільнення радіоактивного матеріалу: i) з наміром спричинити смерть чи серйозне каліцтво; або ii) з наміром завдати істотної шкоди власності чи навколишньому середовищу; або iii) із наміром змусити фізичну чи юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію чи утриматися від неї.
Проте дана конвенція не застосовується під час воєнних дій: дій збройних сил під час збройного конфлікту, як ці терміни розуміються в міжнародному гуманітарному праві, які регулюються цим правом.
Також Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу та ядерних установок https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_024?find=1&text=зброй#Text із відповідною поправкою, визнає незаконними такі навмисні дії:
Навмисне вчинення:
a) без дозволу компетентних органів такі дії, як отримання, володіння, використання, передавання, видозмінення, знищення чи розпилювання ядерного матеріалу, що спричиняє або може спричинити смерть будь-якої особи або заподіяти їй серйозне каліцтво, або завдати суттєвої шкоди власності;
b) крадіжки ядерного матеріалу або його захоплення шляхом
грабежу;
c) привласнення або отримання шляхом обману ядерного матеріалу;
d) дії, які являють собою вимогу шляхом загрози силою або застосування сили, або за допомогою будь-якої іншої форми залякування про видачу ядерного матеріалу.
Ця Конвенція застосовується до ядерного матеріалу, що використовується в мирних цілях і знаходиться в процесі міжнародного перевезення, а також що використовується в мирних цілях при використанні, зберіганні і перевезенні всередині держави. Конвенція стосується і ядерних об’єктів, де ядерні речовини зберігаються. Росія, білорусія, Україна є сторонами цієї угоди та останньої поправки до неї.
Проте Поправка до конвенції вказує, що вона не застосовується в умовах збройного конфлікту. (ст.4В) https://treaties.un.org/doc/Publication/UNTS/No%20Volume/24631/A-24631-0800000280478876.pdf
Отож сучасні дії окупантів із росії на території українських АЕС слід визначати за правилами міжнародного гуманітарного права, а саме: Женевської конвенції 1949р.та протоколів до неї. Так, Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text у статті 56 говорить про захист установок і споруд, що містять небезпечні сили : Установки і споруди, що містять небезпечні сили, а саме: греблі, дамби й атомні електростанції, – не повинні ставати об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли такі об’єкти є воєнними об’єктами, якщо такий напад може викликати звільнення небезпечних сил і наступні тяжкі втрати серед цивільного населення. Інші воєнні об’єкти, розміщені в цих установках або спорудах чи поблизу них, не повинні ставати об’єктами нападу, якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил у таких установках або спорудах та наступні тяжкі втрати серед цивільного населення.
У всіх випадках цивільне населення й окремі цивільні особи продовжують користуватися правом на повний захист, що надається їм міжнародним правом, включаючи захист шляхом вжиття застережних заходів, передбачених у статті 57. Якщо захист припиняється і які-небудь з установок, споруд або воєнних об’єктів, зазначених у пункті 1, зазнають нападу, вживаються всі практичні запобіжні
заходи, щоб уникнути вивільнення небезпечних сил.
Стаття 57. Запобіжні заходи при нападі
1. При проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об’єкти.
2. Щодо нападів вживаються такі запобіжні заходи:
a) ті, хто планує напад або приймає рішення про його здійснення:
a.1) роблять все практично можливе, щоб пересвідчитися в тому, що об’єкти нападу не є ні цивільними особами, ні цивільними об’єктами й не підлягають особливому захисту, а є воєнними об’єктами у значенні пункту 2 статті 52, і що згідно з положенням
цього Протоколу напад на них не заборонено;
a.2) вживають усіх практично можливих запобіжних заходів при виборі засобів і методів нападу з тим, щоб уникнути випадкових втрат життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і випадкової шкоди цивільним об’єктам і, в усякому випадку, звести їх до мінімуму;
a.3) утримуються від прийняття рішень про здійснення будь-якого нападу, який, як можна очікувати, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдасть випадкової шкоди цивільним об’єктам або те й інше разом, що було б надмірним щодо конкретної і прямої воєнної
переваги, яку передбачається одержати;
b) напад відміняється або зупиняється, якщо стає очевидним, що об’єкт не є воєнним, що він підлягає особливому захисту, або що напад, як можна очікувати, викличе випадкові втрати життя серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і завдасть випадкової шкоди цивільним об’єктам або те й інше разом, що було б
надмірним щодо конкретної і прямої воєнної переваги, яку передбачається отримати;
c) робиться ефективне завчасне попередження про напади, які можуть торкнутися цивільного населення, за винятком тих випадків, коли обставини цього не дозволяють.
Коли можливий вибір між кількома воєнними об’єктами для отримання рівноцінної воєнної переваги, обирається той об’єкт, напад на який, як можна очікувати, створить найменшу небезпеку для життя цивільних осіб та для цивільних об’єктів.
Отож захоплення російською армією атомних станцій України, обстріли території довкола, нищення інфраструктури, є прямим порушенням вимог Женевської конвенції та протоколів до неї. Попри визнання держави-агресора порушником міжнародного гуманітарного права, перед Україною та міжнародною спільнотою стоїть виклик – як попередити можливі аварійні ситуації на ЧАЕС та ЗАЕС та захисти світ від радіаційного забруднення. МАГАТЕ також висловила своє занепокоєння станом на ЧАЕС ще 8 березня 2022 року, який пов’язаний із неможливості змінити персонал на станції через захоплення персоналу російськими військами. https://www.iaea.org/newscenter/pressreleases/update-15-iaea-director-general-statement-on-situation-in-ukraine Проте стану занепокоєння не достатньо сьогодні, треба діяти.
На сьогодні ЄС та світ повинні зрозуміти серйозність та глобальність загрози, яку несуть путінські найманці в Україні. У путіна є бункер для переховування у випадку ядерної загрози, а чи є бункер в керівництва ЄС, США та МАГАТЕ?
