9 квітня 2024 року Європейський суд з прав людини (далі- ЄСПЛ) виніс рішення у трьох справах, що безпосередньо стосуються зміни клімату. Цей день безумовно увійде у історію як кліматичного руху, так і правозахисного. У звʼязку із важливістю та свого роду прецедентністю практики ЄСПЛ, вважаємо за доцільне розглянути винесені рішення. Відео-запис винесення судових рішень можна знайти тут: http://surl.li/slkrg .
Рішення у справі «Verein KlimaSeniorinnen Schweiz та інші проти Швейцарії» (заява № 53600/20)
Дана справа стосувалася скарги чотирьох жінок і швейцарської асоціації Verein KlimaSeniorinnen Schweiz, члени якої стурбовані наслідками глобального потепління для умов життя та здоров’я. Вони вважають, що влада Швейцарії не вживає достатніх заходів для пом’якшення негативного впливу наслідків зміни клімату.
У рішенні Великої палати ЄСПЛ від 9 квітня 2024 року у цій справі Європейський суд з прав людини більшістю в шістнадцять голосів проти одного постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; і, одноголосно, що було встановлено порушення пункту 1 статті 6 (доступ до правосуддя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
ЄСПЛ встановив, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод включає в себе право на ефективний захист державними органами влади від серйозних негативних наслідків зміни клімату для життя, здоров’я, добробуту та якості життя.
Однак ЄСПЛ постановив, що четверо окремих заявників не відповідають критеріям статусу жертви за статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оголосивши їхні скарги неприйнятними. Асоціація-заявник Verein KlimaSeniorinnen Schweiz, згідно із позицією ЄСПЛ, навпаки, мала право (locus standi) подати скаргу щодо загроз, пов’язаних зі зміною клімату в державі-відповідачі, від імені тих осіб, які могли стверджувати, що піддаються конкретним загрозам або негативним впливам зміни клімату на їхнє життя, здоров’я, благополуччя та якість життя, які захищені Європейською конвенцією з прав людини.
ЄСПЛ встановив, що Швейцарська Конфедерація не виконала своїх обов’язків («позитивних зобов’язань») за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод щодо зміни клімату, будучи при цьому стороною Паризької Угоди. ЄСПЛ наголосив на існуванні критичних прогалин в процесі створення відповідної внутрішньо-державної нормативної бази, включаючи нездатність швейцарської влади кількісно визначити на національному рівні обмеження на викиди парникових газів (далі – ПГ) за допомогою вуглецевого бюджету чи будь-яким іншим чином. Швейцарія також не досягла своїх попередніх цілей щодо скорочення викидів ПГ. Визнаючи, що національні органи влади користуються широкими дискреційними повноваженнями щодо впровадження законодавства та інших заходів, ЄСПЛ постановив, на основі наданих йому матеріалів, що органи влади Швейцарії не діяли вчасно та належним чином для розробки та реалізації відповідного законодавства та здійснення необхідних заходів в цьому випадку.
Крім того, ЄСПЛ встановив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також застосовний до скарги Verein KlimaSeniorinnen Schweiz, мова йде про порушення права на доступ до правосуддя. ЄСПЛ постановив, що швейцарські суди не надали переконливих аргументів щодо того, чому вони вважали непотрібним розглядати по суті скарги асоціації-заявника. Вони не взяли до уваги переконливі наукові дані щодо зміни клімату та не сприйняли скарги достатньо серйозно.
Рішення у справі «Carême проти Франції» (заява № 7189/21)
Ця справа стосувалась скарги колишнього жителя та голови муніципалітету Гранд-Сінте, який стверджував, що Франція вжила недостатніх заходів для запобігання глобальному потеплінню і що така недостатня діяльність Франції тягне за собою порушення права на життя та права на повагу до приватного та сімейного життя.
Беручи до уваги той факт, що заявник не мав, на думку ЄСПЛ, відповідних зв’язків з Гранд-Сінте і що, крім того, він наразі не проживав у Франції, ЄСПЛ повважав, що для цілей будь-якого потенційно звʼязку із порушенням статті 2 (право на життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя чи житла) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод він не міг стверджувати, що має статус жертви згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рішення у справі «Дуарте Агостіньо та інші проти Португалії та 32 інших» (заява № 39371/20)
Про цю справу ми вже розповідали на ресурсах ЕПЛ, із попередніми напрацюваннями можна ознайомитись за посиланням: http://surl.li/slkhd .
Справа «Дуарте Агостіньо та інші проти Португалії та 32 інших» стосується наявних і майбутніх серйозних наслідків зміни клімату, у яких, на думку заявників, винні держави-відповідачі і які, як стверджують заявники, впливають на їхнє життя, добробут, психічне здоров’я та мирне використання житла.
Заявниками виступають шість молодих громадян Португалії. Вони стверджували, що Португалія вже відчуває низку наслідків зміни клімату, включаючи підвищення середньої температури та сильну спеку, що стало основною причиною лісових пожеж. Вони посилалися на різні статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародні документи, такі як Паризька угода 2015 року та Конвенція про права дитини, а також загальні звіти та висновки експертів щодо шкоди, завданої зміною клімату.
На думку заявників, Португалія та 32 інші держави-відповідачі несуть відповідальність за ситуацію, про яку йдеться. Вони стверджували, що в даний час вони піддаються ризику негативних наслідків від зміни клімату, що ризик значно зросте протягом їхнього життя. Вони стверджували, що зміна клімату особливо вплинула на їхнє покоління і що, враховуючи їхній вік, втручання в їхні права було більш помітним, ніж у випадку попередніх поколінь.
Стосовно екстериторіальної юрисдикції держав-відповідачів, крім Португалії, ЄСПЛ встановив, що за приписами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цьому випадку не було достатньо підстав для розширення, шляхом судового тлумачення, екстериторіальної юрисдикції у спосіб, про який просили заявники. Таким чином, територіальна юрисдикція була встановлена щодо Португалії, тоді як юрисдикція не могла бути встановлена щодо інших держав-відповідачів. Таким чином, скаргу заявників проти інших ніж Португалія держав-відповідачів визнано неприйнятною відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.
Беручи до уваги той факт, що заявники не звернулися до жодного судового механізму захисту в Португалії щодо питань, викладених у своїх скаргах, скарга заявників до ЄСПЛ проти Португалії була визнана неприйнятною через невичерпаність національних засобів правового захисту.
Висновки. Формування практики Європейського cуду з прав людини щодо зміни клімату надзвичайно важливе для забезпечення захисту основних прав і свобод людини в контексті екологічних викликів. Вироблення чітких норм і прецедентів допоможе забезпечити доступ до справедливого суду, захист життя та здоров’я, а також право на життя в безпечному для здоров’я довкіллі. Така практика стане важливим кроком у розвитку правової системи, яка враховує екологічні аспекти та відповідає на сучасні виклики зміни клімату. Із викладеного бачимо, що відповідна практика починає формуватися, а прогресивні позиції ЄСПЛ формуються, втім все ще існує ряд викликів, які ще має бути подолано на шляху до належного і повного захисту права людини на життя у безпечному та сталому довкіллі. Досліджена практика ЄСПЛ вкотре демонструє важливість визнання на рівні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на безпечне для життя та здоровʼя довкілля, яке визнано і закріплено на рівні конституцій більшості європейських держав.