25 травня 2022 року Верховний Суд України ухвалив постанову у справі №487/6970/20, яка стосувалась важливих питань екологічного права, моральної шкоди та їх взаємодії в сучасній правовій системі. Суть справи полягала у позові громадської організації «Стоп Шлам» проти ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» про стягнення понад 9 мільярдів гривень компенсації моральної шкоди, завданої 1 279 особам. Ця справа стала тестом на здатність правосуддя захистити громадян в умовах довкіллєвих викликів.
У цій справі, позивачі заявили, що підприємство зберігає небезпечні відходи — червоні шлами, які спричиняють забруднення повітря та ґрунтів. За їхніми словами, це не лише загрожувало здоров’ю населення, а й спричиняло значний психологічний тиск і моральні страждання для людей. Втім, викликом стало наведення чітких доказів зв’язку між діями підприємства та завданою шкодою.
Складність справи також була зумовлена неоднозначністю проведених екологічних експертиз. Суд апеляційної інстанції визнав висновки, надані експертами, недопустимими через порушення процедурних вимог, що поставило під сумнів обґрунтованість позовних вимог.
У свою чергу, Верховний Суд сформував такі ключові висновки:
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов`язковими для виконання, визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги щодо запобігання його забрудненню та інші питання, пов`язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів, а нормування, в свою чергу, полягає у встановленні уповноваженими державними органами екологічних нормативів відповідно до вимог чинного законодавства. І такими екологічними нормативами є: гранично-допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин (ГДВ), рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів; нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих і біологічних впливів на нього.
Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про статус та кількість членів, в інтересах яких заявлено позов. Так, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції ГО «Стоп Шлам» є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Оргуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «;Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства (зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17 (провадження № 12-186гс18). Крім того апеляційний суд вказав, що ГО «Стоп Шлам» звернулась із позовом в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів, проте суд першої інстанції членами ГО «Стоп Шлам», в чиїх інтересах звернулась вказана громадська організація, зазначив 1273 особи. Тобто суд апеляційної інстанції зробив взаємовиключні висновки стосовно права природоохоронної організації звертатися із позовом в інтересах своїх членів, не врахувавши, що ГО «Стоп Шлам» звернулась із позовом в інтересах 1 279 своїх асоційованих членів. Тому оскаржену постанову в цій частині належить змінити.
Посилання позивача на те, що транскордонне перевезення іноземних відходів червоного шламу з боку ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» із їх захороненням в Україні призводить до порушення статті 32 Закону України «Про відходи», необґрунтоване. Як встановлено судом апеляційної інстанції, ввезення відходів ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» в Україну не відбувається, відходи у вигляді червоного шламу утворюються на території України в процеси господарської діяльності та видаляються згідно з законодавством України, відповідач ввозить давальницьку сировину – боксити, що не є відходами.
Апеляційним суд встановив, що в основу висновку інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року №34883/20-48/34884/20-48 покладені дослідження зразків червоного шламу, проведені ДП «Науковий центр превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л. І. Медведя Міністерства охорони здоров`я України» та ДУ «Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва» Національної академії медичних наук України. Тобто має місце передоручення проведення експертизи, зокрема, основного питання, яке ставилось на дослідження – вміст хімічних речовин у зразках червоного шламу, іншим особам, які не є експертами та щодо них немає відомостей про їхню обізнаність про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Таким чином висновок експерта складений з порушенням вимог статей 104, 106 ЦПК України тому він є недопустимим доказом. У судовому засіданні апеляційного суду сторонам роз`яснювалось право заявити клопотання про проведення екологічної експертизи, проте, сторони не скористались зазначеним правом. З цих же підстав колегія суддів відхиляє й доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив висновок судової інженерно-екологічної експертизи від 14 травня 2021 року № 34883/20-48/34884/20-48, яким встановлювалась токсичність відходів червоних шламів. Доводи касаційної скарги про те, що відсутність дозволу на здійснення операцій у сфері поводження із відходами дозволяє правомірно здійснювати таку діяльність, є передчасними.
Висновки. Ця справа показує, наскільки важливим є дотримання процедур і забезпечення якісної доказової бази в екологічних справах. Відсутність належних доказів щодо впливу діяльності підприємства на довкілля та здоров’я населення унеможливила задоволення позовних вимог. Водночас суд підтвердив, що громадські організації мають право представляти екологічні інтереси громадян, але лише за умови належної правової обґрунтованості. Справи такого характеру вказують на потребу вдосконалення підходів до оцінки моральної шкоди в екологічних конфліктах. Це не лише питання правової техніки, але й сигнал про важливість дотримання екологічних стандартів і етичної відповідальності бізнесу перед суспільством.
Із повним текстом вказаної судової практики можна ознайомитись у Реєстрі судових рішень з питань, що стосуються довкілля, який адмініструється ЕПЛ: http://caselawepl.org.ua
