Угода, якої було досягнуто, стосується “відкритого моря” – територій Світового океану поза межами національних юрисдикцій.
Остаточний текст угоди був складений 5 березня у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку, після 38-годинного переговорного марафону. Усього ж переговори тривали понад 10 років.
Метою угоди є надання охоронного статусу 30 % площі відкритого моря до 2030 року для збереження і відновлення морських екосистем.
В угоді запроваджується обмеження ряду видів людської діяльності на охоронюваних ділянках відкритого моря — рибальства, видобутку корисних копалин, судноплавства. Також передбачена процедура оцінки впливу на довкілля для діяльності, що буде проводитись у відкритому морі.
Згідно з повідомленнями, в угоді є ряд слабких місць. Зокрема, в угоді чітко не визначено, чи обмеження на ряд видів людської діяльності будуть носити абсолютний характер (повна заборона), чи відносний (обмеження певних параметрів). Крім того, передбачено, що за певних умов сторони можуть відмовитись від охоронного статусу.
Важливим питанням для країн, що розвиваються, був обмін інформацією і справедливий розподіл вигод від досліджень та використання генетичних біологічних ресурсів океану. Адже ці країни часто не мають фінансових можливостей для проведення таких досліджень.
Вважається, угода є великим кроком уперед адже вона покликана на практиці втілити принцип 30 Х 30, прийнятий на грудневій конференції ООН з біорізноманіття, за яким 30 відсотків морських екосистем повинні отримати охоронний статус до 2030 року.
Для набуття чинності угода повинна пройти процедури ратифікації державами-підписантами.
Водночас, угода є значним кроком у розвитку права охорони морського середовища, оскільки остання міжнародна угода у цій сфері була прийнята понад 40 років тому.
