МБО «Екологія-Право-Людина», продовжує серію інформаційних матеріалів про законопроект № 3091 «Про державний екологічний контроль», спрямованих на роз’яснення його основних положень з метою сприяння їх правильному розумінню зацікавленими сторонами та швидкого просування у парламенті.
Одним із основних завдань проекту Закону України «Про державний екологічний контроль» було подолання обмежень, що накладаються на контролюючі органи Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Встановлені цим законом рамки діяльності для контролюючих органів, цілковито обґрунтовані і виправдані для одних сфер, є неприпустимий для сфери охорони довкілля. Не секрет, що необхідність повідомляти суб’єкта господарювання про проведення планового заходу державного екологічного контролю, необхідність отримувати погодження вищестоящого органу на проведення позапланового заходу за зверненням фізичної особи, неможливість проведення позапланового заходу за зверненням громадської організації чи органу місцевого самоврядування є несумісними із завданнями екологічного контролю. Наслідком є низька ефективність екологічного контролю та значна, подекуди непоправна шкода довкіллю. Поширення положень Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» на органи державного екологічного контролю призвело також до значної кількості недопусків екологічних інспекторів на перевірки.
Перехідними положеннями до законопроекту вносяться зміни до статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» такого змісту: «Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного екологічного нагляду (контролю), його територіальні органи зобов’язані забезпечити дотримання з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про державний екологічний контроль», виключно вимог частин першої, четвертої, шостої – сьомої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої – чотирнадцятої статті 4, частин першої – четвертої, шостої, восьмої – десятої статті 7, частин першої, другої та четвертої статті 12, статей 13 – 18, 20, 21 цього Закону». Така форма розмежування сфери дії двох законів дозволяє, з одного боку, поширити на екологічний контроль основоположні засади держаного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, а з іншого, забезпечити екологічному контролю достатні законодавчі можливості якісно виконувати поставлені перед ним завдання.
У цьому ж контексті законопроект встановлює адміністративно-господарські штрафи для суб’єктів господарювання за недопуск до перевірки. Розмір штрафу варіюється в залежності від ступеня екологічного ризику від господарської діяльності, і становить триста розмірів мінімальної заробітної плати для суб’єктів господарювання із найвищим та високим ступенем екологічного ризику, двісті – із середнім та сто – із низьким, тобто майже півтора мільйона, мільйон та півмільйона гривень відповідно.
Встановлення спеціальних правил для органів екологічного контролю та запровадження високих штрафів, на думку авторів, має вирішити проблему недопусків на підприємства, дозволить підвищити ефективність екологічного контролю, а згодом і рівень дотримання вимог природоохоронного законодавства.
У наступних матеріалах ми продовжимо висвітлювати аспекти законопроекту, а також інформуватимемо широку громадськість про прогрес у адвокатування проекту Закону України «Про державний екологічний контроль» № 3091.
Попередні новини про проект Закону України «Про державний екологічний контроль» № 3091