29 вересня 2020 року уряд подав до Верховної Ради України проєкт Закону «Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення” (№ 4167)1. Нагадаємо, що метою законопроєкту є запобігання, зменшення та усунення промислового забруднення, шляхом впровадження вимог щодо застосування найкращих доступних технологій, інтегрованого дозволу, моніторингу викидів та контролю операторів установок. Регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів забруднених стічних вод та контроль операцій у сфері управління з відходами є основними завданнями Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди, впровадження якої є зобов’язанням України в рамках Угоди про асоціацію.
Урядовий законопроєкт № 4167 є результатом дворічної роботи спеціальної робочої групи, в складі якої працювали фахівці Міндовкілля, Офісу підтримки реформ при Міндовкіллі, а також експерти проєкту міжнародної технічної допомоги, присвяченого впровадженню в Україні директиви про промислові викиди. Текст законопроєкту пройшов два раунди громадського обговорення, а також суттєво вдосконалювався в ході міжвідомчого погодження.
Тим не менше, вже на чотирнадцятий день після реєстрації основного законопроєкту групою народних депутатів на чолі із нардепом Марусяком О.Р. був зареєстрований «альтернативний» за № 4167-1 під аналогічною назвою2. Варто зазначити, що автори альтернативного проєкту не брали участі у розробці основного і навіть не входять до складу Комітету Верховної Ради України з екологічної політики та природокористування3. Разом з тим, ці народні обранці взяли на себе відповідальність розробити один із найскладніших механізмів комплексного управління промисловим забрудненням, та ще й зробили це у рекордні строки.
На жаль, насправді усе не так. «Автори» законопроєкту № 4167-1 взяли відкликану попередню версію (законопроєкт № 3117 від 24.02.2020) та видозмінили її на власний розсуд. При цьому керувалися явно не державницькими інтересами. Варто відзначити хоча би такі «вдосконалення»: процедура отримання інтегрованого дозволу перестала відповідати вимогам директиви, на впровадження якої розроблявся законопроєкт, текст повністю втратив складову державного контролю, хоча вона як одна із ключових відображена у назві альтернативного акту, запроваджується можливість відтермінування строків модернізації та впровадження найкращих доступних технологій для великих промислових забруднювачів іще на п’ятнадцять-двадцять (!) років.
Більше того, дата введення в дію законопроєкту прив’язується до іншого законодавчого акту – Закону «Про затвердження висновків найкращих доступних технологій та методів управління», що свідчить про нерозуміння авторами альтернативного законопроєкту принципів розробки та затвердження найкращих доступних технологій та методів управління (надалі – НДТМ). Натомість, автори мали би знати, що висновки НДТМ – 1) є специфічними для різних галузей промисловості (в ЄС на сьогодні розроблено понад тридцять довідкових документів у різних галузях промисловості, які містять висновки НДТМ); 2) висновки НДТМ є технічними документами, не містять норм права і, відтак, не можуть затверджуватися законом; 3) НДТМи є універсальними для усіх країн, оптимальні варіанти співвідношення вартості очисного обладнання та його екологічного ефекту є однаковими, і для Німеччини, і для України. Відтак вигадування українського “велосипеда” та ще й затвердження його дизайну парламентом є безглуздим і може призвести лише до недієздатності системи.
Прикро спостерігати, що подібний підхід до законотворчої роботи не вперше має місце у сфері екологічних реформ. Схожа доля спіткала, зокрема, такі важливі законопроєкти як «Про управління відходами» та «Про державний екологічний контроль». Нездатні розробити реальні альтернативні рішення, недобросовісні законотворці ліплять «альтернативні законопроєкти» із чужих текстів шляхом включення до них окремих лобістських правок. Фактично особи, які не розуміють змісту реформ, таким відвертим способом просувають вигідні комусь позиції, або просто псують оригінальні законопроєкти з метою затягування їх розгляду у парламенті. Складається враження, що лобісти великих забруднювачів винайшли дієвий спосіб відкладення екологічних реформи та зриву строків євроінтеграції. Доречно тут згадати і нещодавню історію із альтернативним законопроєктом у сфері управління відходами депутата Юрченка, щодо якого зараз ведеться кримінальне провадження.
МБО «Екологія-Право-Людина» вже писала про затягуванням екологічних реформ Комітетом з екологічної політики та природокористування. Сподіваємося, що цього разу депутати врахують попередній досвід, зазначені вище застереження та схвалять напрацьований урядом законопроєкт уже в найближчий час. Це, до речі, не позбавить авторів законопроєкту № 4167-1 можливості представити свої пропозиції у якості правок між читаннями.
Євроінтеграція – це не лише питання вдосконалення законодавства, це, в першу чергу, питання охорони довкілля та здоров’я населення. Чи готові ми чекати іще двадцять років на чисте повітря поки олігархи відтягуватимуть модернізацію, економитимуть на використанні застарілого обладнання та наживатимуть статків для себе і своїх родин за кордоном?
На сьогодні забруднення навколишнього природного середовища на глобальному рівні спричиняє близько 16 відсотків передчасних смертей щороку, що в 15 разів перевищує кількість смертей у збройних конфліктах та війнах. Забруднення атмосферного повітря у 2016 році, за даними Інституту оцінки та вимірювання показників здоров’я (Institute for Health Metrics and Evaluation), призвело в Україні до понад 58 тис. смертей. Захворювання, викликані високим рівнем забруднення, спричиняють зменшення продуктивності праці та валового внутрішнього продукту у країнах з низьким та середнім доходом до 2 відсотків.
За додатковою інформацією звертайтеся до:
Єлизавета Алексєєва, керівник інформаційно-аналітичного відділу ЕПЛ
Email: e.aleksyeyeva@epl.org.ua, office@epl.org.ua
Телефон: +38 032 225 72 82
2 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=70176
