Огляд ситуації з руйнуванням інфраструктури водопостачання та водовідведення у Донецькій області

Донецькій області завжди бракувало водних ресурсів, навіть її природа пристосована до виживання в умовах маловоддя. А наявні запаси води розподілені вкрай нерівномірно. Єдиним великим джерелом питної води є Сіверський Донець, що протікає по північній частині області, в ній же зосереджені й основні запаси підземних вод. В південній частині області ситуація з водними ресурсами ще складніша – річки Приазов’я не можуть задовольнити потреби в питному і господарському водопостачанні, а підземні води у багатьох місцях мають високу мінералізацію і специфічний хімічний склад (2-8 г/дм³, подекуди аж до 53 г/дм³)¹ та підвищену жорсткість, а отже, їх використання можливе переважно для господарських потреб невеликих міст і сіл. Питна вода зустрічається дуже рідко. В багатьох випадках такі води потребують досить вартісної фізико-хімічної підготовки для доведення до питної якості, втім, окремі водозабори (Мангушський, Приморський поблизу Маріуполя, Тельманівський в м. Бердянськ, балка Широка та Кам’янувата Новоазовського району) відіграють важливу роль у місцевому водозабезпеченні.

В період активного промислового розвитку Донбасу виникла потреба в забезпеченні великих обсягів води для гірничовидобувних, металургійних, хімічних підприємств. Отже, протягом 85 років сформувалася та функціонує унікальна, масштабна система водопостачання, основою якої є канал Сіверський Донець-Донбас (СДД) довжиною 132,2 км, пропускною здатністю 43 м³/с із подачею 1106 млн м³/рік, що перекидає воду з Сіверського Дінця з водозабору поблизу Слов’янська до Верхньокальміуського водосховища. 4 станції підйому, розташовані в Семенівці, Часовому Ярі, Майорську та Макіївці, забезпечують підйом води на 200 м. Станції 1-3 повинні експлуатуватися одночасно, їхня автономна робота неможлива. Додатково використовуються 17 водоймищ з загальним обсягом води 674,1 млн м3 та 3 підземних водозабори. Водосховища слугують для того, щоб підтримати необхідний об’єм води, коли на каналі СДД проводиться технічне обслуговування або ремонтні роботи; запаси більшості з них не можуть забезпечити достатню кількість води в середньо- та довгостроковій перспективі.

Питна вода виробляється на 18 фільтрувальних станціях продуктивністю 2,8 млн м³/добу; для подачі води споживачам працює 64 водопровідних насосних станції. Централізована подача води здійснюється на відстань 260 км від річки Сіверський Донець каналом СДД до міста Донецька і далі Південно-Донбаським водопроводом до міста Маріуполь². Другий донбаський водогін постачає воду до Слов’янська, Краматорська, Дружківки, Костянтинівки та навколишніх населених пунктів. Комунальне підприємство “Компанія “Вода Донбасу” здійснює централізоване водопостачання майже всієї Донецької області, зокрема й забезпечуючи локальні водоканали. З 2014 по 2022 рік компанія обслуговувала як підконтрольні уряду України, так і тимчасово окуповані території, забезпечуючи питною водою близько 4 млн людей та обслуговуючи їх побутові та промислові потреби. До початку повномасштабного вторгнення компанії доводилося долати ряд труднощів, зокрема:

• Зношеність та моральна застарілість основних активів компанії;

• Високе енергоспоживання обладнання, зокрема, насосних станцій, що проектувалося в часи, коли дешевої електроенергії не бракувало. В 2015-2016 роках частка витрат на електроенергію в структурі операційних витрат на виробництво послуг водопостачання становила 62%, при цьому тарифи на електроенергію зростали швидше, ніж тарифи на воду для споживачів;

• Екологічні ризики водовідведення, застарілість каналізаційних очисних споруд. На деяких з них більше не здійснюється біологічна очистка (аерація), на інших є проблеми з обробкою та утилізацією осадів. Ще одна проблема – залежність від електропостачання, адже при знеструмленні неочищені стоки скидаються у Сіверський Донець;

• Високі втрати води (32-36% до початку війни на Донбасі і 50% за 2015 рік з урахуванням пошкодження мереж внаслідок бойових дій)³;

• Складне фінансове становище компанії;

• Застарілість обладнання фільтрувальних станцій і погіршення якості води;

• Ризики для обладнання та персоналу через бойові дії, неможливість швидкого проведення ремонтних робіт.

Ще 19 лютого 2022 року окупанти обстріляли насосну станцію першого підйому Південнодонбаського водогону, пошкодивши два трансформатори, внаслідок чого була зупинена подача води на 4 фільтрувальні станції: Карлівську, яка забезпечує водопостачання у Білозерське, Білицьке, Гірник, Добропілля, Мирноград, Новогродівку, Покровськ, Селидове, Українку, у селища міського типу: Олександрівку, Водянське, Вишневе, Желанне, Курахівку, Святогорівку, Гострий, Цукурине та села: Олександропіль, Аннівка, Балаган, Беззаботівка, Григорівка, Зоряне, Водяне, Орлівка, Ластівчине, Промінь, Нововодяне, Світле, Іверське, Миколаївка, Миронівка, Петрівка, Лисівка; Великоанадольську, яка забезпечує водопостачання у міста: Волноваха, Докучаєвськ, Вугледар, селище міського типу Новотроїцьке, села: Володимирівка, Жовтневе, Ольгинське, Благодатне, Ближнє, Ясне; Старокримські №1, №2, які забезпечують водопостачання у Маріуполь, Сартану, Старий Крим. Маріуполь (майже 450 тисяч людей) перевели на водопостачання зі Старокримського водосховища, вода якого відрізняється майже вдвічі підвищеною жорсткістю⁴. Частину населених пунктів перепідключили до Карлівської фільтрувальної станції, у Вугледар, Волноваху та деякі інші міста (всього близько 46 000 людей) було організовано підвіз води.

21 лютого знеструмлено Донецьку фільтрувальну станцію, тимчасово припинено водопостачання Авдіївки та трьох населених пунктів Очеретинської громади – Ласточкиного, Орлівки та Верхньоторецького. Всього без води залишилось понад 29 тисяч людей⁵. Ремонтні роботи неможливо було розпочати одразу, оскільки бойовики так званої “ДНР” не давали працівникам гарантій тиші. Те, що Донецька фільтрувальна станція була єдиним джерелом водопостачання міста, давно створювало проблеми з його стабільністю, адже й місто, й водоводи зазнавали регулярних обстрілів ще до повномасштабної війни. Суттєвих інших джерел водопостачання в місті немає, воно здійснювалося централізованим питним водопроводом із водозабором з каналу Сіверський Донець – Донбас поблизу м. Пантелеймонівка, технічна вода з якого надходила на Донецьку фільтрувальну станцію. За 2018 рік споживання води лише населенням становило 1,44 тис. м³ на добу⁶. В програмі “Вода Донбасу” зазначалося про необхідність будівництва резервної лінії водопостачання від Карлівської фільтрувальної станції.

Технічну воду в Авдіївці роздавали в деяких бойлерних, частково місто забезпечували свердловини, в старій частині міста – колодязі; в районах садибної забудови є колонки. При цьому свердловини в місті дають лише технічну воду, що потребує доочистки, обладнання для якої відсутнє в достатній кількості⁷. Відтоді водопостачання не відновлювалося через бойові дії, в березні технічну воду в деякі точки розвозила ДСНС. Питна вода продавалась по 1,2-1,5 грн/літр, вразливим групам населення надавалась безкоштовно⁸. Через обстріли, коли було пошкоджено пожежну частину, пожежний транспорт Авдіївки було передислоковано в інший населений пункт в кінці травня⁹. КП “Служба єдиного замовника” певний час забезпечувала функціонування насосів і постачання технічної води¹⁰.

Авдіївське ВУВКГ КП “Компанія “Вода Донбасу” утримувало централізовану каналізацію міста на балансі, приймало стоки від споживачів та перекачувало їх на очисні споруди ПрАТ “Авдіївський коксохімічний завод”. За 2018 рік середньодобовий обсяг стоків, що проходив очистку, складав 1,01 тис. м³. Проте підприємство зазнавало тяжких обстрілів у квітні – так, 3 травня внаслідок прицільного обстрілу автобуса з робітниками загинуло 10 людей, ще 20 були поранені; інфраструктура заводу зазнала значних руйнувань. Від початку травня завод переведено у стан холодної консервації, на відновлення знадобиться 8-10 місяців інтенсивної роботи¹¹. Станом на кінець жовтня в місті залишалося близько 2000 мешканців¹².

Одним із найбільш проблемних міст з точки зору водопостачання був Торецьк. Його водопостачання здійснювалося від двох джерел, Горлівської фільтрувальної станції трубопроводом, що проходив через лінію зіткнення, та насосної станції четвертого підйому Другого Донецького водогону. Вже з перших днів конфлікту водопостачання в місті припинилося у зв’язку зі знеструмленням насосної станції 3 підйому каналу СДД, що подавала воду на Горлівську фільтрувальну станцію. Місто перепідключили на резервне джерело постачання, але вода подавалася в об’ємі 10% від норми одну добу через три¹³. В кінці березня КП “Вода Донбасу” порадила користувачам довше кип’ятити воду, оскільки через зменшення запасів хлору і хлоровмісних реагентів, які постачальник компанії відмовився доставляти, знезараження води досягалося підвищенням дози перманганату калію. При цьому до деяких районів міста вода взагалі не надходила¹⁴. Лише за період приблизно 10 квітня – 20 травня 2022 року, за даними публічних ресурсів ДСНС України та ГУ ДСНС України у Донецькій області, було розвезено більше ніж 930 тон води до Авдіївки, Торецька, Красногорівки та Білицького. В кінці липня було зроблено спробу відновити водопостачання¹⁵, що виявилася невдалою через бойові дії, і води в місті не вистачало навіть попри доставку її силами ДСНС, які не мали змоги робити це щодня. Мешканці були змушені стояти в довгих чергах, набирати дощову воду¹⁶.

Водопостачання в Покровській громаді працювало з перебоями від початку повномасштабної війни, оскільки на Карлівській фільтрувальній станції постійно відбувалися знеструмлення через ворожі обстріли. Навіть ця вода по суті не була питною через недостатнє очищення. Втім, перед громадою постала подвійна проблема регулярних ремонтів живлення фільтрувальної станції в умовах обстрілів та необхідності заощаджувати воду Карлівського водосховища, резерв якого з часом суттєво вичерпався¹⁷. Запроваджувалися графіки подачі води, спершу погодинно¹⁸, потім по днях, міська влада анонсувала навіть “рейди” на громадян, які поливали городи від централізованого водопостачання¹⁹. У вересні вода з Карлівського водосховища розподілялася між Покровською та Мирноградською громадами за графіком 3/3 дні²⁰.

В місті пробурено 16 свердловин, громадяни активно облаштовують приватні свердловини, комунальні служби підвозять воду. Благодійники надали місту чотири станції доочистки води до питної якості. Міська влада розглядала проект очищення вод Центральної та Краснолиманської шахт, проте він потребує отримання погоджень та оцінки якості води для того, щоб її використання було дозволене хоча б як технічної²¹. У селищі Родинському було забезпечено постачання воді зі свердловини шахти “Краснолиманська” дебітом 500 м³ на добу. Така вода є умовно питною, хоча щотижня відбираються її проби для контролю. До цього ситуація в Родинському була настільки критичною, що жителі зливали воду з батарей. Використання такого локального джерела дозволило заощадити майже тисячу кубометрів води на добу для Покровська²². На одній з природних водойм встановили також очисну систему виробництва Ірландії, надану міжнародними організаціями як гуманітарна допомога, яка проводить механічне очищення та знезараження ультрафіолетом, а отриману технічну воду подають до водогінних мереж Покровської громади²³. Про вичерпання більшості резервних джерел водопостачання говорив і очільник Донецької ВЦА Павло Криленко наприкінці жовтня 2022 року²⁴.

Вже в березні Вугледар був під щільним вогнем російських окупантів. Водопостачання припинилося майже одразу. На якийсь час у водогін запустили шахтні води з підземних ємностей, як технічні, “умовно чисті”²⁵. Електрика в місті була відсутня, на території пожежно-рятувальної частини працював генератор, що давав можливість людям підзарядити телефони, втім, використання свердловин в місті ускладнене навіть там, де вони є. Альтернативним джерелом води є криниці в досить віддалених селах.

За 3 та 5 км від міста розташовані шахти “Південнодонбаська” глибиною 420 м та ім. Сургая глибиною 1372 м. В разі припинення електропостачання зупиняється водовідлив, а підтоплення однієї з шахт, за принципом сполучених посудин, зумовлює підняття рівня шахтних вод в іншій. Таке явище призводить до просідання поверхні, підйому забруднених шахтних вод до водоносних горизонтів, потрапляння заліза, сірки, нафтопродуктів та інших забруднюючих речовин у воду криниць і свердловин. Про ризик екологічної катастрофи через забруднення водоносних горизонтів у Вугледарі шахтними водами говорилося ще у попередні роки у зв’язку з можливим відключенням живлення шахт через заборгованість²⁶.

“Водно-екологічний фактор важчий за військові наслідки. Можна відновити завод, дорогу, міст, дім. А оцей процес, який запускається при некерованому затопленні шахт, веде територію до втрати життєздатності та повного опустелювання”, – гірничий інженер та гідрогеолог Євген Яковлев²⁷.

З другої половини березня ДСНС налагодила підвезення питної і технічної води до Вугледара, Мар’їнки, Авдіївки та інших міст. Станом на 30 березня у Вугледарі було роздано вже 90 тон питної води²⁸. Проте російські загарбники не зважали навіть на цю життєво важливу потребу. 1,3, 4 та 5 квітня до Вугледара доставляли по 10 тон води, 6 квітня працівникам ДСНС вдалося роздати не всю привезену воду через обстріли²⁹. 3 травня росіяни обстріляли цивільних громадян, що вийшли набрати води, троє людей загинуло³⁰. На початок травня із 15 000 людей в місті залишилося близько 2000³¹. Попри постійні обстріли та жорсткі бої за кілька кілометрів від міста, деяка кількість людей не хоче виїжджати навіть перед зимою. Більше ніж 80% міста зруйновано постійними обстрілами та авіаударами. Станом на вересень ситуація з водою в місті дуже важка. Жителі ходили за питною водою на пожежну станцію, інколи купували привозну в магазинчику, якщо були гроші. Інколи брали технічну воду з джерел, проте, за словами місцевих жителів, влітку була посуха, її не вистачало, і доводилося дуже сильно заощаджувати її. За відсутності води було дуже складно гасити пожежі. В 20-х числах вересня під час обстрілу загинули ще кілька жителів, що йшли по воду³². Непрацююча каналізація, звалища побутових відходів та стихійні поховання створюють додаткові ризики забруднення ґрунтових вод.

Очисні споруди Вугледара знаходяться на північний захід від міста. 27 грудня 2018 року була завершена реконструкція, що включала в себе заміну обладнання (у відстійниках, насоси у системах циркулювання води і перекачки мулу, зовнішні технологічні трубопроводи тощо), автоматизацію всіх процесів та спорудження лінії електропередач до станції освітлення води, що дозволило покращити якість стоків, які скидали в річку Кашлагач (басейн Дніпра)³³. Наразі немає даних про руйнування на них.

В Маріуполі руйнування системи водопостачання призвело до найтяжчих наслідків і перетворилося на гуманітарно-екологічну катастрофу, істинний масштаб якої навряд чи можна буде оцінити і після деокупації. Проблеми з водою виникали ще до війни, що було зумовлено як природними (низька забезпеченість поверхневими водами і їх специфічний хімічний склад, високомінералізовані підземні води, лише окремі водозабори придатні для питного водопостачання), так і структурними чинниками. Потужне промислове місто із такими великими підприємствами, як “Азовсталь” та ММК ім. Ілліча, фактично знаходилось на “системі життєзабезпечення” водою з віддалених джерел. 70-80% водопостачання міста надходило Південно-Донбаським водогоном з Сіверського Дінця, 20% давало Старокримське водосховище (також Кальчикське водосховище на р. Кальчик, Донецька область).

Ще в радянські часи розглядалися різні варіанти вирішення проблеми вразливості водопостачання міста. Серед них об’єднання Павлопільського та Старокримського водосховища (вода була б технічної якості, проте менш жорстка, це зменшило б навантаження на Старокримське водосховище, де була загроза нестачі води в посушливі роки), подача води з Каховського водосховища (вода відповідала б державним санітарним правилам і нормам, проте проект був технічно складним і вартісним, а його реалізація тривала б щонайменше 5 років), а також будівництво опріснювальної станції³⁴. Розглядалися альтернативні засоби забезпечення міста водою та відхід від послуг монополіста КП “Компанія “Вода Донбасу”, чиї послуги були вартісні та неякісні³⁵.

Маірупольське регіональне управління компанії постачало воду від Маріупольської фільтрувальної станції, куди вона надходила для очистки з Південно-Донбаського водогону або Старокримського водосховища, проходила фільтрування, подавалася в резервуари чистої води та знезаражувалася хлором. Далі насосні станції, що знаходяться на балансі Компанії, подавали воду в водопровідні мережі та споруди комунального підприємства “Маріупольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” (далі – КП “Маріупольське ВУВКГ”), яке обслуговувало місто Маріуполь із поселеннями-супутниками, а також окремі селища Нікольського, Мангушського та Волноваського району, всього близько 400 500 абонентів.

Кальміуський та Лівобережний райони міста отримували воду з насосної станції “Мирний”, у Центральний і Приморський райони міста вода подавалася насосною станцією “Новоселівка”, що перебуває на балансі Компанії. Вода, отримана від КП “Компанія “Вода Донбасу”, надходила споживачам через мережу водопроводів та насосних станцій КП “Маріупольське ВУВКГ”. Це підприємство також здійснювало збір та очищення господарсько-побутових стоків та частини промислових стічних вод. На його балансі знаходилося 22 каналізаційних насосних станції, 18 з них в межах міста Маріуполя.

Суттєвий вплив на стабільність цієї системи справили бойові дії ще в період АТО. В січні 2017 року була пошкоджена одна з двох ліній Південно-Донбаського водоводу, отже, частка води з Сіверського Донця знизилася до 30%. Влітку 2017 року через бойові дії на Донбасі була зупинена робота насосної станції першого підйому, через що місто було тимчасово переведене на водозабезпечення зі Старокримського водосховища. Проте вода із Старокримського водосховища має високу жорсткість і специфічний хімічний склад (вона гірка на смак), отже, питну воду жителі міста купували³⁶. Більше того, резервів цього водосховища не вистачило б надовго. Розглядався варіант встановлення очисних споруд для води річок Кальчик і Кальміус, якої мало б вистачити, проте для цього треба було отримати погодження на спорудження водозабору³⁷.

В липні 2020 року було анонсовано початок будівництва заводу з виробництва питної води в Маріуполі за фінансової та технічної підтримки Франції³⁸.

Отже, місто повністю залежало від централізованого водопостачання та установ з продажу питної води, і в разі припинення їх функціонування громадяни, фактично, опинялися в заручниках. Втім, і централізоване водопостачання нестабільне. В грудні 2021 року спостерігалося погіршення якості води з Сіверського Дінця за показниками запаху, нітритів³⁹, місто перепідключилося на воду зі Старокримського водосховища.

Після обстрілу бойовиками так званої “ДНР” насосної станції першого підйому Південно-Донбаського водогону 19 лютого 2022 року місто повністю перейшло на постачання із Старокримського водосховища⁴⁰. Вже 24 лютого розпочалися активні бойові дії, а з 2 березня воно опинилося у повній блокаді. Через обстріли з усіх видів артилерії та авіанальоти місто залишилося без електрики, води та опалення⁴¹. Від початку це було цілеспрямоване, швидке і влучне знищення інфраструктури міста⁴², в тому числі електропостачання, насосних станцій та водогону з резервного сховища, імовірно, за пособництва окремих депутатів міської ради – колаборантів. В перші дні повномасштабної війни населення розкупило всі запаси бутильованої води.

Зробити запаси води, що були б співмірні із щоденним споживанням міста, було неможливо. Альтернативних джерел води мало, і ситуація швидко стала катастрофічною. Через місто протікає р. Кальміус, що зазвичай замерзає з грудня по березень. Якість води в річці дуже низька, проведені аналізи поблизу місця впадіння в Азовське море показали перевищення по БСК, важких металах, фенолу, нітратах та нітритах та ряду інших забруднювачів, а також високу кількість патогенних мікроорганізмів, що свідчить про скид у річку неочищених каналізаційних стоків⁴³. Водозабір на Павлопільському водосховищі на р. Кальміус практично не використовувався і був “резервним”. В місті є кілька свердловин – на вул. Малофонтанна, а також в поселеннях Талаківка та Гнутово. Втім, вода з них також перевищує вимоги ДСанПіН по мінералізації⁴⁴. В цілому спостерігається пониження рівня чи зникнення води в колодязях та існуючих свердловинах через посилення посушливості та зміни клімату. Навколо міста є близько 20 свердловин, але вони призначені тільки для моніторингу якості води⁴⁵.

Джерел дуже мало, в 2011 році деякі з них були закопані через спалах холери. Збудник хвороби виявили в каналізаційних стоках, що забруднили р. Кальміус і Павлопільське водосховище⁴⁶. В джерела потрапляли каналізаційні стоки приватного сектору і вода була визнана епідеміологічно небезпечною. В 2015 році організація “Зелений центр Метінвесту” розпочала проект з відновлення джерел як альтернативи централізованому водопостачанню, проте він був контроверсійний через низьку якість води⁴⁷, всього функціонувало 3 джерела, четверте потребувало додаткового відновлення.

2 березня авіаударами було знищено інфраструктуру електромережі, а з нею зупинилася і робота насосів. В перші дні воду трохи розвозили комунальники і поліція⁴⁸, утворювалися величезні черги⁴⁹. Свідчення жителів міста, яким вдалося вирватися з окупації, дають певне уявлення про тяжкість ситуації.

“У Маріуполі знову загострилися дві проблеми, які потрібно було розв’язати давно. Ще у 2014-2015 рр. стало зрозуміло, що в місті може виникнути дефіцит питної води та хліба. Те, що тече з крана, годиться, тільки щоб город поливати. Тож усі залежні від баків, що розставлені по аптеках і дрібних магазинах. Сьогодні велика частина малого бізнесу зачинилася, і по вулицях тиняються люди з порожніми баклажками. Так само зачинені мініпекарні. Хлібозавод давно в руїнах. Десяте за величиною місто в Україні забезпечити себе хлібом і водою не в змозі”, – Іван Станіславський, маріупольський журналіст і краєзнавець⁵⁰.

Люди збирали сніг та дощову воду, зливали її із систем опалення, набирали з калюж, річки Кальміус та моря⁵¹, набирали з пожежних гідрантів⁵². В приватному секторі де-не-де були колодязі. Свердловина і джерело на Малофонтанній вулиці були однією з основних точок, де можна набрати воду, отже, містяни стояли в чергах навіть під обстрілами⁵³. Гостро бракувало води й місцевій лікарні.

“Рятувала вода з бойлера. Набирали воду, яка стікала з даху”, – Світлана, мешканка міста, для Радіо “Свобода”⁵⁴.

“Традиційне джерело — це талий сніг та дощова вода. Випав сніг у перших числах березня, і всі без виключення мешканці збирали його в якісь відра, в якісь місткості, розтоплювали та використовували для гігієнічних потреб. А хтось і для вживання як питної води чи для приготування їжі (…) Усі 5 джерел, які ми використовували для того, щоб набрати воду, мали воду дуже поганої якості. У неї був хімічний присмак, вона була дуже жорстка. На посуді, у якому її кип’ятили, залишався вапняний наліт. Вода була дуже поганої якості в усіх джерелах, які ми знайшли. Вживати її тимчасово доводилося, але, якби вживали її триваліший період, це завдало б шкоди здоров’ю”, – Роман Амелякін, мешканець міста, для Радіо “Свобода”⁵⁵.

Проте найбільша небезпека під час бойових дій у березні – квітні полягала не тільки в якості води, але й в тому, що люди, які намагалися дістатися до джерел, могли загинути під обстрілом⁵⁶. Про багато таких випадків повідомляє один з найбільш інформативних місцевих Телеграм-каналів, а також платформа “Меморіал.ua”. Серед загиблих – доцентка кафедри німецької та французької філології Маріупольського державного університету Наталія Лоскутова⁵⁷, викладачка місцевої гімназії Валентина Ковальова⁵⁸, завідувач терапевтичного відділення місцевої лікарні Андрій Гнатюк⁵⁹, що поїхав з лікарні до криниці, та багато інших містян.

Громадяни, яким вдалося виїхати з Маріуполя навесні, повідомляли про спалахи інфекцій, безпосередньо зумовлених вживанням забрудненої води: ротавірусних інфекцій⁶⁰, медики спеціального хабу для ВПО у Запоріжжі зазначали про поширення кишкових інфекцій та зневоднення у дітей, що прибували з Маріуполя⁶¹. Офіційного підтвердження цих епізодів немає.

З початку квітня окупанти трохи роздавали воду⁶², з 11 травня зробили спробу відновити водопостачання. Проте, за словами представників міської ради, пошкоджені всі 22 насосні станції та близько 50% каналізаційних мереж⁶³; скидання авіабомби ФАБ-1000 на Драмтеатр пошкодило кілометри комунікацій в центрі міста⁶⁴. Було оголошено про тестовий запуск насосної станції в с. Старий Крим, від якого вода повинна була надходити самопливом. Проте топографія міста унеможливлювала подачу таким способом без задіяння інших насосних станцій. Каналізаційно-насосні станції та колектори були пошкоджені під час бойових дій і довгий час залишалися підтопленими. При великій кількості пошкоджень в водогінних мережах та непрацюючій каналізації вода, змішуючись із стоками, потекла по вулицях⁶⁵. Зважаючи на велику кількість побутових відходів, які ніхто не утилізовував, забруднення нафтопродуктами та вибуховими речовинами внаслідок боїв, а також велику кількість стихійних поховань просто у дворах будинків, це могло отруїти навіть ті дефіцитні джерела питної води, що були у місті. Представники міської ради висловили припущення про можливість спалаху холери, особливо зважаючи на історію її виявлення в місті. Окупаційна адміністрація заперечувала таку загрозу, а отримання достовірних даних не є можливим. Проте МОЗ України зазначило, що на територіях, підконтрольних Україні, проводилося тестування, і збудника хвороби не було виявлено⁶⁶. 22 квітня при спробі повторного запуску водопостачання знову сталося підтоплення, мешканці набирали воду в комунікаційних колодязях⁶⁷ і просто в місцях, де вона текла крізь пошкоджені труби. Оскільки каналізація не працювала, стоки надходили у водні об’єкти і море. 10 липня знову спробували відновити водопостачання із аналогічним результатом. За словами радника міського голови П. Андрющенка, на той час близько 5% жителів мали доступ до води⁶⁸. Найгірша ситуація склалася в мікрорайоні Східний, де не було джерел і криниць.

Радник міського голови П. Андрющенко повідомляє, що окупанти вивозять побутове та будівельне сміття (останнього дуже багато, адже з літа почалося масове знесення пошкоджених будинків) на два полігони – на лівий берег та в Приморський район міста. Полігон в Приморському районі був законсервований в 2008 році через переповнення. Якщо продовжувати скидати на ного відходи, то їх вага може зруйнувати головний каналізаційний колектор міста, що проходить під полігоном⁶⁹. Наразі неможливо оцінити ступінь очистки стоків, є імовірність скидання неочищених вод в Азовське море.

Станом на осінь 2022 року в окремих районах міста час від часу є водопостачання. Вода подається із Старокримського водосховища, запасів якого вистачить на приблизно 9 місяців і яке до повномасштабного вторгнення використовувалося як резервне джерело води, що можна було експлуатувати періодами по 1-2 місяці. Більш-менш стале відновлення водопостачання можливе лише за умови повного припинення бойових дій, деокупації та запуску роботи каналу СДД і Південно-Донецького водоводу, що потребуватиме режиму тиші, багатьох місяців робіт та мільярдних інвестицій. Окупанти озвучували плани щодо будівництва каналу для перекидання води з Дону до міста⁷⁰, проте немає жодних підстав вірити в їх реалістичність.

В місті залишається, за різними оцінками, від 100 до 150 тисяч жителів, російський та ДНР-івський військовий контингент та, за інформацією із соцмереж, певна кількість російських заробітчан, що приїхали працювати на будівництві. Даних щодо кількості утворюваних стоків наразі немає, їх можна лише екстраполювати. Інформація щодо якості води у водогоні та джерелах відсутня. Доступ до медичної допомоги мінімальний, статистика захворюваності недоступна. Оскільки з містом є зв’язок, навряд чи вдалося б приховати факт тяжкої епідемії, такої як холера. Проте спалахи менш серйозних інфекцій, таких як ротавірусні та інші захворювання, що зумовлені антисанітарією, цілком можуть бути “рутинним” явищем. Наразі неможливо ні стверджувати, ні заперечувати це.

У Волновасі водопостачання припинилося 19 лютого 2022 року через знеструмлення Великоанадольської фільтрувальної станції, що отримувала воду з каналу СДД та подавала до міста магістральним водоводом Великоанадольська фільтрувальна станція – Донецький хіміко-металургійний завод (ДХМЗ). Резервних джерел водопостачання немає, декілька днів воду підвозили. Із 24 лютого 2022 року місто піддавалося жорстоким бомбардуванням, і скоро опинилося в облозі та повній ізоляції⁷¹. Після припинення боїв у місті немає водопостачання, електрики, газу, із 25 000 жителів залишилося 2500-3000, місто зруйноване на 90%⁷². Російські пропагандистські ресурси повідомляли про обіцянки відновити водопостачання, проте даних щодо актуальної ситуації немає.

Ще в перший день повномасштабної війни повідомлялося про пошкодження очисних споруд в Бахмуті⁷³. Бахмутська територіальна громада отримувала питну воду із двох джерел – каналу СДД та водозаборів підземних вод – Красносельського та Кліщіївського. Місто обслуговує КП “Бахмут-вода”. Із Красносельського водозабору вода надходила до Західного резервуару, розташованого біля школи №2, та подавалася в центр міста. З Кліщіївского водозабору вода надходила в Східний резервуар і живила селище Цветмет, частина центру міста, мікрорайони Собачовка, Будьонівка, Західний. Самі артезіанські свердловини не могли забезпечити потреби міста, 60% обсягу надходило від “Води Донбасу”⁷⁴. Водопровідні мережі мали високий ступінь зношеності, подекуди втрати води досягали 50%; в 2013-2019 роках була проведена реконструкція частини мереж, що дозволило знизити ступінь зношеності до 37%. В місті діяла одна станція очистки побутових стоків, на виїзді з міста в бік Слов’янська. В 2015 році на ній була проведена реконструкція з оновленням близько 60% споруд. На підприємстві здійснювалася механічна очистка, біологічна очистка та знезараження. Денний обсяг відходів, за даними 2019 року, становив 11-12 м3. Робота очисних споруд залежить від безперебійного постачання електроенергії, а підприємство не мало генераторів на випадок відключення⁷⁵. Очищені стоки скидалися в річку Бахмутка, що впадає в Сіверський Донець поблизу села Дронівка. В 2020 році повідомлялося, що навіть попри реконструкцію, у стоках, що надходять в річку, зафіксовано перевищення по фосфатах в 5 разів, по нітратах – в 2,5 разів⁷⁶.

Вже в травні російська артилерія обстрілювала околиці Бахмута, в місті почалися перебої з електрикою та водопостачанням⁷⁷. Спочатку існувала можливість проведення ремонтних робіт, проте 13 липня водопостачання було припинено через знеструмлення Артемівської фільтрувальної станції⁷⁸. Ремонтні роботи ускладнювалися масованими обстрілами. В кінці липня КП “Бахмут-вода” повідомило про пошкодження мережі електропостачання Артемівської фільтрувальної станції. Без води залишилася східна частина міста, частково центральна частина Бахмута, смт. Червона Гора, селище Ступки, Ягідне, Хромове-3. Крім того, обстрілами пошкоджено та не відновлено електропостачання Красносільського та Кліщіївського водозаборів, а також Західного резервуару. Без води залишилася друга половина Бахмута, селище Опитне, села Кліщіївка, Андріївка, Іванград. Ремонтні роботи затягувалися на невизначений термін. На Красносільському водозаборі встановлено генератор, що дозволяв час від часу набирати воду у Західний резервуар⁷⁹. В місті функціонувала певна кількість водорозбірних колонок та криниці. 3 вересня було пошкоджено водопровідну мережу до Східного резервуару⁸⁰. Восени та до початку грудня КП “Бахмут-вода” час від часу вдавалося наповнювати Західний резервуар за допомогою генератора⁸¹, Артемівська фільтрувальна станція не працювала⁸². В Бахмуті великі черги за водою на фоні постійної загрози обстрілів; в місті кілька місяців не вивозиться сміття, що створює загрозу забруднення підземних вод фільтратом⁸³. Дані щодо стану Кліщіївського водозабору не вдалося знайти, проте вже восени селище стало лінією фронту.

У Слов’янську системи водопостачання обслуговує КП “Словміськводоканал”, джерелом води для міста є канал Сіверський Донець – Донбас. Через бойові дії і знеструмлення водопостачання припинилося з середини травня 2022. Крім того, 27 травня було пошкоджено Другий Донецький водогін⁸⁴. 1 червня було зроблено спробу відновити водопостачання, коли вдалося полагодити лінію Слов’янська ТЕС – Миколаївка та заживити станції 1 та 2 підйому каналу СДД. Потрібно було ще відновити подачу електрики на насосні станції ДДВ, але вже 2 червня роботи припинили через обстріли⁸⁵. Вже 4 червня міський голова повідомив, що поновити подачу води поки неможливо через падіння рівня Сіверського Дінця на Маяцькому водоводі, який подавав її на місцеву фільтрувальну станцію. Імовірно, це було зумовлено спуском Оскільського водосховища, яке в літні місяці використовувалося для регулювання стоку і як “банк води”⁸⁶. В місті встановили ємності з водою⁸⁷. Влітку жителі прали у ставку, набирали воду з насосів, єдиного джерела постачання в місті, і висловлювали побоювання щодо наявності будь-якої води зимою, коли труби почнуть замерзати⁸⁸. В липні воду по місту розвозили цистернами, ремонт джерел водопостачання, розташованих за містом, був тимчасово неможливий через обстріли. Також виникали проблеми з каналізацією⁸⁹. 19 листопада повідомлялося про облаштування двох станцій очистки води, закуплених МКЧХ, які автономно виробляли гіпохлорит натрію за допомогою електролізу солі і не залежали від постачання хлоровмісних реагентів⁹⁰. 22 листопада стартував проект з видачі очищеної води із системи, встановленої за сприяння благодійників Ротарі-клубу⁹¹.

Більше 5000 га (дві третини міста) знаходяться в зоні ризику підтоплення ґрунтовими водами. Місто побудоване в болотистій місцевості, а порушення поверхневого стоку через забудову, порушення природних дренажних мереж, замулення річок та озер, незадовільна робота каналізаційних систем загострили цю проблему. В місті функціонує 30 насосних станцій, що відкачують ґрунтові води. Перебої в роботі каналізаційних мереж можуть призвести до забруднення ґрунтових вод, що підходять близько до поверхні, та водних об’єктів. В 2019-2020 КП “Словміськводоканал” допустило скидання в р. Казенний Торець, одну з найбільших приток Сіверського Дінця, неочищених стоків з перевищенням по нітратах і фосфатах⁹². Хоча питний водозабір на місто знаходиться вище за течією Сіверського Дінця, скидання неочищених стоків, наприклад, в разі перебоїв з живленням очисних споруд, матиме негативні екологічні наслідки для Сіверського Дінця та населених пунктів, що користуються водою з річки нижче за течією.

Ще з травня неможливо було подавати воду в Лиманську громаду через пошкодження об’єктів централізованого водопостачання⁹³. Після деокупації повністю зруйнована інфраструктура в Лимані⁹⁴ і Святогірську, де залишається близько 7 сотень людей. Містяни готуються використовувати талу воду, міська влада обіцяє обладнати два пункти обігріву з електрикою і водою⁹⁵.

Екологічні загрози й потенційні наслідки

Руйнування системи питного та господарського водопостачання

Донеччина завжди була досить маловодною територією, а зміни клімату дедалі загострюють цю проблему. Іншою проблемою є втрата Оскільського водосховища, яке слугувало “банком води” для Донеччини в літні місяці та вичерпання ресурсу локальних водосховищ і можливість його відновлення, якщо наступні роки будуть маловодними, як 2020-й. Жодне велике місто області не зможе задовольнити свої потреби у воді із власних джерел, якщо не працюватиме система подачі води каналом Сіверський Донець – Донбас та відгалуженими від нього водоводами. Зношеність активів системи водопостачання на початок повномасштабної війни становила, за різними даними, 60% і більше, втрати води досягали 37-40% після ремонтів і близько 50% без них. Наразі проблема сталого постачання питної води на Донеччині не має вирішення.

Втрата доступу до питної води змушує людей користуватися будь-якими доступними запасами води, щоб вижити – поверхневими водоймами, криницями, джерелами. Люди змушені вживати воду невідомої якості. На тимчасово окупованих територіях контроль її якості неможливий. Це, в свою чергу, може призвести до спалахів хвороб, що передаються через воду або зумовлені антисанітарією. Так, за даними Короткої доповіді про прогрес виконання Протоколу про воду та здоров’я за 2019-2021 роки⁹⁶, в країні протягом 2021-2015 років фіксувалися спалахи таких хвороб, як ротавірусна інфекція, вірусний гепатит А, в 2019 році зафіксований спалах бактеріальної дизентерії, для яких було доведено зв’язок із вживанням недоброякісної води. В умовах ускладненого доступу до медичної допомоги наслідки поширення хвороб можуть стати серйозними.

Забруднення поверхневих та підземних вод побутовими та іншими стоками

Іще до початку повномасштабної війни зношеність каналізаційних систем та очисних споруд перевищувала 50%. Багато з них були побудовані в 1960-70 роках та вичерпали проектний ресурс, а також використовували застарілі технології. Не на всіх очисних спорудах працювала аерація (біологічна очистка). Навіть при роботі у “звичайному” режимі фіксувалися випадки скидання неочищених та недоочищених стоків із перевищенням нормативів по нітратах, фосфатах, азоту амонійному, що свідчить про недоочистку побутових стоків. А в разі припинення живлення неочищені стоки скидатимуться безпосередньо у водні об’єкти, що значно погіршить екологічний стан Сіверського Дінця та його приток – Бахмутки, Казенного Торця та ін. Наразі невідомий стан каналізаційних мереж у м. Маріуполі та екологічні наслідки для Азовського моря. Існує і ще одна проблема, пов’язана із тим, що нині непрацююче містоутворююче підприємство забезпечувало очистку побутових стоків міста, як-от, Авдіївський коксохім.

Ще одну загрозу становить потрапляння нафтопродуктів та важких металів, а також фільтрату стихійних сміттєзвалищ, в підземні води, питні запаси яких в області є рідкісними. За даними моніторингу БУВР Сіверського Дінця в липні 2022 року, в районі питного водозабору неподалік від Слов’янська зафіксовано перевищення азоту амонійного в 2,4 рази у порівнянні з середніми багаторічними значеннями, нітритів – у 2,8 рази⁹⁷.

Забруднення шахтними водами та промисловими стоками

Воєнні дії призвели до руйнування численних підприємств металургійної, хімічної, нафтохімічної промисловості, гальванічних цехів. Через те, що значна частина пунктів моніторингу недоступна, важко встановити вплив забрудненого поверхневого стоку на якість води у Сіверському Дінці. Проте в липні 2022 року вже фіксувалося перевищення вмісту ртуті у 8,4 рази в р. Сухий Торець поблизу Слов’янська⁹⁸. Через бойові дії припинений водовідлив у більшості шахт, зокрема, у Вугледарі, невідома ситуація в Торецьку. Наразі невідомий стан із підтопленням шахт на територіях, окупованих до 24 лютого 2022 року, проте за більш ранніми повідомленнями, там практично припинений водовідлив на всій території від Горлівки до Єнакієвого⁹⁹. Шахтні води мають високу мінералізацію, вміст сульфатів, заліза та марганця. Їх прорив у ґрунтові води зробить воду криниць та свердловин непридатною для пиття, а перелив у поверхневі водні об’єкти може призвести до того, що в області майже не залишиться джерел потенційно питної води.

Підготувала Ірина Бабаніна