Регіон: Україна
Дата відкриття: лютий 2012 року
Суть справи: Захист права кожного на доступ до публічної інформації
Суть проблеми:
Секретаріат КМУ та Мінприроди встановили плату за копіювання і друк публічної інформації на необґрунтовано високому рівні. Мінприроди не відрізняє інформацію екологічну від решти публічної інформації, що у поєднанні із високим рівнем відшкодування порушує міжнародні зобов’язання України за Орхуською конвенцією.
Основні факти:
01 грудня 2011 року ЕПЛ звернулася до Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) із запитом в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації». У своїй відповіді КМУ повідомив, що копію запитуваного нами документу буде надіслано ЕПЛ після оплати фактичних витрат на копіювання відповідно до ст. 21 Закону «Про доступ до публічної інформації». За надання документу в 13 сторінок КМУ просив 13 гривень відшкодування.
4 серпня 2011 року перший заступник керівника Секретаріату Кабінету Міністрів затвердив Норми витрат на копіювання та друк документів, що надаються за запитами на інформацію. Даними нормами встановлено розмір плати за копіювання і друк документів за виготовлення однієї сторінки формату А4 у 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати.
Міністерство екології та природних ресурсів України (далі – Мінприроди) 2 грудня 2011 року видало Наказ, яким затвердило Розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, яким передбачено аналогічні ставки плати за інформацію.
Більше того, документи Секретаріату КМУ та Мінприроди передбачають стягнення такої плати, починаючи із першої сторінки. Таким чином, за 10 сторінок плата не стягується, а за 11 сторінок відшкодовуються витрати на копіювання всіх 11 сторінок, тобто 11 гривень за розцінками Мінприроди та Секретаріату КМУ.
Оскарження:
А. Національний рівень
Вважаючи, що встановлення плати за копіювання та друк на такому рівні порушує право ЕПЛ на безкоштовний доступ до інформації об’ємом не більше 10 сторінок та гарантію щодо обмеження розміру відшкодування на копіювання чи друк виключно фактичними витратами, ЕПЛ у лютому 2012 року оскаржила акти Секретаріату КМУ та Мінприроди про ставки відшкодування за інформацію до Окружного адміністративногосуду міста Києва.
Станом на липень 2012 року суд відкрив провадження по справі, провід попереднє судове засідання і приступив до судового розгляду справи.
12 вересня 2012 року своєю Постановою Окружний адміністративний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» до Секретаріату Кабінету Міністрів України та Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання незаконними та скасування: Наказу першого заступника Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України № 91 від 04.08.11 р.; Розміру фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджених наказом Мінприроди № 504 від 02.12.11 р.; п. 4 Порядку відшкодування фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, затверджений наказом Мінприроди № 504 від 02.12.11 р.
05 березня 2014 Київський апеляційний адміністративний суд своєю ухвалою відмовив Позивачу у задоволенні апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без змін. Суд касаційної інстанції відмовив у перегляді рішення.
Крім звернення до адміністративного суду МБО «Екологія-Право-Людина» звернулася за офіційним тлумаченням положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо плати за інформацію до Конституційного суду України (надалі – КСУ), зокрема ставилося питання про тлумачення положень про обов’язок оплати інформації починаючи із першої чи одинадцятої сторінки. КСУ відмовив ЕПЛ у відкритті конституційного провадження посилаючись на те, що ЕПЛ не навела достатнього обґрунтування у зверненні необхідності у офіційному тлумаченні ч. 1 ст. 21 Закону у системному зв’язку із з ч. 2 цієї статті в аспекті питання, чи гарантує ця стаття безоплатне надання кожному перших десяти сторінок на запит незалежно від кількості аркушів, що виготовляються для задоволення запиту. КСУ зазначив, що норми ч. 2 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є чіткими, зрозумілими і такими, що передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання і друк документів понад встановлену Законом кількість сторінок, а тому не потребують офіційною інтерпретації.
