Аліна Самура, спеціаліст з міжнародних питань ЕПЛ
У даній статті автор проаналізує рішення, прийняте 20 квітня 2010 року Міжнародним судом ООН у справі щодо целюлозних заводів на річці Уругвай. Даний спір відноситься до транскордонних екологічних спорів і стосується видачі Уругвая дозвоів на будівництво двох целюлозних заводів на річці, котра демаркує кордон між Аргентиною і Уругваєм. Приклад вирішення цього спору зробив суттєвий позитивний внесок у розвиток міжнародного права. Який саме цей внесок та в чому він полягає автор розгляне нижче.
Вступ
04 травня 2006 року Аргентина подала до Міжнародного суду ООН[1] заяву про судовий розгляд справи проти Уругвая стосовно спору, пов’язаного із запланованим будівництвом з дозволу Уругвая одного целюлозного заводу, а також будівництвом і введенням в експлуатацію другого заводу,які знаходяться на річці Уругвай (надалі – ріка) та про порушення останнім зобов’язань за Статутом річки, укладеного у 1975 році між Аргентиною та Уругваєм (надалі – Статут). Аргентина стверджувала, що, розпочавши будівництво та введення в експлуатацію заводу “Ботнія” і пов’язаних з ним об’єктів на лівому березі ріки Уругвай, остання порушила зобов’язання, покладені на неї згідно із Статутом ріки і повинна нести за це міжнародну відповідальність. Аргентина також вимагала від Уругвая негайно припинити протиправні дії, відновити ситуацію, яка існувала до здійснення нею протиправних дій, виплатити Аргентині компенсацію за шкоду, спричинену в результаті таких дій, в розмірі, який встановить Суд. Разом з тим Аргентина вимагала надати гарантії того, що Уругвай буде утримуватись від дій, які би перешкоджали застосуванню Статуту ріки 1975 року, а також застосуванню процедури консультацій, передбаченої в главі ІІ цього міжнародного договору.
1. Факти
Перший целюлозний завод, з приводу якого виник спір, був заснований компанією”CelulosasdeM’Bopicuá S.A.” (надалі – CMB). Цей завод, в подальшому названий як завод CMB (ENCE), мав бути збудований на лівому березі ріки в уругвайському районі Ріо-Негро навпроти аргентинського міста Гуалегуайчу. 09 жовтня 2003 року уругвайське Міністерство з питань житлового будівництва, планування, землекористування і навколишнього середовища видало компанії СМВ перше рішення на будівництво заводу СМВ (ENCE). 28 листопада 2005 року Уругвай дав дозвіл проводити підготовчі роботи для початку будівництва заводу СМВ (ENCE) (розчищення майданчику). 28 березня 2006 року засновники проекту вирішили призупинити роботи на 90 днів. 21 вересня 2006 року вони оголосили про свій намір не будувати цей завод на запланованомумайданчику.
Другий промисловий проект, який також викликав спір, реалізовувався компаніями “Ботнія С.А.” і “Ботнія Фрай-Бентос С.А.” (надалі – “Ботнія”). Цей другий целюлозний завод під назвою “Оріон” (надалі – “Оріон (Ботнія”)), був збудований на лівому березі ріки Уругвай в декількох кілометрах вниз по течії від місця, запланованого для заводуCMB (ENCE), недалеко від міста Фрай-Бентос. Він був введений в експлуатацію і працює з 09 листопада 2007 року.
2.Правове регулювання відносин, щодо яких виник спір
26 лютого 1975 року між Аргентиною та Уругваєм був підписаний Статут ріки (надалі – Статут). Метою Статуту є управління усіма видами діяльності на ріці.
У статті 1 Статуту передбачено, що сторони приймають його з метою створення спільного механізму, необхідного для оптимального і раціонального використання ріки Уругвай при суворому дотриманні прав і обов’язків, які виникають з міжнародних договорів й інших міжнародних угод, які діють для кожної зі сторін. На основі цього Статуту у 1975 році Сторонами з метою регулювання та координації діяльності, яка відбуватиметься на річці Уругвай, була створена так звана Адміністративна комісія ріки Уругвай (надалі – АКРУ).
АКРУ користується правами і виконує обов’язки, котрими вона наділена згідно зі Статутом 1975 року. Як і будь-яка міжнародна організація, яка володіє правосуб’єктністю, АКРУ повинна виконувати повноваження, необхідні для досягнення цілей Статуту, тобто оптимального і раціонального використання ріки Уругвай.
Згідно з положеннями про АКРУ, держава, яка ініціює заплановану діяльність, зобов’язана поінформувати про це АКРУ, щоб вона могла встановити “на попередній основі” і в межах максимум 30 днів, чи може такий план діяльності завдати шкоди іншій стороні.
Комісія покладає на обидві держави зобов’язання вживати активних дій для запобігання змін в екологічному балансі. Ці дії зводяться не лише до прийняття нормативної бази, але й передбачають дотримання і забезпечення виконання обома сторонами відповідних заходів.
Положення Статуту передбачає обов’язок держав по досянгенню балансу між правами Сторін і потребою у використанні ріки з метою економічної та торгової діяльності, з однієї сторони і обов’язком з її захисту від будь-якої екологічної шкоди, котра може бути завдана такою діяльністю з іншої сторони.
Також Стаття 36 Статуту передбачає обов’язок Сторін координувати за допомогою Комісії необхідні заходи із запобігання будь-яких змін в екологічному балансі з боротьбиіз шкідниками та іншими шкідливими факторами в ріці і зачеплених нею регіонах.
Положення Статуту покладає на сторони обов’язок зберігати водне середовище, а також запобігати його забрудненню шляхом введення належних правил і вжиття належних заходів згідно з діючими міжнародними угодами. Також, згідно з керівними принципами та рекомендаціями міжнародних технічних органів, інформувати один одного про правила, які вони планують ввести стосовно забруднення води для того, щоб встановити еквівалентні норми у своїх відповідних правових системах.
3. Суть претензій Аргентини
Уругвай не направив в АКРУ інформацію, котра вимагається згідно із частиною першою статті 7 Статуту, стосовно заводів СМВ (ENCE) і “Оріон (Ботнія)”, не дивлячись на звернення до нього зі сторони Комісії, надати таку інформацію. Уругвай направив в АКРУ 14 травня 2003 року лише резюме відкритої заяви про оцінку екологічних наслідків будівництва заводу CMB (ENCE). АКРУ вирішила, що цього документа недостатньо, і знову запросила 15 серпня 2003 року і 12 вересня 2003 року від Уругвая додаткову інформацію. Окрім того, Уругвай не надав АКРУ жодного документа стосовно заводу “Оріон (Ботнія)”. Як наслідок, Уругвай видав первинні екологічні дозволи – компанії СМВ 09 жовтня 2003 року і компанії “Ботнія” 14 лютого 2005 року, не виконавши процедуру, передбачену в частині першій статті 7. Тобто, Уругвай прийняв рішення про екологічні наслідки проектів без участі АКРУ, застосувавши лише внутрішнє законодавство.
12 квітня 2005 року Уругвай видав дозвіл компанії “Ботнія” на проведення першого етапу будівництва заводу ”Оріон (Ботнія)”, а 05 липня 2005 року – дозвіл на будівництво портового терміналу для виключного використання річкового дна в промислових цілях, і свідомо не направив завідомо в АКРУ інформацію про ці проекти.
Окрім вищезазначених претензій та зауважень, Аргентина посилалась на наявність фактів впливу викидів заводу на якість річкової води, на негативні наслідки для біорізномаїття, забруднення повітря та інші.
4. Рішення Міжнародного Суду ООН
20 квітня 2010 року Міжнародний Суд ООН (надалі – Суд) прийняв остаточне рішення у справі. Слід зазначити, що, здебільшого, рішення Суду базується на Статуті 1975 року ріки, який був основою для юрисдикції Суду. Суд не розглядав інших багатосторонніх природоохоронних угод, незважаючи на прохання Аргентини залучити їх до справи. Суд задовольнив вимоги Аргентини з приводу процесуальних порушень, однак не визнав достатніми доводи щодо матеріально-правових вимог.
Процесуальні порушення
Щодо процесуальних порушень з боку Уругвая, в своєму рішенні Суд дав визначення та підтвердив важливі положення з деяких питань, серед яких й питання оцінки впливу на навколишнє середовище (надалі – ОВНС).
Суд зазначив, що в зв’язку з діяльністю, котра може спричинити транскордонну шкоду, держави повинніпроводити ОВНС, а також визнав, що тепер такий обов’язок може розглядатись як вимога звичаєвого міжнародного права проводити ОВНС, у випадку, якщо існує небезпека того, що запланована діяльність в тій чи іншій місцевості буде мати значні негативні транскордонні наслідки.
Як випливає їз загальної практики Суду, прийнято вважати, що обов’язок держави не вважається виконаним, якщо сторона, котра планує роботи, які можуть негативно вплинути на режим ріки чи якість її води, не провела ОВНС.
Важливим аспектом є те, що Аргентина і Уругвай не є учасниками Конвенції Еспо про ОВНС в транскордонному контексті 1991 року. Відповідно, Суд постановив, що в даній ситуації кожна держава повинна була сама встановити в своєму внутрішньому законодавстві в процесі видачі дозволу на проект конкретний зміст ОВНС, яка вимагається в кожному випадку, враховуючи характер і маштаб запланованої діяльності й її ймовірний негативний вплив на навколишнє середовище.
Суд постановив, що ОВНС має проводитись до реалізації проекту. А також після того як роботи вже почались, і, якщо необхідно, протягом усього періоду реалізації проекту слід постійно контролювати його наслідки для навколишнього середовища.
У ситуації про оповіщення АКРУ про дозвіл, виданий 12 квітня 2005 року Уругваєм на проведення першого етапу будіництва заводу Ботнія, Уругвай стверджував, що в АКРУ поступала неодноразово інформація від різноманітних неурядових джерел та компанії про плани будівництва заводів. Однак Суд постановив, що така неофіційна інформація не може замінити обов’язок з інформування, котрий покладається на державу, яка планує будувати заводи.
Суд зробив висновок, що, не надавши інформацію АКРУ про заплановані роботи до видачі дозволів для кожного із заводів і для портового терміналу, який належить до заводу “Оріон (Ботнія)”, Уругвай не виконав зобовязання, передбачене в частині першій статті 7 Статуту 1975 року.
Таким чином, Суд підтвердив неохідність своєчасного інформування про заплановану діяльність.Крім того, найбільш помітним внеском цього рішення в міжнародне екологічне право є те, що Суд чітко визнав оцінку впливу на навколишнє середовище (ОВНС), як практикy, яка досягла статусу міжнародного звичаєвого права.
Матеріально-правові вимоги
З приводу матеріально-правових вимог Суд зробив висновки, що :
- Аргентина не довела, що Уругвай спричинив якусь шкоду або міг спричинити таку шкоду ріці чи її екосистемі;
- шкода, яку зазнає економіка Уругвая у зв’язку зі скороченням робочих місць у разі закриття заводу, буде суттєвою;
- враховуючи два попередніх висновки, такі заходи застосовуватись не будуть, оскільки вони будуть обтяжливими для країни.
Слід зазначити, що у конкретному випадку порушувалось питання щодо використання або невикористання в даному випадку послуг експертів за правилами статті 50 Статуту Суду, яка передбачає те, що Суд може в будь-який час призначити будь-яку фізичну особу, бюро, комісію чи іншу організацію для проведення розслідування чи надання експертного заключення. Виникало досить багато питань щодо необхідності використання та застосування цієї опції оcобливо в таких складних і технічних питаннях, які характерні для екологічних спорів. Однак Суд не скористався такою можливістю та зробив власні висновки.
Зокрема, стосовно доводів Аргентини про негативний вплив від діяльності заводів Уругваю на якість річкової води, а саме перевищень допустимих величин концентрації загального об’єму фосфора, який міститься в ріці, Суд зазначив, що загальний об’єм викидів фосфору в ріку, який може бути приписаний заводу “Оріон (Ботнія)”, складає незначну долю порівняно із загальним об’ємом фосфору в ріці, який походить з інших джерел. А сам факт перевищення допустимих величин концентрації загального об’єму фосфора в ріці, котрі встановлені уругвайським законодавством стосовно стандартів якості води, не може розглядатись як порушення пункта а) статті 41 Статуту 1975 року, якщо врахувати відносно високий загальний об’єм фосфору, який містився в ріці до моменту введення заводу в експлуатацію, а також заходи, які вживаються Уругваєм в якості компенсації.
Також Cуд спростував й твердження Аргентини про завдані негативні наслідки для біорізноманіття і притримувався думки, що в рамках свого обов’язку щодо збереження водного середовища Сторони зобов’язані охороняти флору та фауну ріки. Втім Суд у даному випадку не знайшов достатньо доказів для того, щоб зробити висновок про порушення Уругваєм його обов’язку зі збереження водного середовища, включаючи охорону його флори та фауни. Матеріали справи свідчать про те, що не був встановлений зв’язок між викидами заводу “Оріон (Ботнія)” і неправильним формуванням коловратки[2] чи діоксином, знайденим в тарпоні[3],чи втратою жиру в молюсків, про що вказувалося у висновку аргентинської програми екологічного нагляду за рікою Уругвай (URES).
Що стосується забруднення повітря, Суд постановив, що, якщо викиди із заводських труб внесли у водне середовище речовини, які завдають шкідливий вплив, то таке опосередковане забруднення ріки підпадає під положення Статуту 1975 року. Втім з врахуванням висновків Суду стосовно якості води суд притримувався думки, що в матеріалах справи відсутні очевидні доводи того, що шкідливі речовини потрапили у водне середовище ріки через викиди заводу “Оріон (Ботнія)” в атмосферу.
Враховуючи вищенаведене, Суд вирішив, що його висновок стосовно неправомірної поведінки Уругвая щодо його процесуальних зобов’язань як такий є задоволенням вимог Аргентини та, оскільки порушення процесуальних зобов’язань Уругваєм були здійснені в минулому та припинились, відсутня підстава для винесення постанови про їхнє припинення.
Вимоги щодо відшкодування шкоди та припинення діяльності
Розглянувши претензію Аргентини стосовно того, що завод “Оріон (Ботнія)” має бути демонтованим на основі restitutioinintegrum, Суд нагадав, що міжнародне звичаєве право передбачає реституцію як одну з форм репарації, при цьому реституцією є відновлення ситуації, котра існувала до здійснення протиправного діяння.
Крім того, Суд нагадав, що, якщо реституція фізично неможлива чи передбачає обов’язок абсолютно неспіврозмірній отриманій від неї вигоди, репарація приймає форму компенсації чи задоволення або навіть їхнє поєднання. Суд зазначає, що, як й інші форми репарації, реституція повинна відповідати завданій шкоді з врахуванням характеру протиправного діяння, яке стало його причиною.
Як вказав Суд, процесуальні обов’язки за Статутом 1975 року не передбачають будь-яку процесуальну заборону на будівицтво заводу “Оріон (Ботнія)” при відсутності згоди Аргентини після спливу строків переговорів. Втім Суд зазначив, що будівництво цього заводу почалось до завершення переговорів у порушення процесуальних зобов’язань, закріплених у Статуті 1975 року. Крім того, Суд визнав на основі пред’явлених йому доказів, що діяльність заводу “Оріон (Ботнія)” не призвела до порушення матеріально-правових зобов’язань, передбачених в Статуті 1975 року.
Оскільки Уругваю не заборонялось продовжувати будівництво і діяльність заводу “Оріон (Ботнія)” по спливу періоду переговорів і він не порушив ніяких матеріально-правових зобов’язань за Статутом 1975 року, постанова у демонтажі заводу не може розглядатись, на думку Суду, як належний засіб правового захисту за порушення процесуальних зобов’язань.
Оскільки Уругвай не порушив ніяких матеріально-правових зобов’язань за Статутом 1975 року, Суд на цій же підставі не може прийняти вимогу Аргентини стосовно компенсації за можливу шкоду, завдану різним секторам економіки, особливо туризму і сільському господарству.
Висновки
Це рішення є одним з небагатьох у практиці Міжнародного суду ООН, що стосується довкілля, та може вважатись значним внеском у розвиток міжнародного екологічного права, зокрема, у сфері визнання процесуальних інструментів. Суд визнав важливу роль ОВНС та необхідність співпраці сторін у сфері інформування щодо планованої діяльності і спільного збереження транскордонних водотоків.
Суд не визнав достатніми докази Аргентини та не знайшов достатніх підстав для припинення діяльності. Однак, рішення Суду ще раз вказує на складність доказування причинового зв’язку між діяльністю та негативними наслідками і свідчить про те, що екологічні спори є складними і потребують формування відповідного міжнародного досвіду в цій сфері.
[1] Міжнародний суд (англ. International Court of Justice, фр. Cour internationale de Justice) — головний судовий орган ООН, до юрисдикції якого входять усі питання, що передаються йому державами, і всі питання, передбачені Статутом ООН і чинними договорами і конвенціями. Суд знаходиться у місті Гаага (Нідерланди). Країни-члени можуть передавати на розгляд Міжнародного суду справи про прикордонні суперечки, право на рибну ловлю, право на корисні копалини та інші спірні питання. Генеральна Асамблея або Рада Безпеки можуть консультуватися з Міжнародним судом з будь-якого питання. Сторонами в справах, що розглядаються Судом, можуть бути тільки держави.
[2] Мікроскопічний хробак.
[3] Назва двох видів риб, єдиних представників сімейства Megalopidae і роду Megalops, великі прибережні риби.
