[Повний текст рішення доступний англійською мовою на англомовній сторінці веб-сайту ЕПЛ]
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА “ ДУБЕЦЬКА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ ”
(CASE OF DUBETSKA AND OTHERS v. UKRAINE)
Заява №30499/03
Стислий виклад остаточного рішення від 10 лютого 2011 року
Будинки заявників розташовані у присілку Вільшина, с. Сілець, Сокальського району, Львівської області, недалеко від двох промислових підприємств – шахти «Візейська» ДП «Львіввугілля» та Центральної вугільно-збагачувальної фабрики «Червоноградська» ВАТ «Львівська вугільна компанія».
В результаті численних досліджень, проведених державними та недержавними організаціями, було встановлено, що виробнича діяльність цих підприємств мала негативний екологічний вплив на навколишнє середовище, включаючи підтоплення, забруднення грунтових вод та повітря, а також просідання ґрунтів.
Заявники постійно скаржились органам державної влади на шкоду, яка завдавалась їхньому здоров’ю та житлу внаслідок екологічного забруднення.
Погоджуючись з наявністю серйозного шкідливого впливу діяльності вказаних підприємств на життя заявників, органи державної влади неодноразово вирішували, що заявників необхідно пересилити з забрудненої території. Однак жодне таке рішення виконано не було.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявники скаржились за ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на те, що держава не захистила їх житло та приватне життя від надмірного екологічного забруднення, спричиненого виробничою діяльністю вказаних державних підприємств. До постановлення рішення Європейським судом один із заявників, Аркадій Гаврилюк, помер.
Європейський суд встановив порушення ст. 8 Конвенції в зв’язку з тим, що держава не надала належного пояснення невжиттю протягом більш ніж двадцяти років заходів для переселення заявників або вирішення їх ситуації іншим чином.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Постановляє викреслити заяву зі списку справ в частині, що стосується скарги пана Аркадія Гаврилюка;
2. Оголошує заяву прийнятною стосовно всіх інших заявників;
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції;
4. Постановляє, що
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити:
(i) першому, другому, третьому, четвертому та п’ятому заявнику солідарно 32 000 (тридцять дві тисячі) євро;
(ii) сьомому, восьмому, дев’ятому, десятому та одинадцятому заявнику солідарно 33 000 (тридцять три тисячі) євро,
які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.»
