Пропонуємо Вашій увазі третій «воєнний» випуск «ЕкоРевізору»! Нагадаємо, його мета – коротко подати інформацію про найголовніші здобутки й «факапи» в сфері державного управління в сфері охорони довкілля за певний період часу у форматі е-дайджесту. Представляємо дайджест за серпень-жовтень 2022 року.
Прийнято 21.09.2022
Постанова затверджує Звернення Верховної Ради України до Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, Програми Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища, Європейського Парламенту, Європейської Комісії, парламентів та урядів держав – членів Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй щодо утворення спеціальної екологічної моніторингової місії для фіксації екологічної шкоди, заподіяної внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, яке передбачає створення спеціального органу з екологічного моніторингу впливів російської агресії на довкілля України та допомогу у документуванні злочинів проти довкілля, пов’язаних з війною.
СХВАЛЮЄМО
Прийнято 20.09.2022
Положеннями законопроєкту пропонується, зокрема:
встановити механізм продажу на аукціонах права на укладання договорів на право спеціального використання водних біоресурсів. Отримані кошти будуть зараховуватися до місцевих бюджетів, а також до Державного фонду розвитку рибної галузі у складі спеціального фонду Державного бюджету України;
визначити алгоритм порядку та умов надання в користування гідротехнічних споруд для цілей аквакультури;
запровадити реєстр дозволів у сфері рибної галузі та передбачити видачу дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) автоматично протягом двох робочих днів суб’єктам господарювання при укладенні договору;
запровадити механізм декларування права на рибальство в електронній формі, як інструмент ідентифікації та простежуваності обігу риби та боротьби з незаконним непідзвітним рибальством;
запровадити Єдину державну електронну систему управління рибною галуззю, як загальнодержавну автоматизовану інформаційно-аналітичну систему забезпечення доступу до інформації про рибну галузь України та її мережі;
виключити одну з підстав відмови у видачі дозвільних документів, а саме: відсутність частки нерозподіленого ліміту водних біоресурсів, а також використання виділеної кількості водних біоресурсів менш як на 75% протягом попередніх чотирьох років, що має гарантувати рівний доступ суб’єктів господарювання до входу на ринок;
позбавити повноважень посадових осіб органів рибоохорони щодо видачі та скасування документів на право добування водних біоресурсів, зупинки діяльності суб’єктів рибного господарства, подання суб’єктами господарювання на вимогу органів рибоохорони звітів про обсяги спеціального використання водних біоресурсів, погодження режимів рибогосподарської експлуатації водних об’єктів і видачі дозволів на днопоглиблювальні роботи (крім експлуатаційного днопоглиблення), прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду;
визначити, що рибоприймальний пункт, крім спеціально визначеного місця, має бути спеціально обладнаним з метою уникнення маніпуляцій під час організації процесу прийому продукції.
Такі новації покращують обмін інформацією, зменшують деякі корупційні ризики та оптимізують надання адміністративних послуг в рибогосподарській галузі.
Водночас законопроєктом впроваджується таке антиекологічне за своєю суттю поняття, як «нелімітований ресурс», а саме, «види (групи видів) водних біоресурсів, щодо яких у зв’язку з особливостями їх просторового розподілу у рибогосподарському водному об’єкті (його частині) або відповідно до технічних можливостей промислу не може бути досягнуто рівня добування (вилову), який загрожує стану їх запасів». При цьому незрозуміло, за якими критеріями та на які періоди відноситимуть до цієї категорії ті чи інші види водних організмів, а вилов з нелімітованим ресурсом порушує базові принципи охорони природи та невиснажливого використання біологічних ресурсів. Крім того, видається дивним ще один новий термін в законопроєкті, а саме «дослідний вилов – узагальнена назва таких видів добування (вилов) водних біоресурсів, як науково-дослідний, науковопромисловий, дослідно-конструкторський, меліоративний вилов», адже це створює можливості для підміни понять та введення в оману громадськості, коли термін «дослідний вилов» включатиме й меліоративний, і дослідно-конструкторський (такий, що дозволяє оцінити доцільність використання знаряддя лову для промислу) вилов.
Варті уваги й деякі новинки законопроєкту щодо майнових питань. В законопроєкті зазначається, що «фізичні та юридичні особи, які орендують рибогосподарські водні об’єкти та земельні ділянки у комплексі з розташованими на них водними об’єктами (далі – фізичні та юридичні особи) вправі набувати на неконкурентних засадах право користування на умовах оренди на гідротехнічні споруди…» (ст. 14-1). При цьому не зазначено, що йдеться саме про гідротехнічні споруди рибогосподарських об’єктів.
СХВАЛЮЄМО в частині вдосконалення адміністративних процесів, ВИСЛОВЛЮЄМО ЗАСТЕРЕЖЕННЯ щодо захисту водних біологічних ресурсів.
Проект Закону про залучення інвестицій у розвиток галузі рибного господарства
10.10.2022 року одержано Верховною Радою, розглядається Комітетом з питань аграрної та земельної політики
Проєкт Закону пропонує порядок та умови залучення інвестицій в об’єкти аквакультури та врегульовує проведення відповідних аукціонів. Розуміючи економічну необхідність залучення таких інвестицій, слід звернути увагу на те, як законопроектом визначено «об’єкти залучення інвестицій у розвиток аквакультури – частини рибогосподарських водних об’єктів, акваторія (водний простір) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також акваторії (водного простору) виключної (морської) економічної зони України, що надаються інвестору в користування (оренду) на підставі договору про здійснення інвестицій у розвиток аквакультури». Передбачається передача в оренду інвестору земельних ділянок державної чи комунальної власності в межах прибережних захисних смуг на строк до 10 років, в тому числі для будівництва споруд та прокладання комунікацій, що обслуговують об’єкт аквакультури. При цьому пропонується внесення змін до ст. 60 Земельного кодексу України, яким «некапітальні споруди та обладнання необхідне для здійснення аквакультури» стають територіями з обмеженим доступом нарівні з охоронними зонами, об’єктами підвищеної небезпеки, об’єктами ПЗФ та гідротехнічними і гідрометричними спорудами; знімаються обмеження на господарське використання земельних ділянок прибережних захисних смуг та заборону будівництва, якими обладнання та споруди для об’єктів аквакультури прирівнюються до «гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій» (ст. 61, ст. 62); зміни до ст. 88 Водного кодексу України, що впроваджує аналогічні обмеження доступу, та ст. 89-90, що окремо виключають об’єкти аквакультури із обмежень на господарську діяльність в прибережних захисних смугах внутрішніх водойм та морів і лиманів, а також дозволяють спорудження об’єктів аквакультури у межах пляжних зон.
Отже, із запропонованих законопроєктом змін випливає, що приватні, комерційні об’єкти аквакультури фактично матимуть особливий режим, прирівняний до охоронних зон, військових, рекреаційних об’єктів та інженерних споруд суспільного призначення. Більше того, хоча площа індивідуальної земельної ділянки, яка виділяється таким чином, не повинна перевищувати 0,5 га, не встановлено обмежень щодо їх концентрації та кількості ділянок для оренди. На практиці це створює ризик загарбання і консолідації в приватних руках великих частин прибережних зон внутрішніх водойм, а також ділянок морського узбережжя та пляжів, відмову громадськості у доступі до узбережжя та екологічне перевантаження водних об’єктів України, більшість з яких перебуває в критичному екологічному стані через знищення прибережних смуг, забруднення та евтрофікацію. Законопроектом передбачений розгляд питання щодо оренди таких ділянок як окрема підстава для скликання сесії місцевої ради.
НЕ СХВАЛЮЄМО в запропонованій редакції.
Закон України “Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів”.
Ще у 2016 році Україна ратифікувала Київський протокол до Оргуської конвенції, зобов’язавшись «вести свою екологічну політику відкрито, взаємодіяти з громадянами та залучати їх до розв’язання екологічних питань», разом з тим не поспішала виконувати взяті на себе за Протоколом про РВПЗ зобов’язання.
У 2019 році МБО «Екологія-Право-Людина» навіть звернулася з цього приводу до Комітету з дотримання Протоколу про РВПЗ. 20 вересня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про Національний реєстр викидів та перенесення забруднювачів”. Цей закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Національного реєстру викидів та перенесення забруднювачів з метою забезпечення доступу громадськості до повних, узгоджених і достовірних даних про викиди та перенесення забруднювачів і відходів.
Прийняття Закону та створення РВПЗ також передбачено Законом “Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року” та є одним із завдань плану відновлення країни для досягнення європейських стандартів управління у галузі охорони довкілля.
РВПЗ стане єдиною державною онлайн системою даних про викиди та перенесення забруднюючих речовин. На цифровій мапі відображатимуть всі підприємства-забруднювачі та інформацію про них. Крім того, національний реєстр планують інтегрувати з відповідним Європейським реєстром.
Державі національний РВПЗ дозволить:
відстежувати викиди та перенесення забруднювачів у часі та просторі;
аналізувати зменшення викидів і встановлювати пріоритети у скороченні та ліквідації потенційно шкідливих викидів;
приймати ефективні рішення з питань запобігання та зменшення промислового забруднення.
Водночас громадськість:
отримає вільний та зручний доступ до екологічної інформації;
братиме участь у формуванні державної екологічної політики у сфері реєстрації викидів.
Однак, великою краплею дьогтю у цій сфері є те, що згідно із положеннями закону першим звітним роком стане 2023 рік, а відповідну інформацію у національному РВПЗ громадськість побачить не раніше кінця 2024 року.
СХВАЛЮЄМО
Прийняття даного законопроєкту забезпечує виконання необхідних внутрішньодержавних процедур щодо набрання чинності Угодою між Україною та Європейським Союзом про участь України у Програмі ЄС LIFE – Програмі дій з довкілля та клімату та сприятиме переходу до сталої, кругової, енергоефективної, кліматично нейтральної та стійкої економіки, захисту і покращенню якості довкілля.
Програма LIFE – це фінансовий інструмент ЄС, спрямований виключно на захист довкілля. Програма розрахована на 2021-2027 роки із загальним бюджетом 5,4 млрд євро. Метою даної програми є відновлення та покращення якості компонентів довкілля, в тому числі повітря, води та ґрунту, а також збереження біорізноманіття та подолання деградації природних екосистем.
Для України реалізація проектів в рамках програми LIFE може стати ефективним інструментом подолання наслідків військових дій російської федерації, зокрема у напрямку відновлення та збереження біорізноманіття і природоохоронних територій. Окрім цього програма LIFE може стати міцною підтримкою реформ у заповідній справі та в управлінні природоохоронними територіями в цілому.
Разом з тим, LIFE – це дуже складний механізм отримання коштів на збереження природи. Підготовка проектів потребує залучення експертів, співпраці з місцевим органами влади, громадськістю та іншими заінтересованими сторонами.
СХВАЛЮЄМО за умови дотримання належного рівня громадської участі та прозорості при розробці і впровадженні проектів.
Ця методика має визначити порядок розрахунку обсягу шкоди та збитків, завданих лісовому фонду України внаслідок збройної агресії РФ. Проблема обрахунку збитків у цій методиці піднімається комплексно, оскільки до них включаються втрати лісогосподарського виробництва, недоотримані доходи лісокористувачів та неможливість побічного лісокористування, а також знищення мисливських тварин.
Обчислення збитків за такими формулами буде досить тривалим процесом, оскільки у пропонованих формулах є низка змінних, які можуть мати десятки, чи навіть сотні, різних значень у межах одного лісгоспу. Наприклад, запас деревини на ділянці та його щорічна зміна, ринкова ціна відповідної деревини та її вартість згідно з бухгалтерським обліком. Попри це, за умови комплексної роботи усіх постраждалих лісгоспів під керівництвом Держлісагентства можна за декілька місяців обчислити суму збитків.
На жаль, серед шкоди для біорізноманіття пропонується обліковувати тільки втрати мисливських видів та їхніх гнізд, нір тощо. Крім того, що такий підхід не враховує цінність екологічну цінність кожного виду, він ще й не може бути точним через неможливість обліку кількості знищених особин для більшості видів навіть мисливських тварин. Не кажучи вже про облік яєць, гнізд та нір, який не може бути навіть приблизним, через відсутність в Україні системного моніторингу біорізноманіття.
СХВАЛЮЄМО ІЗ ЗАСТЕРЕЖЕННЯМИ.
В цілому, рішення виглядає логічним продовженням політики нинішнього керівництва Держлісагентства і у віддаленій перспективі може позитивно відобразитись на використанні лісових ресурсів України, через розподілення функцій реалізації лісової політики та власне ведення лісового господарства. Однак, реалізація цієї ініціативи в умовах воєнного стану та суттєвих обмежень для громадськості у доступі до публічної інформації несе невиправдано високі ризики для лісових екосистем. Так, через відсутність правовстановлюючих документів на значну кількість лісових ділянок частина з них може стати об’єктом дерибану під час періоду зміни лісокористувача. Також можливий управлінських хаос протягом певного періоду переходу управлінських функцій від ДАЛРУ до новоствореного ДП.
У середньостроковій перспективі найбільшим ризиком є централізоване нарощування обсягів рубок в лісах України. Причому, не за рахунок інтенсифікації догляду в штучних деревостанах, яка є виправданою з екологічної точки зору, а шляхом рубок головного користування у нині важкодоступних (та переважно природних) лісових масивах, до яких планується прокласти низку нових доріг. Такі висновки напрошуються після численних заяв керівництва Міндовкілля та ДАЛРУ протягом останніх декількох місяців. Зважаючи на це, ухвалення згаданої постанови вважаємо вкрай недоречним.
НЕ СХВАЛЮЄМО в умовах воєнного стану та без широких консультацій з усіма зацікавленими сторонами, включаючи природоохоронну громадськість.
Проект Закону про прискорений перегляд інструментів державного регулювання господарської діяльності
Законопроєкт передбачає створення дорадчого органу при КМУ – комісії, що буде займатися прискореним переглядом дозвільних документів. До складу Комісії не включено МОЗ, Держпродспоживслужбу, і хоча до неї формально входить Міндовкілля, засідання комісії є правомочним за участі 5 членів. Погодження актів КМУ про перелік дозвільних документів чи проєктів законів про скасування дозволів відбувається лише ДРС, Мін’юст, Мінфін, Мінцифри, Мінекономіки. Якщо з 1.01.2023 р. пропонуватиметься запровадити новий дозвільний документ, то це треба буде робити із одночасним скасуванням двох діючих дозволів у такій сфері. Цей дивний, суто кількісний підхід до встановлення чи скорочення інструментів державного регулювання може спричинити реальні ризики для екологічної безпеки, охорони здоров’я, законних прав та інтересів громадян. Більше того, незрозуміле застосування такого підходу для сфер, в яких взагалі ще не прийняті європейські норми регулювання, таких як Смарагдова мережа.
В разі прийняття законопроєкту втратять чинність всі існуючі станом на сьогодні дозволи та інші інструменти регулювання підприємницької діяльності, якщо їх не буде передбачено на рівні закону, і у виключному переліку інструментів державного регулювання господарської діяльності, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Крім того, діючі нормативні акти перестануть діяти у випадку їхньої суперечності прийнятому закону.
Отже, законопроєкт 8058 впроваджує непрозорий та авторитарний процес, з якого виключена не лише громадськість, але й народні депутати, і ніхто з них не зможе вплинути на процес ухвалення рішень, що завдають шкоди довкіллю чи здоров’ю людей. Це прямо порушує ст. 8 Оргуської конвенції щодо участі громадськості. Натомість, правом дорадчого голосу наділені бізнес-асоціації.
НАЗК також визначило суттєві корупціогенні ризики законопроєкту. Зокрема, затвердження КМУ вичерпного переліку документів дозвільного характеру суперечить основам організації державної влади та конституційним засадам, суперечить законодавству України, що вимагає від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування керуватися законами, а не актами КМУ, при видачі документів дозвільного характеру і наданні адміністративних послуг, а також надає органам виконавчої влади непропорційного регуляторного впливу при непрозорому процесі прийняття рішень. Не визначені критерії доцільності скасування чи запровадження регуляторних інструментів. Все це створює зручні умови для лобіювання інтересів окремих сфер бізнесу.
Із позитивного, створюється Єдина державна система дозвільних документів, що буде відкрита для заявників та отримувачів дозволів. Згадується, що до неї буде відкритий доступ через Інтернет, проте не ясно, чи це означає доступ громадськості до самих текстів дозвільних документів.
НЕ СХВАЛЮЄМО.
Законопроєкт передбачає скасування ряду дозволів у сфері збереження біорізноманіття, що дедалі скомпрометує і так слабку систему захисту тваринного і рослинного світу в Україні. На сайті Міндовкілля вже після розроблення даного законопроєкту та реєстрації його у парламенті опублікувало інформацію про даний законопроєкт в розділі «Новини» під назвою: «Зрада скасовується: розвінчуємо міфи про законопроєкт № 7689”. Нам невідомо про попереднє громадське обговорення проєкту вказаного закону з боку Міндовкілля чи парламенту, що відповідало б вимогам національного законодавства, Оргуської конвенції.
Законопроєкт пропонує, зокрема, скасувати дозвіл або сертифікат на ввезення в Україну і вивезення за її межі об’єктів тваринного і рослинного світу, на заміну якому вводиться єдиний дозвіл на імпорт та експорт зразків видів дикої фауни і флори, сертифікат на пересувні виставки, реекспорт та інтродукцію з моря зазначених зразків, які є об’єктами регулювання CITES. Проте CITES встановлює різні умови для імпорту, експорту, реекспорту зразків. Крім того, органу, що видає дозволи, буде складно перевірити належні умови утримання для живих тварин. Крім того, скасовується дозвіл на розведення в неволі тварин, що занесені до Червоної книги України, замість якого пропонується залишити лише дозвіл на спеціальне використання (добування, збирання), але це суперечить статті 16 Директиви 92/43/ЄС “Про збереження природних оселищ та видів природної флори і фауни” і крім того, по-перше, це створює ризики розвитку контрабандного ринку червонокнижних тварин, зокрема й міжнародного. Адже неможливо буде перевірити, чи тварини, що використовуються для розведення, не були незаконно вилучені з природного середовища. По-друге, в Україні й досі популярне утримання червонокнижних тварин, таких як ведмеді, рисі, хижі птахи, у розважальних закладах, що підживлює внутрішній чорний ринок.
Також виключається дозвіл на переселення тварин у нові місця перебування, акліматизацію нових для фауни України видів диких тварин, а також на здійснення заходів щодо схрещування диких тварин – це суперечить статті 22 Директиви 92/43/ЄС “Про збереження природних оселищ та видів природної флори і фауни”, тим самим цей факт, віддаляє наближення українського законодавства до європейського. Ще скасували дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка), яке прямо суперечить Директиві 2009/147/ЄС “Про захист диких тварин”, Директиві 92/43/ЄС “Про збереження природних оселищ та видів природної флори і фауни”.
Законопроєктом пропонується скасувати й дозвіл на утримання тварин в неволі. Міндовкілля посилається на те, що Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначено, що утримання диких тварин у неволі без створення відповідних умов не допускається, а отже, важлива наявність не дозволу, а належних умов. Проте лише за останні роки зафіксовано багато випадків утримання тварин в умовах настільки жахливих, що вони самі по собі є жорстоким поводженням. А заява Міндовкілля про те, що до нього взагалі ніхто не звертається за отриманням дозволу на утримання диких тварин в неволі, означає лише те, що тіньова сфера використання червонокнижних тварин майже безперешкодно діє в Україні без ефективного державного контролю. Над вирішенням цієї проблеми системно працюють тільки неурядові зоозахисні організації. Отже, скасування непрацюючих вимог законодавства замість посилення їх застосування спричинить те, що тварини будуть зазнавати знущань і буде посилюватись безкарність власників таких тварин.
НЕ СХВАЛЮЄМО в запропонованій редакції.
Законопроєкт пропонує внесення змін до Водного кодексу України щодо звільнення від відповідальності за користування водними ресурсами без дозволу на спеціальне водокористування або з порушенням умов такого дозволу, якщо водопостачання здійснюється для задоволення потреб населення в порядку централізованого водопостачання протягом дії воєнного стану в Україні та 12 календарних місяців з дня його припинення чи скасування. Пропонується внесення змін до Кодексу про надра щодо скасування відповідальності за самовільне користування надрами.
В пояснювальній записці до законопроєкту йдеться про необхідність терміново вирішити проблему водозабезпечення міста Миколаєва. Проте пропоновані зміни мають загальний характер та стосуватимуться всіх водокористувачів на всіх територіях країни. При цьому відповідно до п. 16 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів здійснюють повноваження із «вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічних вод; здійснення контролю за якістю питної води», а отже, було б логічно уповноважити їх вирішувати питання водопостачання в екстрених випадках до отримання дозволів.
Не вказано, чи коло суб’єктів «централізованого водопостачання для задоволення потреб населення» обмежене спеціалізованими підприємствами з водопостачання, також не вказано, що дія закону стосується ВИКЛЮЧНО забезпечення потреб населення або пріоритетності потреб населення в ПИТНОМУ водопостачанні перед іншими видами спеціального водокористування, як передбачено ст. 6 ЗУ «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення». Не врегульоване питання перевірок цільового використання води. Отже, можна зробити висновок, що будь-яка юридична чи фізична особа або ФОП зможе розпочати безконтрольне спеціальне використання підземних вод, якщо бодай частина з цього обсягу подаватиметься населенню.
Дозвіл на використання підземних вод передбачає отримання висновку гідрогеологічної експедиції про можливість використання вод, проектування будівництва свердловини та виконання робіт спеціалізованою підрядною організацією. Дозвіл на спеціальне водокористування передбачає, зокрема, складання нормативного розрахунку водоспоживання та водовідведення (обґрунтування потреби у воді), описів та схем місць забору води і скиду зворотних вод, внесення відомостей про артезіанські свердловини, що знаходяться на балансі підприємства, у Державний реєстр артезіанських свердловин.
Таким чином, прийняття законопроєкту може призвести до суттєвих порушень екологічної безпеки при експлуатації водоносних горизонтів, перевикористання і виснаження запасів підземних вод, неналежного проведення бурових робіт. Крім того, рентна плата за спеціальне використання підземних вод є джерелом надходжень до державного та місцевих бюджетів. А отже, вигоду від законопроєкту отримають передусім приватні суб’єкти, і не лише в регіонах, де виникли проблеми з водопостачанням внаслідок бойових дій.
Водночас, зважаючи на терористичну тактику Росії, яка цілеспрямовано руйнує життєво важливу інфраструктуру, та значний ризик забруднення водозаборів поверхневих вод, артезіанські води є «золотим запасом» питної води для населення, який потребує ще більш суворого захисту у воєнний час.
НЕ СХВАЛЮЄМО.
21 жовтня 2022 Кабінет Міністрів схвалив нову редакцію Порядку проведення громадських слухань щодо проектів містобудівної документації на місцевому рівні, що раніше був затверджений Постановою від 25 травня 2011 р. № 555. Документ містить ряд положень, що підривають ефективність громадської участі та відкривають дорогу зловживанням.
З точки зору участі громадськості у процедурі СЕО
Ключовою проблемою законодавства про СЕО в розрізі участі громадськості є включення до закону визначення поняття «громадськість», яке не відповідає ні Оргуській конвенції, ні Протоколу про СЕО, ні відповідним директивам ЄС. Зокрема, згідно статті 1 закону про СЕО поняття «громадськість» (п.3) обмежене особами, їх об’єднаннями, організаціями або групами, зареєстрованими на території, на яку поширюється дія документа стратегічного планування, в той час як згідно із міжнародним стандартом це фактично будь-хто. Таким чином, коло осіб, які можуть подавати письмові зауваження і пропозиції та брати участь у громадських слуханнях процедурі СЕО, суттєво обмежене і є вужчим, ніж цього вимагають міжнародні зобов’язання України у цій сфері. Ця ситуація потребує виправляння. Прикро, що схвалюючи законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження відповідальності за порушення порядку здійснення стратегічної екологічної оцінки» № 5159 у листопаді 2022 року, Верховна Рада не виправила цього недоліку.
Щодо громадських слухань. Такі слухання мали місце під час розробки документів державного планування задовго до запровадження в України процедури ОВД. Намагаючись оптимізувати погоджувальні процедури для усіх учасників процесу розробки і затвердження містобудівної документації, Закон про СЕО встановив, що громадське обговорення у процесі стратегічної екологічної оцінки проектів містобудівної документації на місцевому рівні проводиться в порядку, визначеному Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності” для громадського обговорення проектів містобудівної документації на місцевому рівні. На підставі цього положення відповідні зміни, на виконання вимог щодо участі громадськості в СЕО, були внесені і в постанову 555.
Затверджена ж в жовтні цього року оновлена редакція постанови 555 знову повертає ці слухання у парадигму «врахування громадських інтересів» та віддаляє від стандартів участі громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля. Метою перших є знайти компроміс між замовниками містобудівної документації, забудовниками та громадськістю; метою других є надання громадськості можливості донести до компетентного органу будь-які важливі на їхню думку екологічні міркування щодо документа державного планування чи звіту СЕО про екологічні наслідки виконання такого документа державного планування. На нашу думку, слід констатувати, що від жовтня цього року участь громадськості у процедурі СЕО забезпечується виключно можливістю надавати письмові зауваження і пропозиції, і лише особами, які зареєстровані на території, на яку поширюється дія документа стратегічного планування.
З точки зору участі у розроблення містобудівної документації
Згідно порядку «громадськість» обмежене особами, їх об’єднаннями, організаціями або групами, зареєстрованими на території, на яку поширюється дія документа стратегічного планування. При цьому вказаним особам потрібно підтвердити це шляхом надання документів про реєстрацію місця проживання, реєстрацію нерухомого майна, місцезнаходження юридичної особи. Представник замовника містобудівної документації здійснює перевірку документів учасників під час слухання та не реєструє пропозиції від представників громадськості, що не надали таких документів.
При проведенні громадських слухань щодо малозаселених чи незаселених територій суспільство фактично не зможе висловити свою думку, а під час слухань щодо промислової зони участь у них братимуть виключно власники підприємств, що зацікавлені, наприклад, у зміні планувальної структури і функціонального призначення територій для збільшення власного прибутку.
При цьому, в п. 4 визначене коло учасників громадських слухань, що включає також представників самоорганізації населення, депутатів місцевих рад, народних депутатів України, і створює колізію з попереднім пунктом. Проте, згідно з п. 9, головуючий на слуханнях повинен зафіксувати пропозиції чи зауваження (або їх відсутність) саме від «громадськості» в розумінні п. 3. І лише «громадськість» має право оскарження в суді будь-яких порушень порядку проведення громадських слухань.
Більше того, у п. 10 проєкту Порядку встановлено, що кожен учасник засідання громадських слухань має право подати пропозиції, висловити зауваження, поставити запитання усно чи письмово, але ухвалення рішень здійснюється простою більшістю голосів учасників із правом голосу. При цьому Порядок не містить ані визначення «учасника з правом голосу», ані критеріїв того, хто може бути ним наділений. Це дає можливість замовнику на власний розсуд формувати коло таких осіб та впливати на результат громадського слухання. При цьому з попередньої редакції Порядку виключене положення щодо погоджувальної комісії, що дозволяє замовнику одноосібно приймати рішення щодо подальшого розвитку проєктів.
Скасовується вимога до замовників містобудівної документації щодо забезпечення реєстрації, розгляду і врахування пропозицій громадськості та оприлюднення результатів такого розгляду. Скасовується вимога щодо обсягу матеріалів, які підлягають оприлюдненню, зокрема й розділу “Охорона навколишнього природного середовища” або звіту про СЕО, отже, замовники зможуть публікувати лише окремі фрагменти на власний розсуд.
Не визначена процедура перенесення громадських слухань на інший час чи в інше місце. Передбачена участь представників не менш як трьох чвертей населених пунктів чи старостинських округів, до яких вони входять, для громади, щодо якої розробляється план комплексного розвитку, і не менш ніж двох представників від кожного населеного пункту, щодо якого розробляється містобудівна документація. Проте не встановлено наслідків недотримання цієї вимоги. А отже, це створює ще одну можливість штучного обмеження участі громадськості.
Таким чином, новий Порядок дозволяє проведення, під охороною поліції (п.15), кишенькових «слухань» з широкими можливостями лобіювання інтересів бізнесу та контрольованим результатом. Така імітація слухань легалізуватиме дерибан малозаселених територій, які нерідко мають велику природоохоронну цінність. Вона дозволить просувати будь-які шкідливі проєкти в знелюднених і поруйнованих війною громадах, де є проблеми з транспортом і доступом до інформації, а значна частина активного населення виїхала.
НЕ СХВАЛЮЄМО категорично
Проект Закону про хімічну безпеку та управління хімічною продукцією
Прийнято за основу 18.10.2022
Закон про хімічну безпеку є рамковим законом, прийняття якого відповідало євроінтеграційним прагненням України. Хімічна безпека є, фактично, новою сферою регулювання для України, адже в країні склалася особлива система гігієнічної регламентації та реєстрації хімічних речовин, в основу якої були покладені небезпечні хімічні фактори (НФ), а не хімічні речовини як такі.
Законом визначено цілі та основні принципи державної політики у сфері хімічної безпеки; основні повноваження органів державної влади у сфері хімічної безпеки та управління хімічною продукцією; права та обов’язки суб’єктів господарювання і громадян у сфері хімічної безпеки.
Визначені джерела загроз хімічній безпеці, введено поняття «хімічного інциденту», встановлюється моніторинг, мінімізація та контроль ризиків для хімічної безпеки;
Передбачене створення національної інформаційної системи управління хімічною безпекою, що є функціональним модулем загальнодержавної системи доступу до екологічної інформації. Інформаційна система включає підсистеми звітності, адміністративних послуг, а також переліків та реєстрів. В рамках останньої передбачені такі важливі інформаційно-аналітичні системи, як Державний реєстр хімічних речовин, реєстр загроз хімічній безпеці та реєстр цільових об’єктів, що можуть стати ціллю терористичних актів з використанням хімічних речовин. Національна система є відкритою для доступу громадськості. Впровадження національної інформаційної системи консолідує важливу інформацію щодо хімічної безпеки на рівні держави та покращить якість управління такою інформацією.
Передбачена система управління ризиками у сфері хімічної безпеки на основі ризик-орієнтованого підходу; порядок оцінювання ризиків має бути затверджений КМУ.
Окреслено основи політики щодо запобігання терористичним актам з використанням хімічних речовин подвійного використання, розробка планів захисту цільових об’єктів, що важливо для екологічної безпеки в умовах, коли існує загроза збройної агресії або тероризму.
Встановлено основні принципи захисту населення та довкілля від впливу хімічних речовин.
Визначено класифікацію небезпеки хімічної продукції, підходи та методи ідентифікації хімічних речовин. Встановлено вимоги до маркування та пакування хімічної продукції. Проєкт Технічного регламенту щодо класифікації небезпеки, попереджувального маркування та пакування хімічної продукції покликаний гармонізувати ці питання з вимогами європейського регламенту CLP.
Встановлено вимоги до державної реєстрації хімічних речовин як обов’язкової умови їх імпорту, експорту та виробництва. Передбачається, що реєстрацію здійснюватиме спеціально створений центральний орган виконавчої влади у сфері хімічної безпеки (подібно до Європейського хімічного агентства). Після набуття чинності Законом повинна бути прийнята постанова КМУ «Про затвердження Технічного регламенту щодо безпечності хімічної продукції», що є аналогом європейського регламенту REACH.
Встановлено рамкові вимоги до виробництва та імпорту, поводження з хімічною продукцією та її транспортування; визначено умови для дозволів на використання особливо небезпечної хімічної продукції, що виводиться з ринку, та отруйної хімічної речовини.
Визначено засади державного нагляду та фінансово-економічні інструменти у сфері хімічної безпеки, такі як пільгове кредитування проєктів з хімічної безпеки, субвенції на впровадження сучасних технологій та придбання природоохоронного устаткування.
Закон впроваджує важливі засади хімічної безпеки для захисту людей і довкілля.
СХВАЛЮЄМО
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.08.2022
Документ визначає методики розрахунку збитків, заподіяних внаслідок збройної агресії Російської Федерації, для таких випадків:
Скиди забруднюючих речовин у водний об’єкт зі зворотними водами;
Скиди забруднюючих речовин у водний об’єкт у складі сировини чи продукції;
Засмічення, забруднення нафтопродуктами;
Забруднення підземних вод забруднюючими речовинами;
Забруднення підземних та поверхневих вод фільтратом полігонів і сміттєзвалищ.
Слід зауважити, що шкоду для Чорного та Азовського морів від російських суден обраховуватимуть за окремою методикою.
СХВАЛЮЄМО
