У харківському видавництві “Права людини” вийшла з друку монографія “Дотримання екологічних прав”, створена під редакцією Олександра Степаненка.
Це аналітичне видання є спробою окреслення еволюції та сучасних уявлень про екологічні права. Подано також громадську оцінку стану дотримання екологічних прав в Україні протягом 2006 року.
Його видано в рамках проекту “Моніторинг дотримання екологічних прав в Україні у 2006 році”, що реалізується ЕГО “Зелений Світ” за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні
Ця книжка написана людьми, які у більшості не є фахівцями у сфері правничих наук. Написана без остраху перед юридичними канонами та канонотворцями. У ній можна віднайти різні точки зору, контраверсійні ідеї та досить вільні формулювання. Гадаю, це нормально, адже ця спроба громадського моніторингу дотримання в Україні екологічних прав адресована не стільки експертам-правникам, як небайдужим громадянам.
За побудовою цей текст також виглядає незвично, виходячи за межі традиційної моніторингової доповіді. Це також зрозуміло, адже концепція екологічних прав людини досі перебуває у стані формування і продовжує викликати дискусії – у тому числі з точки зору ліберальних поглядів на людські права. Відтак у вступному розділі автори намагалися відобразити власне розуміння цього поняття, наголосивши на тому, що між традиційними поглядами на права людини і поняттям екологічних прав існують відмінності, але не існує непереборних протиріч. Це важливо, адже лідери “зеленого” громадянського руху нині потребують налагодження сталих комунікаційних зв’язків, взаєморозуміння та партнерської взаємодії з іншими організаціями громадянського суспільства, у першу чергу правозахисними.
Окрім власне моніторингу фактів порушень екологічних прав, автори доповіді зробили чергову спробу системного аналізу державної політики у цьому контексті. Його спрямовано на виявлення головних проблем та механізмів для запобігання виникненню таких порушень.
Нарешті, оскільки 2006 рік позначений 20-ми роковинами Чорнобильської катастрофи – події глобального масштабу, наслідки якої все ще достатньою мірою не осмислено, учасниками проекту “Моніторинг дотримання екологічних прав” вирішено виділити проблематику екологічних та гуманітарних наслідків Чорнобилю у окремий розділ.
Отже, мета цієї роботи – не лише надати громадську оцінку стану дотримання екологічних прав в Україні. Ми прагнули зробити крок до усвідомлення важливості екологічних прав, до підвищення екологічної культури, як у владному, так і широкому суспільному середовищі. Не лише – надати інформацію про екологічні права та стан довкілля, але сприяти тому, щоб ця інформація формувала новий рівень екологічної свідомості. Врешті-решт, ми сподівалися підтримати в людях рішучість не бути мовчазними свідками того свавілля, що твориться по відношенню до Землі, часткою якої усі ми є, по відношенню до майбутнього наших дітей та до права кожного з нас жити у безпечному світі.
Перш за все – кожен громадянин є “сувереном права знати”, гарантованого йому Конституцією. Знання необхідні громадянинові, аби контролювати дії влади та самому діяти свідомо та ефективно. У країнах, на які ми орієнтуємось з огляду на їхні успіхи у сфері охорони довкілля, нині успішно діють нові форми взаємовідносин між громадянином і державою. Їх творили, виходячи з переконання, що відповідальність влади перед суспільством не можна забезпечити одними лише демократичними виборами. Ми також переконані в тому, що влада є справді відповідальною перед суспільством лише за умови постійного та ефективного громадянського контролю її дій. Поза сумнівом, такий громадський моніторинг повинен бути постійним та представницьким, аби врешті-решт робити громадянську дію свідомою та впливовою. Лише за таких умов владна надбудова дбатиме про суспільні інтереси, а не перейматиметься обслуговуванням самої себе.
У демократичних країнах головним інструментом, за допомогою якого захищаються права людини, є суд. Ми також вважаємо, що одним із засобів, який дозволить покращити стан дотримання екологічних прав, є застосування судових процедур. Хтось зауважить, що національне законодавство у сфері охорони довкілля часто видається неповним та суперечливим, суди корумповані, у практиці правозастосування безліч нерозв’язаних проблем. Це справді так. Але ж, поза сумнівом, правові інструменти можна вдосконалити, лише застосовуючи їх у роботі. Прецеденти їхнього успішного застосування у 2006 році є – про них також згадано у цій моніторинговій доповіді. Не варто також забувати, що ми володіємо правовим документом, який відповідає найвищим стандартам міжнародного права. Це – Конвенція “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” (Оргуська конвенція). Вже вісім років – від моменту ратифікації Верховною Радою – вона є невід’ємною частиною національного законодавства, тож повинна працювати.
Громадянське суспільство в Україні нині переживає непрості часи. Це повною мірою стосується і екологічних організацій, які часто не встигають реагувати на зростаючу кількість викликів, породжених техногенним впливом на природне довкілля та владною безвідповідальністю. Організувати масову протидію усім тим, хто своїми діями та бездіяльністю порушує природоохоронне законодавство, справді – непросто. На нашу думку, одним з перспективних шляхів виходу з кризового становища може бути саме цілеспрямоване застосування правових методів громадянського впливу.
Завершуючи перший крок у моніторинговій діяльноті та сподіваючись на її продовження у майбутньому, хочеться щиро подякувати усім колегам, без партнерської допомоги та дружніх порад яких виявилося б неможливим і написання цієї доповіді, і загалом виконання проекту “Моніторинг дотримання екологічних прав в Україні у 2006 році”.
Зокрема: Юрію Бабініну (Спілка “Громадянський дозор”), Володимиру Березіну (Екологічно-культурний центр “Бахмат”), Антоніні Галкіній (МК “Спільні дії”), Ганні Голубовській-Онісімовій, Юрію Онісімову та Ганні Іващенко ВЕГО (“МАМА-86”), Миколі Коробку (УЕА “Зелений світ”), Ользі Лящук та Андрію Мартинюку (ММГО “Екоклуб”), Ярославу Мовчану, Геннадію Марушевському, Віктору Мельничуку, Ігорю Сіренку та Сергію Таращуку (Національний екоцентр України), Ользі Мелень (МБО “Екологія.Право.Людина”), Андрію Оленюку (Гельсінська ініціатива-ХХІ), В’ячеславу Сандулу (Міжнародний фонд Дніпра), Дмитру Скрильнікову (“Бюро екологічних розслідувань”), Сергію Федоринчику (Інформаційний центр УЕА “Зелений світ”), Сергію Шапаренку (Екологічна група “Печеніги”). Особлива подяка – Євгену Захарову (Харківська правозахисна група).
Повний текст аналітичної доповіді “Дотриманя екологічних прав” можна завантажити за цим посиланням.
