Реформування системи органів охорони навколишнього природного середовища викликає стурбованість з кількох причин.
По-перше, обласні управління Мінприроди — єдині органи, які володіли архівами природно-заповідного фонду, оскільки територіальні органи Державної служби заповідної справи ліквідовані. Мінприроди у своїй відповіді на інформаційний запит ЕПЛ від 24. 07 2013 року № 7033/06-1/13 чітко зазначило, що структурні підрозділи обласних державних адміністрацій не визначаються як правонаступники державних управлінь охорони навколишнього природного середовища. Матеріали та документи, які створені в процесі діяльності ліквідованих територіальних органів МОНПС підлягають довгостроковому зберіганню і передаються до державних архівних установ. Окрім того, Мінприроди розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку природно – заповідної справи та приведення у відповідність до вимог законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про адміністративні послуги». Втім, незважаючи на відповідь Мінприроди, зараз не зрозуміло, де знаходяться всі ці матеріали і чи вони взагалі збережені. А це 7 600 об’єктів. На даний момент, зацікавлені особи не володіють інформацією щодо місця знаходження документації стосовно об’єктів природно-заповідного фонду.
По-друге, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму правового регулювання та посилення відповідальності у сфері поводження з відходами» від 02.10.2012 року № 5402 внесені зміни до Закону України «Про відходи». Згідно пункту а) статті 32 Закону України «Про відходи», ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються[1]. Раніше такі ліміти затверджувати обласні державні управління ОНПС.
До проведення адміністративної реформи контроль за охороною атмосферного повітря здійснювали обласні державні управління ОНПС. Новостворені структурні підрозділи такими повноваженнями не володіють, хоча видають дозволи на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря стаціонарними джерелами (крім об’єктів 1 групи). Після проведення реформи контроль за охороною атмосферного повітря здійснює лише Мінприроди. Яким чином охопити йому контроль за всіма регіонами країни?
Природоохоронне законодавство України суттєвим чином побудоване на дозвільній системі. Метою державного регулювання є забезпечення взаємоузгодженості норм законодавчих актів, врегулювання відносин дозвільних органів та суб’єктів господарювання, пов’язаних з одержанням, переоформленням, видачею дубліката, анулюванням документів дозвільного характеру та наданням адміністративних послуг. Дозвільними документами забезпечується рівність прав та обов’язків суб’єктів господарювання щодо використання природних ресурсів та їхньої охорони від забруднення, засмічення та вичерпання. Ліквідація територіальних управлінь МОНПС створила неабиякі проблеми і для бізнесу, адже підприємства змушені отримувати дозволи в самому міністерстві. Йдеться про десятки тисяч підприємств. Чи зможуть в Києві вчасно надати ці дозволи, чи зможуть там ретельно перевірити доцільність надання цих погоджень? Чи не будуть підприємства нести відповідальність за невчасно і неналежно оформлені документи не по своїй вині? Важко уявити, як центральний апарат Мінприроди буде приймати рішення і видавати погодження щодо сотень тисяч окремих місцевих питань щороку, розробляти нові нормативно-правові підстави для дозволів на викиди/скиди, діяльності щодо пестицидів чи екомережі, відведення земельних ділянок і погоджень лісосік чи оренди лісових ділянок.
[1] Закон України «Про відходи» № 187/98-ВРвід 05. 03. 1998 року.
