Праліси чи «праліси» ?

У статті автор аналізує ситуацію з пралісами в Ужанському національному природному парку, вказує на невідповідність меж об’єкту «Стужиця-Ужок» Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси ЮНЕСКО» реальній ситуації на місці та заперечує, посилаючись на документи, широко поширену у ЗМІ інформацію щодо рубок в пралісах Ужанського НПП. У результаті порівняння із закордонними аналогічними об’єктами спадщини ЮНЕСКО дається висновок щодо необхідності проведення комплексної перевірки всіх існуючих та номінованих на включення об’єктів спадщини, аби під особливу охорону потрапили дійсно цінні пралісові та старовірові ділянки, а не штучно створені монокультурні молоді та середньовікові насадження.

Тема пралісів набула останнім часом розголосу в українському суспільстві. Зокрема, минулого тижня Верховна Рада України ухвалила в першому читанні спрямований на захист пралісів законопроект №4480, а до ЮНЕСКО подано ще 6 об’єктів-кандидатів на включення до об’єкту всесвітньої спадщини «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини»: старовікові ліси та праліси в національних парках «Зачарований Край», «Синевир», «Подільські Товтри» та в заповідниках «Горгани» і «Розточчя».

ЕПЛ протягом багатьох років працює над захистом довкілля та екологічних прав громадян. Наш основний принцип – верховенство права заради збереження довкілля.

Тому, безумовно, виступаючи на позиції збереження пралісів та старовікових лісів, автор вважає необхідним роз’яснити деякі міфи та маніпуляції на цю тему. Бо, на глибоке переконання автора, речі треба називати своїми іменами та спиратися на факти, а не займатися «імітацією» охорони природи. Ми повинні знати, що ми охороняємо, і як воно виглядає в реальності, а не на папері. Лише таким чином ми зможемо побудувати правову державу і зберегти природу. Інакше будуть повторюватися ситуації аналогічній тій, яка виникла на Київщині з охороною гнізд птахів. Коли, не зважаючи на переможні реляції лісівників та окремих представників громадськості, виявилося, що по факту гнізда – «фейкові», і в охоронні зони попали не цінні старовікові ліси, а ті ліси, які нецікаві лісівникам з господарської точки зору.

Що таке праліси і де вони збереглися?

Почнемо з того, що таке праліс.Методичка «Критерії та методика ідентифікації старовікових лісів і пралісів» , розроблена колективом науковців під керівництвом WWF дає таке визначення:

“Старовікові ліси й праліси – це лісові екосистеми, які тривалий час розвивалися природним шляхом, в яких біотоп, і, особливо, біоценоз, не зазнав істотного антропогенного впливу на структуру, динаміку біомаси, вікову структуру едифікаторів, природне відновлення екосистеми, її системну цілісність та які потенційно здатні до самопідтримання шляхом саморегулювання у разі відсутності руйнівного впливу людини або за умови відновлення первинних екологічних умов їхнього функціонування.

Праліси – це лісові екосистеми (угруповання), які виникли й розвиваються природним шляхом під впливом лише природних стихій та явищ і пройшли повний цикл розвитку без істотного втручання людини, видова, вікова й просторова структури яких визначаються лише чинниками природного середовища. Дещо детальніше подано означення терміну “праліс” у звіті Конференції Міністрів лісового господарства Європи (MCFPE) у 1996 р. За її рішенням пралісом називають лісовий масив, який практично не зазнавав людського втручання і у своїй структурі та динаміці демонструє природний розвиток, причому його ґрунти, клімат, флора, фауна й життєві процеси не зруйновані, не змінені через лісокористування, випас худоби або інший безпосередній чи опосередкований вплив людини.”

Зважаючи на інтенсивне господарське використання лісів України, праліси та старовікові ліси збереглися переважно на важкодоступних віддалених від населених пунктів ділянках, тобто там, де їхня вирубка була нерентабельною або фізично неможливою.

Законодавство України терміну «праліс» поки немає і, відповідно, облік пралісів ведеться на неофіційному рівні низкою громадських організацій у рамках міжнародних проектів. З картою старовікових лісів та пралісів Карпат, підготовленою WWF в Україні, можна ознайомитися за посиланням http://gis-wwf.com.ua/. В інших регіонах таких обстежень лісів поки що не було, і на даний момент є лише припущення щодо теоретичної наявності аналогічних пралісових ділянок на Поліссі.

Варто зауважити, що частина науковців вважає деякі ідентифіковані ділянки пралісів сумнівними через близькість до населених пунктів та задокументовані в минулому факти господарської діяльності в цих лісах.

Що таке «Праліси ЮНЕСКО»?

У 2007 році був створений, а в 2011 розширений об’єкт ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». На даний момент в нього входять букові ліси Словаччини, Німеччини та України: один об’єкт в Ужанському національному парку («Стужиця-Ужок») та 5 в Карпатському біосферному заповіднику («Чорногора», «Мармароси», «Уголька-Широкий Луг», «Свидовець», «Кузій-Трибушани»).

Підготовчу роботу виконала група науковців під керівництвом тодішнього директора Карпатського біосферного заповідника Федора Гамора, а пакет документів для номінування передавав в ЮНЕСКО Уряд України. На жаль, з незрозумілих причин, якість цієї роботи виявилася дуже низькою. Розглянемо це на прикладі об’єкта Стужиця-Ужок.

«Зникла» тисяча гектарів

На офіційному сайті ЮНЕСКО площа самого «пралісового» об’єкту (так звана «ядрова зона») вказана в розмірі 2532 га, а відповідної буферної зони навколо нього – у 3615 га. Де конкретно знаходиться на місцевості об’єкт можна подивитися там же на карті.

Карта об’єкта Всесвітньої спадщини «Стужиця-Ужок»

З першого погляду на карту вже зрозуміло, що визначення меж відбувалося «на папері». Бо межі буферної зони були визначені не виходячи з реальності, а просто намальовані прямими лініями на карті. Тому в межі буферної зони потрапили не тільки ліси, але й, наприклад, поля та частина села Стужиця.

Червона лінія – межа буферної зони об’єкту

Не кращим чином були визначені межі і ядрової зони. Якщо порівняти з вищенаведеною картою пралісів із сайту WWF, можна побачити, що значна частина пралісових ділянок туди не увійшла, але при тому увійшли ділянки, які пралісами не є.

Карта визначених пралісів в районі села Стужиця. Червона лінія – приблизні межі ядрової зони об’єкту ЮНЕСКО

Те, що до ядрової зони увійшли не тільки праліси, підтверджує і аналіз матеріалів лісовпорядкування, підготовлений колективом Ужанського національного природного парку.

Перелік кварталів та виділів які входять до складу ядрової зони об’єкту ЮНЕСКО Стужиця-Ужок (фрагмент)

Як видно, до складу ядрової зони об’єкту входять в тому числі і молоді ліси, які, звісно, не є пралісами

Ще цікавішою стає ситуація, якщо порівняти площу, вказану в номінації, та реальну площу на карті. Замість вказаних у документах 2532 га, реальна площа ядрової зони є близько 1500 га (точну площу неможливо встановити через недостатню якість картографічних матеріалів).

Варто зауважити, що в даному масиві дійсно збереглися справжні праліси. Бо ще у 1908 р. з метою збереження пралісових букових та яворово-букових угруповань у верхів’ях р. Стужичанка Міністерством сільського і лісового господарства Австро-Угорської імперії був створений один із перших в Карпатах лісовий резерват «Стужиця» на площі 331,8 га. А коли Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, за ініціативи відомого чеського геоботаніка-лісівника А. Златніка площа резервату «Стужиця» була розширена до 560 га. Це майже втричі менше, ніж площа ядрової зони згідно з картою. І цілком логічно, що якщо ліс у 30-их роках вже не був пралісом, то наврядчи він може стати пралісом зараз.

Варто відмітити, що межі об’єктів ЮНЕСКО в Словаччині теж визначили некоректно, про що вказано у звіті спільної моніторингової місії ЮНЕСКО та IUCN (Міжнародного союзу охорони природи) у 2014 році. http://whc.unesco.org/en/documents/135591

Зокрема, експерти виявили в словацькому «пралісовому» об’єкті ЮНЕСКО такі проблеми :

1. межі обох зон об’єкту спадщини зовсім слабо корелюються з межами природоохоронних територій.
2. частина пралісів не увійшла до складу об’єкту спадщини.
3. лише 5-10 % лісів ядрової зони об’єкту спадщини можна розглядати як праліси

Фрагмент звіту моніторингової місії ЮНЕСКО. Підпис під фото: «ядрова зона, це дійсно «праліси»?»

Чи рубають праліси в Ужанському НПП?

Починаючи з 2015 року, низка громадських організацій, в першу чергу Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ), через ЗМІ повідомила про рубки в пралісах ЮНЕСКО в Ужанському НПП.

Новини з сайту КЕКЦ про рубки в пралісах Ужанського НПП

Варто зауважити, що частина цих публікацій стосувалася рубок на території ДП «Великоберезнянське лісове господарство», яка входить до складу Ужанського НПП «без вилучення», а частина – на території, де сам НПП є лісокористувачем.

Влітку 2016 року в Ужанському НПП відбулась комплексна перевірка, де комісія в складі представників Мінприроди, Закарпатської ОДА, екоінспекції, місцевих активістів та журналістів аналізувала всі викладені в скаргах та публікаціях ЗМІ факти щодо можливих порушень. Зокрема, було встановлено, що дійсно були вибіркові рубки в буферній зоні об’єкту ЮНЕСКО, але проведення цих рубок не є порушенням законодавства України чи вимог ЮНЕСКО.

Фрагмент з довідки, підготовленою за результатами перевірки Ужанського НПП в частині рубок в пралісах

Як вже вище було відмічено, входження до буферної зони об’єкту ЮНЕСКО не значить, що цей ліс є пралісом. Правильним є і зворотне – в буферній зоні є і пралісові ділянки. Тому, теоретично, дані ділянки можуть бути і пралісами.

Серед всіх вищеперерахованих ділянок найстарішою є за віком лісу ділянка у 4 виділі 12-ого кварталу. Ялиці, буки та ялини висотою 40 метрів, віком 120 років, діаметром до півметра. Для звичайної людини, яка вперше потрапила в ліс, дана ділянка дійсно може здатися пралісом. Але, як було вказано на початку статті, вік чи висота дерев не є достатнім критерієм належності до пралісів.

Фрагмент таксаційного опису 2008

У 1969 році нинішній 4-ий виділ кварталу 12 був виділом 5-а, а нинішній 5-ий – так і був 5-им. Перевірити це можна глянувши на карту та порівнявши площу виділу.

Справа карта 1969 року, зліва карта 2008 року

Фрагмент таксаційних описів 1969 з переліком проведених в проміжку 1969-1979 років рубок

Як можна помітити, у 1969 році це був штучно створений ліс («культури) віком 80 років, в якому у наступні 10 років відбувалися інтенсивні вибіркові рубки (які переважно заключались у «вибиранні» сухої ялини, внаслідок чого змінився склад насадження на користь ялиці). Тобто, ця ділянка не може вважатися пралісом.

Хоча, на суб’єктивну думку автора, вищеописана рубка в 12-ому кварталі була недоцільною в першу чергу через близькість до заповідної зони Ужанського НПП та через високу естетично-рекреаційну цінність лісу на ній. Але з точки зору законодавства такі рубки не є забороненими.

Фрагмент плану лісонасаджень Ново-Стужицького ПНДВ. Червоним кольором обведена проведена рубка в 12 кварталі, синій колір – межі букових пралісів в 13-ому кварталі.

Німеччина та Словаччина

Для повноти картини щодо рубок у буферних зонах об’єктів ЮНЕСКО варто подивитись, яка ситуація з цим у сусідів. У цьому допоможе інструмент Global Forest Watch (GFW), який на основі супутникових знімків показує проведені суцільні рубки. Що зручно, інструмент дозволяє вибрати роки, за які можна отримати данні. Словацькі та українські об’єкти були включені до списку в 2007 році, німецькі – в 2011. Тому дані було проаналізовано починаючи з 2008 року для Словаччини, і з 2012 року для Німеччини.

З іншого боку, кордону безпосередньо до Ужанського НПП примикає об’єкт ЮНЕСКО «Стужиця — Буковські Врхи». І, як можна помітити, в Словаччині в буферній зоні проводять не тільки вибіркові, але й суцільні рубки.

Суцільні рубки за 2008-2014 роки (червоні точки на карті) в межах буферної зони об’єкту ЮНЕСКО «Стужиця — Буковські Врхи»

Проводять рубки в межах буфера і в Німеччині. Німці підійшли до створення буферних зон, як завжди, чітко та педантично, і згідно з рекомендаціями ЮНЕСКО включили в них повністю національні природні парки, в центрі яких були створені відповідні об’єкти.

Суцільні рубки за 2012-2014 роки в межах буферної зону об’єкту Келервальд ( Kellerwald) та супутниковий знімок, який свідчить про проведення вибіркових рубок на даній території.

Окрім того, аналіз наявних матеріалів (фотографії, супутникові знімки) явно свідчить про те, що відбуваються і вибіркові рубки. Це й не дивно: німці активно переформовують штучні монокультурні насадження шляхом рубок, відновлюючи таким чином корінні ліси.

Фото вибіркової рубки в межах буферної зони об’єкту Ясмунд (Jasmund)

Висновки і що робити далі?

Якщо коротко підсумувати, то виходить, що:

• межі об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Стужиця-Ужок» були визначені некоректно, без аналізу реальної ситуації на місці;
• значна частина пралісів Ужанського НПП лишилася за межами об’єкту взагалі, частина не потрапила в ядрову зону, але потрапила в буферну зону;
• частина лісів ядрової зони об’єкту не є пралісами і були в свій час вирубані та відновлені;
• буферна зона об’єкту не входять безпосередньо до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і в ній не заборонені рубки, вона є лише буфером навколо ядрової зони, який повинен слугувати для захисту та підтримання ядрової зони;
• в Ужанському НПП не було рубок в ядровій зоні об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тобто в «пралісах ЮНЕСКО»;
• в Ужанському НПП були рубки в буферній зоні об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
• вирубані в буферній зоні Ужанського НПП ліси не були пралісами;
• в буферній зоні об’єктів ЮНЕСКО за кордоном теж проводяться рубки;
• є доцільним проведення перевірки об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат» в України спільною комісією ЮНЕСКО та IUCN, як це було в Словаччині в 2014 році.

Відповідно, озвучена низкою громадських організацій інформація про проведення рубок у пралісах в Ужанському НПП не відповідає дійсності ні з формальної точки зору (через належність ділянок до меж об’єкту ЮНЕСКО), ні з реальної точки зору (через склад лісу на конкретній ділянці).

Також у автора є аргументовані підозри, що аналогічні ситуації могли виникнути і на інших «пралісових» ділянках. Тому необхідно затвердити чітку методику визначення пралісів, і визначати їх, не сидячи в кабінетах, на основі чинного лісовпорядкування, а з обов’язковим виїздом на місця та з аналізом всіх архівних матеріалів щодо конкретної лісової ділянки.

А ще в Україні є тисячі гектарів лісів, які не є пралісам, але є дуже цінними з точки збереження біорізноманіття і вимагають негайної охорони. Як, наприклад, залишки дубрав Полісся. Зображені на фото нижче 150-200 річні дуби в Клавдієвському лісгоспі згідно з планами будуть ВСІ вирубані в найближчі 8 років. І поки керівництво Державного агентства лісових ресурсів України розповідає про те, як воно охороняє праліси та диких тварин, клавдієвські лісівники відводять під рубку чергову ділянку, не бажаючи в принципі розглядати жодних варіантів щодо збереження дубрав шляхом створення природоохоронного об’єкту.

Відведені під рубку дуби на Київщині

За додатковою інформацією звертайтеся до:

Тєстов Петро, еколог ЕПЛ
email: office@epl.org.ua, petro.testov@gmail.com
тел.: (032) 255 76 82