Директива направлена, з одного боку, на запобігання будь-якому впливу відходів упаковки на довкілля або зменшення такого впливу, забезпечуючи, високий рівень захисту довкілля, та, з іншого боку, забезпечення функціонування внутрішнього ринку та уникнення перешкод для торгівлі та порушення й обмеження конкуренції.
Предмет та сфера застосування
Ця Директива стосується всієї упаковки, розміщеної на ринку в Спільноті, та всіх відходів упаковки, незалежно від того, чи використовувались та створювались вони на промисловому, комерційному, офісному рівнях, в крамницях, побутових службах чи домашньому господарстві, або на будь-якому іншому рівні, незалежно від матеріалу, що використовуються.
Упаковкою вважається:
предмети, якщо вони задовольняють вищезазначене визначення без шкоди іншим функціям, які упаковка також може здійснювати, окрім випадків, коли предмет є складовою частиною продукту і необхідний для того, щоб вміщати, підтримувати та захищати цей продукт протягом строку служби, і усі елементи призначені для використання, споживання чи утилізації разом;
предмети, розроблені та призначені для наповнення в момент продажу, і предмети разової тари, що продаються, наповнюються та призначені для наповнення в момент продажу, вважаються упаковкою, за умови, що вони виконують функцію упаковки;
пакувальні компоненти та допоміжні елементи, що інтегровані в упаковку, вважаються частиною упаковки, у яку вони інтегровані.
Вимоги до рівнів концентрації важких металів, наявних в упаковці. Стандартизація упаковки.
Держави-члени забезпечують, що сума рівнів концентрації свинцю, кадмію, ртуті та шестивалентного хрому, що наявні в упаковці чи компонентах упаковки, не перевищує: 600 частин на мільйон за вагою через два роки, 250 частин на мільйон за вагою через три роки, 100 частин на мільйон за вагою через п’ять років з дати, встановленої в Директиві.
Директива встановлює вимогу стандартизації упаковки з метою зменшення її негативного впливу як на довкілля так і на продукцію для якої вона випускається. Стандарти мають бути гармонізовані з Європейськими, які готуються Комісією.
Запобігання утворенню відходів упаковки
Директива містить вимогу щодо створення умов для забезпечення зниження утворення відходів упаковки. Крім вимог щодо стандартизації упаковки, такими заходами можуть бути – національні програми запобігання утворенню відходів, проекти з запровадження відповідальності виробника за мінімізацію впливу на довкілля упаковки або подібних заходів.
Окрема увага надається запобіганню утворення відходів з пластикових пакетів – встановлюється вимога щодо вжиття заходів для стійкого скорочення споживання легких пластикових пакетів. Такі заходи мають включати встановлення національних показників скорочення та маркетингові обмеження, які мають бути пропорційні та недискримінаційні. Так, держави члени мають досягнути таких показників: до 31 грудня 2019 року зменшення споживання легких пластикових пакетів до 90 штук на особу, до 31 грудня 2025 року – 40 легких пластикових пакетів на особу, дуже легкі пластикові пакети (менше 15 мікрон) мають бути виключені із споживання. Директива встановлює вимогу забезпечити до 31 грудня 2018 року усунення можливості надання безоплатно пластикових пакетів для споживачів в місцях продажу товарів, якщо ж державою-членом запроваджено рівноцінні заходи можливе виключення.
Маркування та ідентифікація упаковки
Директивою встановлюються вимоги щодо маркування. Так, упаковка має містити відповідне маркування безпосередньо на самій упаковці або ж на ярлику, яке має бути чітко видно та легко розпізнати. Маркування має бути зносостійким та надійним, включаючи випадки, коли упаковка відкрита. На упаковці має бути зазначено тип пакувального матеріалу, з метою її ідентифікації та класифікації за відповідною галуззю промисловості, що має базуватися на Рішенні Комісії 97/129/ЄС.
Перероблення та утилізація використаної упаковки, в тому числі шляхом відновлення енергії
Директива встановлює конкретні цілі щодо переробки та утилізації відходів упаковки, в тому числі шляхом відновлення енергії.
– не пізніше 30 червня 2001 року від 50% до 65% маси відходів упаковки має утилізовуватись чи спалюватися на заводах, де спалюються відходи із відновленням енергії;
– не пізніше 31 грудня 2008 року щонайменше 60% маси відходів упаковки буде утилізовуватись чи спалюватися на заводах, де спалюються відходи з відновленням енергії;
– не пізніше 30 червня 2001 року від 25% до 45% загальної маси пакувальних матеріалів, що містяться у відходах упаковки, перероблятиметься як мінімум 15% від маси кожного пакувального матеріалу;
– не пізніше 31 грудня 2008 року від 55% до 80% ваги відходів упаковки перероблятимуться;
– не пізніше 31 грудня 2008 року буде досягнуто такої мінімальної мети повторної переробки матеріалів, що містяться у відходах упаковки: 60% маси скла; 60% маси паперу та картону; 50% маси металів; 22,5% маси пластмаси, враховуючи тільки матеріали, які знов перероблюються у пластмаси; 15% маси деревини.
При цьому, зазначається, що держави-члени, у відповідних випадках, сприяють відновленню енергії, коли це є бажаним для повторної переробки матеріалу з міркувань захисту довкілля та зниження витрат. Цього можна досягти шляхом розмежування між цілями перероблення та утилізації шляхом відновлення енергії.
Системи збору та повернення відходів упаковки
Директива вимагає вжиття необхідних заходів для забезпечення того, щоб державами-членами створювалися системи для:
– повернення та/або збору використаної упаковки та/або відходів упаковки від споживача, іншого кінцевого споживача чи з потоку відходів, з метою спрямування її в найбільш відповідні альтернативні напрями діяльності з збирання та переробки відходів;
– повторного використання, включаючи переробку упаковки та/або зібраних відходів упаковки.
Ці системи мають бути відкриті для участі економічних операторів відповідних секторів та для участі компетентних органів влади. Вони також застосовуються до імпортованих продуктів на умовах недискримінації, включаючи детальні домовленості та будь-які тарифи, що встановлюються для доступу до систем, та розробляються, щоб запобігти бар’єрам для торгівлі та порушенням конкуренції.
Інформаційні системи щодо упаковки та відходів упаковки та інформація для користувачів
Директива вимагає створення баз даних про упаковку та відходи упаковки для сприяння можливості здійснювати нагляд за реалізацією завдань Директиви. Бази даних мають бути наповнені інформацією про значення, характеристики та зростання потоків упаковки та відходів упаковки (включаючи інформацію про токсичність чи небезпечність пакувальних матеріалів та компонентів, що використовуються для їх виробництва) на рівні окремих держав-членів.
Держави-члени зобов’язані забезпечити щоб користувачі упаковкою, включаючи, зокрема, споживачів, отримували необхідну інформацію про:
– системи повернення, збору та відновлення упаковки та відходів упаковки, доступні їм;
– їхню роль у внесок до повторного використання, відновлення та повторної переробки упаковки та відходів упаковки,
– значення маркування на упаковці, що присутня на ринку,
– відповідні елементи планів із збирання та переробки упаковки та відходів упаковки.