Ключовим органом у сфері ОНПС є Міністерство екології та природних ресурсів України (надалі – Мінприроди). Варто зазначити, що до проведення реформи, дане міністерство носило назву Міністерство охорони навколишнього природного середовища. Сам факт зміни назви профільного органу із виключенням ключового слова – «охорона», переносить акцент, нівелює основну мету діяльності – забезпечення охорони довкілля. Забігаючи наперед, варто відзначити, що пріоритетом профільного органу, який мав би забезпечувати охорону навколишнього природного середовища, є економічне благополуччя, що не відповідає суспільним інтересам, зате представляє галузеві, відомчі або кланові інтереси. Підтвердженням даної тези є неоднозначна ситуація в Криму, пов’язана з розширенням меж населених пунктів за рахунок території Ялтинського гірсько-лісового природного заповідника. Мінприроди погодило таке незаконне вилучення заповідних земель. На жаль, з початку 2010 року в Україні не було створено жодного національного парку чи заповідника. Більше того, незважаючи на те, що тепер Мінприроди затверджує положення про території та об’єкти природно-заповідного фонду, а також положення про території та об’єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність (колись лише загальнодержавного значення), воно не змогло «відстояти інтереси» єдиного на Луганщині національного парку — Сіверсько-Донецького, який був ліквідований. Можливо Міністерство і не було зацікавленим, оскільки такий напрямок, як розвиток заповідної справи, вже не входить до його повноважень. Тобто, в діях основного органу державної влади, покликаного забезпечувати захист навколишнього природного середовища, економічні інтереси все ж превалюють над охороною та збереженням довкілля.
Із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006р.№ 1524 «Про затвердження Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України» розпочало своє функціонування Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Функції цього органу та сфера його діяльності постійно змінювалася. У 2007 році до сфери компетенції Міністерства було додано здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. У 2009 році зі сфери компетенції Міністерства забрано топографо-геодезичну та картографічну діяльність у зв’язку з підпорядкуванням Державної служби геодезії, картографії та кадастру Державному Комітету із земельних ресурсів[1]. З 2001 року в складі Міністерства був такий урядовий орган державного управління як Державна служба заповідної справи. Остання працювала лише до 2011 року як орган в складі Міністерства, у 2011 році її ліквідували повністю. Тепер її функції виконує спеціальний департамент, утворений в травні 2011 року.
Для підготовки детального аналізу повноважень новоствореного міністерства, проаналізовано низку нормативно – правових актів, які регламентують повноваження Мінприроди. Це: Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про пестициди і агрохімікати», «Про відходи», «Про тваринний світ», «Про жорстоке поводження з тваринами», Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, Кодекс України про надра, Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, тощо.
У першу чергу, хотілося б відзначити все ж деякі позитиви у трансформації повноважень Мінприроди: розширено і конкретизовано сферу впливу Мінприроди, чітко прописані основні напрямки реалізації повноважень. Так, відповідно до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України (надалі – Мінприроди) України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надр, поверхневих та підземних вод, внутрішніх морських вод і територіального моря, атмосферного повітря, лісів, тваринного (у тому числі водних живих ресурсів, мисливських та немисливських видів тварин) і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України (надалі – природні ресурси), відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів[2]. Незважаючи на те, що Мінприроди відповідає зараз за велике коло питань збереження довкілля і сталого розвитку, воно не має всіх необхідних повноважень для їхнього вирішення, а також можливостей для координування природоохоронних дій на міжвідомчому рівні (рівні уряду).
Відтепер Мінприроди має повноваження щодо формування державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища, а не тільки її реалізації, як це було досі. Але для того, щоб формувати політику належним чином, має бути бачення подальшого розвитку даної галузі. Натомість від профільного міністерства забрали повноваження щодо розроблення і виконання державних програм з питань охорони навколишнього природного середовища, формування національної екологічної мережі, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення та раціонального використання надр, сприяння розробленню регіональних програм із зазначених питань та координування їхнього виконання, реалізації єдиної науково-технічної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі. Тобто, ліквідовано повноваження Мінприроди, які б сприяли формування комплексного бачення і подальшого розвитку природоохоронних функцій держави.
Функція реалізації державної політики в сфері охорони навколишнього природного середовища також викликає сумнів. У Мінприроди вже немає повноважень щодо участі у вдосконаленні системи обліку, звітності та державної статистики з питань, що належать до його компетенції, участі у проведенні робіт із стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, здійсненні методичного забезпечення організації еколого-аудиторської діяльності. Виходячи із вищевикладеного, бачимо, що Мінприроди не здійснюватиме моніторингу за стратегічним розвитком даної галузі. Отже, на нашу думку, не може бути розвитку даної галузі як такої за відсутності комплексного бачення, належного планування, аналізу і подальшого контролю. А без всіх цих складових неможливо здійснювати якісне управління. Окрім того, мінімізована участь Мінприроди у формуванні стратегічних напрямків держави, вплив на загальну планову діяльність України: ліквідоване повноваження щодо розроблення проектів Державної програми економічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, участь у реалізації антимонопольної політики держави.
Втім слід зазначити, що проведена реформа розширила повноваження Мінприроди у сфері захисту тварин від жорстокого поводження. Мінприроди наділені повноваженнями щодо затвердження порядку утримання та розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах; вилучення у встановленому порядку в осіб знарядь добування об’єктів тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), транспортних (у тому числі плавучих) засобів, обладнання та предметів, що є знаряддям добування об’єктів тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), незаконно добутих природних ресурсів і продукції, що з них вироблена, а також відповідних документів (ліцензій, дозволів тощо); контролю за утриманням та розведенням диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах; контролю за наявністю в юридичних чи фізичних осіб документів, що підтверджують законність набуття диких тварин, у тому числі занесених до Червоної книги України; контролю за наявністю дозвільних документів на утримання, розведення та використання диких тварин у видовищних заходах, у спорті, під час організації дозвілля[3].
Дещо розширені повноваження у сфері охорони надр. Це і розгляд документів та дозволів на користування надрами та дозволів на введення родовища або окремого покладу нафти та газу в дослідно-промислову, промислову розробку, і ведення Державної еколого-геологічної карти, і затвердження порядку розробки кондицій на мінеральну сировину (до реформи останнє повноваження належало «Державній комісії України по запасах корисних копалин»). В той же час, низку повноважень Мінприроди передано Державній службі геології та надр. Державна служба геології та надр тепер наділена такими повноваженнями[4]: організація і координація проведення геологічних досліджень на території України, в межах її територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, виконання робіт з геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного, еколого-геологічного вивчення; участь у прогнозуванні та визначенні потреби в мінерально-сировинних і паливно-енергетичсних ресурсах, геологічних послугах; організація проведення наукових досліджень, науково-методичних робіт з питань прогнозування, пошуку і розвідки родовищ корисних копалин, забезпечує під час проведення геолого-розвідувальних робіт використання нової техніки, впровадження новітніх технологій; забезпечення роботи Комісії у справах першовідкривачів родовищ корисних копалин та Міжвідомчої комісії у справах першовідкривачів родовищ корисних копалин при Державній комісії по запасах корисних копалин, збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин, геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані для дальшого вивчення надр (державний геологічний контроль), державний облік підземних вод, участь у проведенні робіт із стандартизації, сертифікації, акредитації, метрологічного забезпечення у сфері геологічного вивчення надр, погодження правил технічної експлуатації, проектів і планів розробки родовищ корисних копалин та переробки мінеральної сировини користувачам надр, забезпечення ведення державного балансу запасів корисних копалин, державних кадастрів родовищ і проявів корисних копалин, формування Державного фонду родовищ корисних копалин України та Державного фонду надр, проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин.
Окрім того, в процесі передачі повноважень, низка повноважень Мінприроди просто «загубилася», не будучи переданою жодному органу. Наведемо деякі приклади.
- Повноваження щодо проведення експертизи програм, планів та проектів з геологічного вивчення надр. В Положенні про Державну службу геології та надр України, передбачено повноваження останньої щодо організації державної експертизи звітів щодо результатів геологічного вивчення надр[5]. Але які звіти можна готувати і перевіряти без належного планування, програм та проектів розвитку?
- Передача розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння (Державна служба геології та надр України має повноваження лише щодо перевірки за своєчасністю та відповідністю встановленим вимогам введення в експлуатацію розвіданих родовищ корисних копалин[6]).
- Участь у виконанні робіт з розвитку національної системи сейсмічних спостережень та підвищення рівня безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах України.
- Перевірка наявності спеціальних дозволів, додержання під час дослідно-промислової експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які забезпечують необхідне їхнє вивчення і виключають можливість пошкодження родовищ, а також за виконанням рекомендацій державної експертизи з оцінки запасів корисних копалин.
- Проведення спостережень за ендогенними і екзогенними геологічними процесами.
Повноваження Мінприроди щодо контролю за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов дозволів та ліцензійних умов у сфері використання та охорони континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), дещо трансформованим (на жаль, не настільки конкретизованим) перейшло до Державної служби геології та надр України. Державна служба геології та надр України забезпечує розвиток мінерально-сировинної бази, організацію геологічного, геофізичного, геохімічного, гідрогеологічного, інженерно-геологічного та еколого-геологічного, сейсмічного вивчення надр, пошуку і розвідку корисних копалин на території України, у межах територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України[7].
Ще одним напрямком реформування є повноваження Мінприроди щодо організації і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їхніми територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами – нерезидентами вимог чинного природоохоронного законодавства. Зокрема, відтепер Мінприроди здійснює контроль за законодавством про охорону, утримання і використання зелених насаджень; щодо дотримання правил створення, поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій і торгівлі ними; під час ведення мисливського господарства та здійснення полювання; про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; у сфері хімічних джерел струму в частині забезпечення екологічної безпеки виробництва хімічних джерел струму та утилізації відпрацьованих хімічних джерел струму, ведення обліку обсягів накопичення відпрацьованих хімічних джерел струму та передачі їх на утилізацію; щодо дотримання вимог реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами та сумішами; про біологічну та генетичну безпеку щодо біологічних об’єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі[8]. Окрім того, Мінприроди має право вносити в установленому порядку до органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимогу щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища, використання, відтворення та охорони природних ресурсів; виносити центральним органам виконавчої влади, їхнім територіальним органам, місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування приписи щодо зупинення дії чи анулювання в установленому законодавством порядку дозволів, ліцензій, сертифікатів, висновків, рішень, лімітів, квот, погоджень, свідоцтв на спеціальне використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів, поводження з небезпечними хімічними речовинами, транскордонне переміщення об’єктів рослинного і тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів), ліцензій на проведення землевпорядних та землеоціночних робіт, а також щодо встановлення нормативів допустимих рівнів шкідливого впливу на стан навколишнього природного середовища; приймати рішення про поетапне зниження викидів забруднюючих речовин підприємствами, установами, організаціями та громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності[9].
Водночас, здійснюючи контроль за суб’єктами господарювання і маючи вищеперелічений спектр повноважень, у Мінприроди відсутні тепер деякі права, необхідні для належного врегулювання проблем, які виникають при зазначених порушеннях. Сюди належать такі важливі права, як право застосовувати у випадках, передбачених законодавством, економічні санкції до підприємств, установ та організацій за порушення вимог законодавства; право подавати позови про відшкодування збитків і втрат, завданих унаслідок такого порушення, складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення; обстежувати в установленому порядку підприємства, установи та організації, військові та оборонні об’єкти, об’єкти органів внутрішніх справ, Державного департаменту з питань виконання покарань, СБУ та Держприкордонслужби з метою перевірки додержання вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і відтворення природних ресурсів, екологічної та радіаційної безпеки; вносити до Кабінету Міністрів України відповідні подання щодо припинення діяльності, якщо вона провадиться з порушенням правил, нормативів, норм з охорони навколишнього природного середовища, екологічної та радіаційної безпеки.
Слід зазначити, що відбулося розширення повноважень Мінприроди у сфері поводженням з пестицидами і агрохімікатами. Сюди належать повноваження щодо організації державних випробувань пестицидів і агрохімікатів вітчизняного та іноземного виробництва, формування і затвердження плану їх проведення; проведення державної екологічної експертизи матеріалів, поданих для реєстрації пестицидів і агрохімікатів; здійснення в установленому порядку державної реєстрації пестицидів і агрохімікатів; затвердження переліків пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні; видачі дозволів на ввезення на митну територію України незареєстрованих пестицидів і агрохімікатів, що використовуються для проведення державних випробувань та наукових досліджень, обробленого ними насіннєвого (садивного) матеріалу, на використання залишків пестицидів і агрохімікатів, термін реєстрації яких закінчився; здійснення державного нагляду (контролю) за поводженням з пестицидами і агрохімікатами[10]. Окрім того, тепер Мінприроди видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів[11]. Натомість з повноважень Мінприроди «виключили» здійснення державного контролю за додержанням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами норм і правил екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, застосування, утилізації, знешкодження, знищення та захоронення пестицидів і агрохімікатів, у тому числі не придатних або заборонених до використання, за вмістом залишкової кількості пестицидів, агрохімікатів та важких металів в атмосферному повітрі (крім повітря робочої зони), морських, поверхневих (крім поверхневих вод, призначених для сільськогосподарських потреб) та підземних водах, ґрунтах і землях природоохоронного призначення.
Відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу», державна екологічна експертиза проводиться шляхом аналізу і оцінки об’єктів екологічної експертизи – групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ і організацій центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Але відтепер висновок державної екологічної експертизи є обов’язковим для виконання без затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів[12].
У сфері атмосферного повітря тепер Мінприроди надає висновок для погодження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури та містобудування проектів забудови, будівництва та реконструкції підприємств й інших об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, здійснює відбір проб та інструментально-лабораторні вимірювання показників складу та властивостей викидів стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря, вод лляльних, баластних, зворотних, поверхневих, морських, вимірювання показників складу та властивостей підземних вод у пробах із спостережувальних свердловин на об’єктах, що обстежуються; вимірює показники складу та властивостей викидів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря та екологічних показників нафтопродуктів (бензину автомобільного і дизельного палива), які реалізуються шляхом оптової та роздрібної торгівлі суб’єктами господарюванн[13].
Мінприроди погоджує рішення, які прийняті обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями про[14]:
- Встановлення ліміту використання лісових ресурсів при заготівлі другорядних лісових матеріалів.
- Встановлення ліміту використання лісових ресурсів при здійсненні побічних лісових користувань.
- Встановлення максимальних норм безоплатного збору дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, горіхів, грибів тощо.
- Надання земельних лісових ділянок для видобування корисних копалин (крім видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб), прокладання кабельних ліній, трубопроводів та інших комунікацій, здійснення бурових, підривних та інших робіт, не пов’язаних із веденням лісового господарства.
- Погодження договору на право водокористування на умовах оренди.
Окрім всього, вказаного вище, деталізовано повноваження Міністерства в сфері збереження озонового шару, виконання конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, забезпечення генетичної безпеки та реалізації положень Картагенського протоколу, закріплено право зупинки транспортних (у тому числі плавучих) засобів та проведення їхнього огляду, огляд знарядь добування об’єктів рослинного та тваринного світу (у тому числі водних живих ресурсів) у місцях їхнього добування, зберігання, переробки та реалізації; здійснення відповідно до закону фотографування, звукозапису, кіно- і відеозйомки, у тому числі з літальних апаратів та із застосуванням космічних технологій, як допоміжного засобу для запобігання та розкриття правопорушень; затвердження розрахункової лісосіки, яке раніше належало Державному комітетові лісового господарства України.
Отож, підводячи підсумки, можемо констатувати, що незважаючи на широкий спектр повноважень, Міністерство є досить інституційно слабким. Це пов’язано в першу чергу з низькою пріоритетністю питань охорони довкілля на державному рівні. Часта зміна урядів і часті реорганізації Міністерства призвели до того, що практично щорічно відбувалися істотні зміни в керівництві Міністерства, в його структурі. За останні 13 років змінилося 11 міністрів. Починаючи з 2005 року, конкретні міністри призначалися, виходячи із політичних міркувань, за квотами владних політичних партій, а не за професійними або управлінськими якостями в сфері ОНПС. Наявність відповідної освіти чи досвіду роботи взагалі не була критерієм чи перешкодою в зайнятті посади міністра. З метою посилення інституціональної спроможності Мінприроди в п.2 НПД передбачено підготувати за участю громадськості план посилення інституціональної спроможності Мінприроди протягом 2011-2013 років, але цього ще не було зроблено[15]. Отже, прописання повноважень у положенні ще не свідчить про створення механізму їхньої належної реалізації.
Незважаючи на позитивні зміни у повноваженнях Мінприроди, ціллю ключового органу в системі охорони навколишнього природного середовища є не розвиток галузі, а лише її ефективне використання. Так, в Міністерства відсутнє комплексне бачення та належне планування галузі. На загальнодержавному рівні фактично відсутня комплексна система моніторингу, аналізу, планування і, відповідно, управління, що найгіршим чином впливає на стан навколишнього природного середовища та процеси сталого розвитку. Відсутній чіткий механізм належного розмежування природоохоронних та господарських функцій органів охорони навколишнього природного середовища та їхнього ефективного втілення на практиці. Необхідна матеріальна база, кадрова політика. Залишає бажати кращого і фінансування природоохоронних заходів. В діях Мінприроди – центрального органу державної влади, покликаного забезпечувати захист навколишнього природного середовища, пріоритетом є використання природних ресурсів, а не їх збереження.
Повноваження, які перейшли від територіальних управлінь до Мінприроди
Лісовий кодекс України
Стаття закону до внесення змін | Стаття закону після змін, необхідних для впровадження адміністративної реформи |
Ст. 62 – визначення місць розміщення і погодження проектів будівництва підприємств, споруд та інших об’єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, проводиться за погодженням відповідно з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства, охорони навколишнього природного середовища | Ст. 62 – визначення місць розміщення і погодження проектів будівництва підприємств, споруд та інших об’єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, проводиться за погодженням відповідно з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища |
Ч. 6 ст. 70 – у виняткових випадках вирубування насінників і плюсових дерев може бути здійснене з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, а в межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду – в установленому порядку з дозволу органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. | Ч. 6 ст. 70 – у виняткових випадках вирубування насінників і плюсових дерев може бути здійснене з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а в межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду – в установленому порядку з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. |
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»
Стаття закону до внесення змін | Стаття закону після змін, необхідних для впровадження адміністративної реформи |
Ч. 8 ст. 68 – посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. | Ч. 8 ст. 68 – посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково. |
Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону»
Стаття закону до внесення змін | Стаття закону після змін, необхідних для впровадження адміністративної реформи |
Ч. 2 ст. 7 – розміщення лісосік вузьколісосічних рубок допускається тільки в довжину по горизонталі, а на пересічному рельєфі – паралельно до водотоків. Вздовж схилу лісосіка може розміщуватися лише у виняткових випадках за погодженням з органами виконавчої влади з питань навколишнього природного середовища при відсутності небезпеки виникнення ерозійних процесів і використанні підвісних механізмів для трелювання. | Ч. 2 ст. 7 – розміщення лісосік вузьколісосічних рубок допускається тільки в довжину по горизонталі, а на пересічному рельєфі – паралельно до водотоків. Вздовж схилу лісосіка може розміщуватися лише у виняткових випадках за погодженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища при відсутності небезпеки виникнення ерозійних процесів і використанні підвісних механізмів для трелювання. |
Закон України «Про жорстоке поводження з тваринами»
Стаття закону до внесення змін | Стаття закону після змін, необхідних для впровадження адміністративної реформи |
Ч. 2 ст. 33 – громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища мають право складати протоколи за фактами жорстокого поводження з тваринами. Ці протоколи розглядаються відповідними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. | Ч. 2 ст. 33 – громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища мають право складати протоколи за фактами жорстокого поводження з тваринами. Ці протоколи розглядаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. |
[1] «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2011 рік (включаючи аналіз за період з 2003 року, с. 3.
[2] Там само.
[3] Закон України “Про захист тварин від жорстокого поводження” № 3447-IV від 21.02.2006 року.
[4] Положення про Державну службу геології та надр України, затвердженого Указом Президента України № 391/2011 від 6 квітня 2011 року.
[5] Там само.
[6] Там само.
[7] Там само.
[8] Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” № 5456-VI від 16.10.2012.
[9] Там само.
[10] Закон України “Про пестициди і агрохімікати” № 86/95-ВР від 02.03.1995 року.
[11] Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України № 451/2011 від 13 квітня 2011 року.
[12] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації повноважень органів виконавчої влади у сфері екології та природних ресурсів, у тому числі на місцевому рівні» № 5456-VI віл 16 жовтня 2012 року.
[13] Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” № 5456-VI від 16.10.2012.
[14] Лісовий кодекс України, Закон України № 3852-XII від 21.01.1994 року.
[15] «Громадська оцінка національної екологічної політики» за 2011 рік (включаючи аналіз за період з 2003 року, с. 4.)