Сланцевий газ на Олеській ділянці має великий плюс — його там не знайдуть
Володимир Харкевич
Коли корпорація «Шеврон» вибрала Олеську ділянку, де планують видобуток сланцевого газу, я побачив у цьому лише мінуси. Звичайну нафтову або газову свердловину (а таких свердловин на Заході України тисячі) ніде розмістити без порушення екологічного законодавства.
Буріння свердловини вимагає введення розчинів хімічних добавок. Хімічні реагенти (близько 20 т), які використовують для приготування й оброблення бурових розчинів, належать до ІІ, ІІІ і ІV класів небезпеки. Під час буріння глибокої свердловини утворюються сотні тонн бурового шламу — це промислові відходи. Відповідно до державних санітарних норм щодо поводження з промисловими відходами, після буріння свердловини шлам утилізують. Для цього необхідні шламосховища, санітарно-захисна зона яких має бути не ближче ніж 3 км до населених пунктів. А в нас така щільність населення, що ніде їх розмістити. На Заході України, зокрема на Олеській площі, розташовано сотні водозабірних свердловин (в кожному селі не менше ніж одну) централізованого питного водопостачання, серед них такі великі водозабори, як Правдинський і Межиричанський Сокальського району, Ямненський Кам’янка-Бузького району, Мокротинський і Зарудцевський Жовківського району.
Олеська ділянка є у третьому поясі зони санітарної охорони. А згідно з постановою Кабінету Міністрів №2024 від 19 грудня 1998 року «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів», не можна розташовувати поряд шламосховища й закачувати хімічні реагенти в підземні горизонти. Для звичайної газової свердловини використовують близько 20 т хімічних реагентів, а для сланцевої свердловини, крім 20 т розчину реагентів для буріння, закачують ще 20 тисяч м3 розчинів, зокрема 2% (400 т) хімічних реагентів (переважно бензол, метилбензол, етилбензол та толуол). Тобто вплив на підземні води сланцевої свердловини, порівняно зі звичайною, у 1000 разів більший.
На території Олеської ділянки розташовано кілька шахт Червоноградського гірничопромислового району, розвідано Любельське родовище вугілля (проект шахти пройшов усі види апробації). Територію родовища та зону живлення водозаборів, згідно з геологічною інструкцією, потрібно вилучити з Олеської ділянки. На жаль, цю інформацію корпорація «Шеврон» проігнорувала.
Однак можна переконливо стверджувати, що сланцевий газ на Олеській ділянці має тільки один великий плюс: його там просто немає. Якщо зараз США купує природний газ за ціною 500 доларів за 1000 м3, а хоче продавати по 260 доларів за 1000 м3, то за таку ціну ніхто не купуватиме, бо справжня ціна цього газу — 520 доларів за 1000 м3. Розподіл світових ресурсів керогену нерівномірний: 90% зосереджено в Північній Америці, 9% — в Австралії, 1% припадає на Південну Америку, Азію, Африку та Європу. Якщо вміст керогену в сланці становить 11%, то американські фахівці вважають, що сенсу видобувати газ немає. Найбільше покладів у Північній Америці сконцентровано на глибині 180 — 500 метрів.
Науковці Львівської філії УкрДГРІ здійснили аналіз опублікованих та архівних (фондових) матеріалів щодо вмісту органічної речовини в сланцях Олеської ділянки та в Польщі. Цю інформацію опубліковано в журналі «Мінеральні ресурси України», 2012, №2. Якщо у США в середньому є 35% керогену в сланцях, у Польщі вміст керогену в сланцях — 3%, то на Олеській ділянці — 0,5%. Тож, за американськими мірками, сланцевого газу немає ні на Олеській ділянці, ні в Польщі. В сусідній державі технологію видобутку сланцевого газу свердловинним способом застосовують на трьох свердловинах. Проте усі три свердловини порожні.
Представники американської компанії, яка видобуває сланцевий газ, заявляють, що питання про припинення робіт вони вирішать лише тоді, коли пробурять і випробують 100 сланцевих свердловин. Уявімо: закачавши у підземні горизонти 2 млн. т розчину бензолу, вони вирішуватимуть, чи припиняти роботи! Та цієї кількості отрути достатньо, щоб отруїти не тільки воду Польщі, але й сусідніх держав! На Олеській ділянці немає цього газу!
Про автора
Володимир Харкевич, геолог, працює в ЛНУ ім. Івана Франка, останні 20 років працював у «Західукргео-логії» провідним гідрогеологом з екологічних робіт.
